МАРКО ВОВЧОК

(1833–1907)

Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 грудня

1833 р. у с. Єкатерининське Єлецького повіту Орловської гу-

бернії в родині збіднілого дворянина.

У 1839 р. помер її батько, мати вдруге одружилась з лютим

кріпосником, який знущався і з кріпаків, і з своєї родини (по-

бачене в дитинстві пізніше стало матеріалом для творів Марка

Вовчка). У 1845–1846 рр. Марія навчалась у жіночому пансіоні

в Харкові. Протягом 1847–1850 рр. виховувала дітей тітки

К. Мардовіної в Орлі, брала участь у літературних вечорах, зу-

стріла майбутнього чоловіка, фольклориста й етнографа Опа-

наса Марковича, який був засланий в Орел за участь у Кирило-

Мефодіївському братстві.

У 1851 р. Марія одружилась з О. Марковичем, разом із чо-

ловіком виїхала в Україну, займалась фольклористикою та ет-

нографією, вивчила українську мову.

У 1856 р. Марія Олександрівна розпочала літературну

діяльність, взяла псевдонім Марко Вовчок. Наступного року

в Петербурзі П. Куліш видав «Народні оповідання» — першу

книгу Марка Вовчка. У 1859 р. письменниця тяжко захворіла

і виїхала на лікування до Німеччини.

У 1860 р. у журналі «Отечественные записки» з’явилась

повість Марка Вовчка «Інститутка» з присвятою Т. Г. Шевчен-

ку в перекладі І. Тургенєва.

Протягом 1860–1867 рр. письменниця перебувала за кор-

доном (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія). Зустрічалась

з провідними письменниками, ученими, культурними діячами.

У 1861–1862 рр. були опубліковані повість «Три долі»,

другий том «Народних оповідань».

У 1867 р. Марко Вовчок повернулась і оселилась у Петер-

бурзі, пише російською мовою («Живая душа», «Записки при-

четника», «Сельская идиллия»), багато перекладає.

Після погіршення стану здоров’я у зв’язку з посиленням

переслідувань царської цензури разом з другим чоловіком

Михайлом Лобачем-Жученком (О. Маркович помер) у 1878 р.

письменниця назавжди виїхала з Петербурга, багато переї-

жджала, поки не оселилась на Богуславщині, де прожила май-

же 7 років.

28 липня 1907 р. Марко Вовчок померла в Нальчику на

Кавказі, де й похована.

Спадщина Марка Вовчка вміщує дві книги «Народних

оповідань», романи й повісті: «Інститутка», «Кармелюк» (каз-

ка), «Три долі», «Маруся», «Гайдамаки», художні нариси

«Листи з Парижа», твори російською мовою, переклади творів

французької, німецької, англійської та польської літератур,

критичну статтю «Мрачные картины». За тематикою твор-

чість письменниці різноманітна, але провідною темою є життя

селян.

Повість «Інститутка» — найвидатніше досягнення Мар-

ка Вовчка першого періоду творчості. Вперше надрукована

в російському перекладі в «Отечественных записках» (1860),

а мовою оригіналу — в «Основі» (1862), повість стала відомою

ще в рукописі. Спочатку твір мав назву «Панночка».

«Інститутка» — перша в українській літературі соціаль-

но-побутова повість, в якій порівняно з оповіданнями, пись-

менниця мала можливість ширше змалювати життя, глибше

розкрити образи. І нестримно- запальний Назар, і мужній,

урівноважений Прокіп, і волелюбна Катря, і терпляча душев-

на бабуся, й епізодичний образ москаля-кухаря — усе це ти-

пові характери селян, що розкриваються в типових обстави-

нах через діалоги та вчинки, влучні оцінки наділеної великим

оптимістичним відчуттям оповідачки з народу Устини. (Типо-

вий образ — це яскравий персонаж, індивідуальні властивості

якого поєднані з найхарактернішими рисами людей певної гру-

пи. Образ вважається типовим, коли він відповідає історичним

обставинам певного часу). Типовим є також образ панночки,

яка є головною героїнею твору. Письменниця робить наголос

не стільки на тому, що поміщики пригнічують селян, скільки

на тому, що вони втратили людську подобу, дійшли до межі

виродження, адже ними втрачено все людське. Готуючись до

заміжжя, панночка повідомляє майбутнього чоловіка про при-

ємну для неї новину: стара поміщиця зважила на настійливі

благання й уступила молодим хутір Дубці. Для нареченого

Дубці — це чарівна природа, місце, де він покохав свою нарече-

ну. Про це він і нагадує панночці, але вона одразу ж розхолод-

жує поетичні спогади так, що навіть його щось ніби «злякало,

у серце вжалило»: «Садок зелененький, садок квітчастий… —

передражнює вона нареченого. — Ти згадай, серце, які Дубці

дохідні!» Не може не привернути уваги ставлення панночки до

свого обранця, яке зводиться до безперервного приниження на

очах оточуючих, до незліченних примх і вередування.

Невипадково панночці, її чоловікові та старій поміщи-

ці письменниця навіть не дала імен. Тут вона дотримувалася

прин ципу, засвідченого ще в «Народних оповіданнях», — по-

міщики безіменні, вони — скрізь. Пан, образ якого в окремих

епізодах викликає співчуття і бажання назвати його добрим,

виявляє свою справжню суть, коли в кульмінаційній сцені стає

на захист дружини, караючи ні в чому не винних селян.

Зовсім інший світ зображений у образах селян, кріпаків.

Безправні, принижені, змучені працею і знущанням, вони

наділені могутньою духовною силою, непереборним жаданням

волі. Втечею рятується від поміщицької розправи Назар; мі-

сяцями блукатиме він без притулку і шматка хліба, напевне

знаючи, що невдовзі його спіймають, однак доки це станеть-

ся — він вільний. Можливо, назавжди розпрощалася зі своїм

Прокопом Устина, кров’ю обкипає кожна зароблена нею в тяж-

ких наймах копійка, але й вона почуває себе вільною: принай-

мні сама може обирати собі місце роботи, може змінити осто-

гидлу службу.

Досить цікавим і промовистим є принцип розподілу персо-

нажів соціальної групи — кріпаків — на дві частини: 1) старше

покоління (бабуся служниця), яка є втіленням християнських

засад життя, змирилася зі своїм становищем, готова терпіти

і скорятися, оскільки їй випала в житті така доля; 2) представ-

ники молодшого покоління кріпаків, які не збираються тер-

піти приниження і свавілля поміщиків. Вони готові боротися

в будь-який спосіб, аби тільки отримати довгоочікувану свобо-

ду: Прокопа пан, розлютившись на непокору, віддає в москалі,

Устина йде за ним і стає наймичкою, Катря божеволіє і накла-

дає на себе руки, а Назар тікає.

Ми не бачимо у творі, щоб у когось з кріпаків доля скла-

лась щасливо. Але в цьому й полягає глибинний підтекст, за-

кладений авторкою: кріпацтво настільки жахливе, що навіть

важке життя наймички здається Устині щасливим, бо вона

тепер може самостійно обирати хазяїв, яким буде прислуго-

вувати; Назар, втікши від панів, змушений постійно перехо-

вуватись, боятись кожну хвилину бути спійманим, але хоча б

якийсь час поживе на волі; божевільна Катря вдається до одно-

го з най страшніших християнських гріхів — самогубства, але

порівняно з кріпацтвом і це їй здається щастям.

Для розкриття ідейного змісту твору багато важать прикін-

цеві роздуми Устини: «Він мене з пекла, з кормиги визволив

[…]. Він чоловік мій і добродій мій». Прокіп зміг визволити

Устину від кріпацтва тільки тому, що не побоявся виступити

проти оскаженілої панночки: «Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то

щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла

і не озвалась!

Одна з «найкращих перлин нашої літератури» (за висло-

вом І. Франка), «Інститутка» прозвучала як суворий вирок

кріпосництву, як пересторога гнобителям. Висока оцінка од-

наковою мірою стосується і змісту, і художньої довершеності

повісті. Вражає, зокрема, щільна сконденсованість твору — на

40 сторінках розмістилося 47 розділів.

Одним із виявів майстерності Марка Вовчка можуть слу-

жити вдало дібрані іронічні порівняння. Висловлені оповідач-

кою чи героями-протестантами, здебільшого у формі реплік,

вони завжди містять глибокі соціальні узагальнення, додають

істотні штрихи до правдивої картини дійсності. Помітно піш-

ла вперед Марко Вовчок у мовній індивідуалізації персонажів:

пересипана прислів’ями та приказками мова Назара; лагідно-

покірлива мова бабусі; виважено-рішучі висловлювання Про-

копа; істерична лексика панночки.

Отже, жанр повісті дав можливість письменниці шир-

ше, ніж в оповіданнях, показати життя тогочасного суспіль-

ства, виявивши найстрашнішу його проблему — кріпацтво.

Творчість Марка Вовчка займає важливе місце в розвитку

української прози. Велике значення мала вироблена письмен-

ницею стильова манера, зокрема форма розповіді від першої

особи. Не буде перебільшенням зазначити, що повз вплив

цієї манери не пройшов жоден із прозаїків другої половини

XIX ст. Марко Вовчок збагатила українську літературу но-

вими темами й образами, а в галузі дитячої прози стала осно-

воположницею. Вплив письменниці на подальший розвиток

прози виявився не лише в національному масштабі, а й да-

леко за межами України. Уже наприкінці 50-х — у 60-х рр.

ХІХ ст. її твори стають відомими російському, польському,

чеському, сербському, болгарському, хорватському, німецько-

му, французькому читачеві, а у 70-х рр. перекладаються май-

же всіма найвідомішими європейськими мовами. Твори Марка

Вовчка перекладав російською І. Тургенєв, болгарською —

Л. Каравелов, французькою — П. Меріме, естонською —

Л. Койдула. Не випадково історична повість Марка Вовчка

«Маруся» десятки разів перевидавалась у Франції та була на-

городжена премією Академії Франції.

Основні твори: народні оповідання «Козачка», «Максим

Гримач», «Три долі», «Два сини», «Ледащиця», повісті «Інс-

титутка», «Маруся».

Література: 1. Бондар М. Особливості втілення худож-

нього конфлікту в оповіданнях Марка Вовчка // Марко Вовчок.

Статті і дослідження. — К., 1985. 2. Брандіс Є. Марко Вовчок.

Повість. — К., 1975. 3. Гончар О. Марко Вовчок // Історія ук-

раїнської літератури ХІХ століття: У 3 кн. — К., 1996. — Кн. 2.

4. Єфремов С. Марко Вовчок: Школа Марка Вовчка // Єфремов С.

Історія українського письменства. — К., 1995. 5. Клочек Г.

Анатомія добра і зла: Повість Марка Вовчка «Інститутка» //

Українська мова та література. — 1998. — № 19.