Антироман — жанр постмодерністського роману, в якому відсутні міметичні принципи літератури, сюжетні колізії, зав’язки і розв’язки, герої, порушена часова послідовність подій, наявні рівні експериментаторства тощо.

Твори Наталі Саррот («Портрет невідомого», «Мартеро», «Золоті плоди», «Планетарій»), А. Роб-Грійє («Ластики», «Той, хто підглядає», «Ревнощі», «У лабіринті») та інших письменників синтезують спроби оновити реалізм, переглянути його визначальні міметичні засади і заперечити традиційні «бальзаківські» форми роману. Програмовим щодо цього напряму дослідники вважають роман «Портрет невідомого» (1947) Наталі Саррот із передмовою Ж. П. Сартра, який, аналізуючи твір, уперше вжив поняття «антироман», акцентувавши на його відмінностях від традиційного. Нині часі класична романістика розвивається на основі нових ідейних настанов, представлених у творчості видатних письменників другої половини ХХ ст.: Г. Белля, Г. Грасса, Дж. Фаулза, Дж. Чівера, Дж. Апдайка, С. Беллоу.
Світова поезія другої половини ХХ ст. — гроно яскравих імен: Б. Пастернак, Анна Ахматова, С. Квазімодо, С. Ж. Перс, І. Андрич, Г. Сеферіс, Неллі Закс, П. Неруда, Н. Гільєн, О. Твардовський, Я. Івашкевич, Х. Мартінсон, Е. Монтале, Ч. Мілош, Й. Бродський, А. Вознесенський, О. Пас, Віслава Шимборська та багато інших. Проростаючи з поетичної традиції ХІХ — першої половини ХХ ст., вона рухалась у просторі художнього експерименту (лексичного оновлення, метафорики, ритміки тощо), несла на собі відбиток епохи, пристрасно реагуючи на запити духовного та інтелектуального життя «маленької» людини і людства.
Сучасна світова література — це масова література, белетристика, мідл-література, література постмодернізму, яка використовує мову масової культури, та елітарна, експериментальна література. Без жодного із цих ланцюгів картина історії зарубіжної літератури другої половини ХХ ст. буде неповною. Водночас у зарубіжному мистецтві все відчутніше відбувається надання переваги естетиці