Вища нервова діяльність

Вища нервова діяльність (ВНД) — діяльність вищих відділів головного мозку, що забезпечує спільно з діяльністю інших відділів головного мозку нормальне існування організму та його постійне пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища.
Основою ВНД є умовні рефлекси та складні безумовні рефлекси — інстинкти.
Рефлекси. Безумовні рефлекси — рефлекси, що успадковуються нащадками від батьків і зберігаються протягом усього життя. Вони виникають в еволюції у відповідь на тривалу дію життєво важливих подразників і лежать в основі всіх реакцій поведінки тварин і людини.
Павлов розділяв безумовні рефлекси за їх складністю на прості (рефлекси спинного мозку), складні (рефлекторні дуги проходять крізь підкіркові зони мозку) і надскладні (інстинкти). Інстинкт — сукупність складних форм поведінки, властивих тварині даного виду і які виникають у відповідь на подразнення зовнішнього або внутрішнього середовища. Умовні рефлекси.
Умовні рефлекси — рефлекси, що набуваються протягом життя і утворюються в результаті поєднання байдужого (умовного, індиферентного) і безумовного (життєво необхідного) подразників. Байдужим називається подразник, що є нейтральним для особини, тобто що не викликає якогось безумовного рефлексу або оборонної поведінки. Безумовний подразник — це подразник, здатний викликати безумовний рефлекс (наприклад, вигляд або запах їжі стимулює секрецію слини у голод-ного собаки).
Пам’ять, механізми пам’яті. Ви­роблення умовних рефлексів, навчання тварин і людини можливі завдяки здатності нервової системи до запам’я­то­вування інформації. Пам’ять — властивість нервової системи зберігати інформацію, що зумовлює здатність живих організмів до здобування та використання досвіду.
За тривалістю збереження інформації пам’ять розділяють на сенсорну, короткострокову і довгострокову (довготривалу). Сенсорна пам’ять — один з перших етапів сприйняття інформації. Її наявність забезпечує збереження зорового образу під час мигання, сприйняття своєї і чужої мови. Короткострокова пам’ять дозволяє утримати інформацію протягом визначеного, досить короткого проміжку часу. Для переходу інформації в довго­тривалу пам’ять необхідне її повторення. Довготривала пам’ять забезпечує тривале зберігання інформації — протягом багатьох років або навіть усього життя.
Особливість людської пам’яті — у здатності утримання не тільки інформації про конкретні предмети, але й їхніх словесних позначень.
За способом запам’ятовування інформації виділяють такі форми пам’яті: зорову, слухову, рухову. Емоційна па­м’ять — це здатність нервової системи відтворювати пережитий раніше емоційний стан з елементами тієї ситуації, що його викликала.
Особливістю пам’яті є забування — неможливість видобування інформації в потрібний момент. Забування може відбуватися, якщо інформація не була переведена в довгострокову пам’ять. Іноді забуван­ня може бути пов’язане з не­мож­ливістю пошуку інформації в даний момент часу.
Сон і сновидіння. Цикл сон—активність належить до циркадних (добових) ритмів людини. На підставі електрофізіологічних досліджень (записи електроенцефалограми у піддослідних) виділяють дві стадії фізіологічного сну: повільний сон і швидкий (парадоксальний) сон — у цей період ритми ЕЕГ нагадують такі ж, як і у людини, яка не спить, і спостерігаються швидкі рухи очей сплячого.
На сьогодні вважається, що сон — етап переробки інформації, що надійшла під час бадьорого стану. Сон необхідний для відпочинку нейронів, відновлення ресурсів усього організму.
Особливості ВНД людини. Перша сигнальна система — це система рефлекторних реакцій на конкретні подразники. Людина, крім першої, має другу сигнальну систему, завдяки якій мислення здійснюється не тільки за допомогою конкретних образів, сприйнятих органами чуття, а й за допомогою узагальнених понять — слів, математичних знаків. Здатність до абстрактного мислення (формування абстрактних понять) властива тільки людині. Основою для цього є друга сигнальна система, яка являє собою не конкретну сукупність нейронів або нервових центрів, а унікальну властивість ВНД людини. Друга сигнальна система значно розширює пристосовницькі можливості, оскільки людина за допомогою слів може одержати правильне уявлення про предмети або явища навколишнього середовища без безпосереднього контакту з ними. Крім того, за допомогою слів людина може уявити минуле, прогнозувати майбутнє, передавати свої знання нащадкам. Умовні рефлекси, що формуються на базі абстрактного мислення, гальмуються швидше за ті, що виробляються на конкретні подразники.