ІВАН ФРАНКО

(1856–1916)

Коли ми думаємо про Івана Франка, в нашій уяві постає перш

за все титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою

заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сяга-

ють глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого

величний, щедрий, добрий.

Той корінь бере початок з батьківської хати. Батько Яків —

відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія.

В такій сім’ї найперше привчали до праці, поваги до людей. І, зви-

чайно ж, хотіли, щоб дитина вчилася на радість батькам, на до-

бро людям. З шести років хлопець навчається в початковій школі

в сусідньому селі Ясениця Сільна, пізніше у Дрогобицькій школі

отців-василіан, а ще через деякий час — у Дрогобицькій гімназії.

Михайло Коцюбинський у нарисі про Івана Франка зазначає, що

здібна дитина в сільській школі навчилася читати українською,

польською і німецькою мовами. Сміялися з Франка в німецькій

школі при монастирі. Але «минув рік, настав екзамен — і малий

Франко здивував усіх: він опинився першим учеником».

У 1865 р. помер батько. У дім прийшов вітчим Гринь Гаври-

лик, ріпник.

Він справив значний вплив на світогляд Івана. Пізніше той

писав про вітчима: «Це натура наскрізь практична і реальна, без

іскри поезії, а зате з значною долею скептицизму і вільнодумства,

чоловік сильної волі і енергії». Гаврилик робив усе, щоб Іван міг

учитися й далі.

На шістнадцятому році Франко залишився круглим сиротою:

померла мама. Дорога ж до знань не зупинилася. Під час навчан-

ня в гімназії Франко читає твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна,

Корнеля та ін., писані німецькою та французькою, в оригіналі.

Береться й сам за літературну працю. Перший вірш — «Ве-

ликдень 1871 року» — присвятив батькові. Перекладає твори

Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також «Слово о полку Іго-

ревім». В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою

української літературної мови повинна бути мова народна.

Багатим на події став для Франка 1874 р. Він познайомився

з дочкою священика з Лолина Ольгою Рошкевич, сестрою свого

товариша по гімназії. Ольга зайняла в його житті важливе місце

не лише як кохана й наречена. Вона була натхненницею багатьох

творів, у тому числі й після 1879 р., коли стала дружиною іншого

(листування між ними тривало до середини 90-х рр.). Під впли-

вом Франка і разом з ним Ольга Рошкевич писала й переклада-

ла, збирала фольклор.

У 1875 р. Іван Франко вступив на філософський факультет

Львівського університету. В університеті вивчав класичну філо-

логію, українську мову, літературу, порівняльну граматику, філо-

софію, педагогіку, психологію та інші предмети. Завдяки успіхам

у навчанні він був звільнений від оплати й отримував стипендію.

Іван Франко брав активну участь у діяльності студентської органі-

зації «Академічний гурток», зокрема працював її бібліотекарем.

У цей час він редагував літературно-науковий журнал «Друг»,

який видавав «Академічний гурток» у Львові (1874–1877). За

пропагування соціалістичних ідей австро-угорська влада забо-

ронила гурток, а І. Я. Франка було виключено з університету

й у 1877 р. заарештовано. В ув’язненні він перебував упро-

довж майже дев’яти місяців (12 червня 1877–5 березня 1878).

Це стало жахливим випробуванням, що вплинуло на формування

переконань письменника. Він перебував у найгіршій камері серед

убивць і злодіїв, тяжко захворів.

«Протягом дев’яти місяців, — писав він, — проведених у тюр-

мі, сидів я переважно у великій камері, де перебувало 18 – 28

злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялося і де я, слабий на

груди, з бідою добився привілею спати під вікном... але зате про-

кидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові».

Після виходу з тюрми І. Франко разом з М. Павликом почи-

нає видавати (частково на кошти М. Драгоманова) журнал «Гро-

мадський друг», який через переслідування влади мусив змінити

назву на «Дзвін», а потім на «Молот». «Дзвін» надрукував вірш

Франка «Каменярі». Загалом зміст цього журналу однозначно

вказував на його соціалістичну спрямованість. Саме в цей час,

уже після процесу, Франко знайомиться із соціалістичною літе-

ратурою, в тому числі з працями К. Маркса та Ф. Енгельса. Така

тенденція відштовхувала від журналу більшість галицької інтелі-

генції, тим паче, що Франко виступив у «Громадському друзі»

з серією злих памфлетів на неї.

Відстоювання власних позицій позначалося й на матеріальних

статках. Був час, коли письменник зовсім не мав коштів на про-

живання і змушений був мешкати у робітника Данилюка. У кві тні

1881 року Франко їде в село Нагуєвичі, де, крім літературної пра-

ці, виконував і щоденну селянську роботу.

Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів

покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого

1885 р. Зустрічі з О. Кониським і В. Антоновичем не виправ-

дали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили

зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів. Приїхавши

в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорун-

жинською.

А влітку 1889 р. І. Франка знову заарештовують, причому

знову через листи Драгоманова і Лаврова, знайдені у студентів

з Наддніпрянщини, які приїхали до нього. Хоча слідство через

відсутність доказів цього разу було припинено, він провів у тюр-

мі два з половиною місяці.

90-ті рр. стали найпліднішими у творчому й політичному

житті І. Франка. Цього десятиліття він видає свої найкращі пое-

тичні збірки: «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», драму «Украде-

не щастя». З 1890 р. редагує новий журнал «Народ» і є одним

з керівників Українсько-руської радикальної партії, в якій навко-

ло нього і М. Павлика об’єднується група студентської молоді.

У 1892–1893 рр. І. Франко живе у Відні, де під керівництвом ві-

домого славіста В. Ягича захищає влітку 1893 р. докторську ди-

сертацію «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний ро-

ман». Великий успіх має драма «Украдене щастя». Однак не все

вдало складається в житті І. Франка. 1894 р. влада не затверди-

ла його приват-доцентом Львівського університету. На науковій

кар’єрі остаточно було поставлено хрест. У 1895, 1897, 1898 рр.

його тричі не обирали депутатом австро-угорського парламенту

(в тому числі через протидію вчорашніх польських союзників-со-

ціалістів). Відповіддю обуреного Франка стала несправедлива

і тенденційна стаття про творчість А. Міцкевича «Поет зради»,

надрукована 1897 р. у віденській газеті «Die Zeit» з нагоди 100-

річного ювілею поета. Через цю статтю Франка піддала обструк-

ції польська громадськість, і він втратив заробіток у польських

газетах, з якого фактично жив. Виходом з цього становища стала

посада редактора в «Літературно-науковому віснику», заснова-

ному М. Грушевським.

У 1898 р. під час відзначення 25-річчя літературної діяльності

І. Франка українська громадськість зібрала кошти на будинок пое-

тові у Львові.

На початку ХХ ст. матеріальне становище Івана нарешті поліп-

шилося: він мав власний будинок, постійний заробіток, гонора-

ри за видання художніх творів (у тому числі в російському, поль-

ському та німецькому перекладах), статей в енциклопедії Гранат

та в Угорській енциклопедії. У ці роки його обирають членом-

кореспондентом Чеського та Австрійського етнографічних това-

риств, Харківський університет надає йому ступінь доктора росій-

ської словесності. Щоправда, ускладнюються родинні обставини

письменника. Тяжко хворіє дружина, в якої виявилася спадкова

психічна хвороба, багато уваги потребують діти. Однак він може

дозволити собі поїздку до Рима для ознайомлення з пам’ятками

стародавньої культури, активно пише і друкується. Філософські

й суспільно-політичні статті цього періоду, й передовсім «Що таке

поступ?», свідчать, що І. Франко був не лише глибоким знавцем

марксизму, а і його суворим та навіть пророчим критиком. Так,

у названій статті читаємо: «Життя в Енгельсовій народній державі

було би правильним, рівне, як добре заведений годинник. Але є

й у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви. Поперед

усього та всеможна сила держави налягла би страшним тягарем

на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна

думка кожного чоловіка мусила б щезнути, занидіти, бо ану ж дер -

жава признає її шкідливою, непотрібною... Люди виростали б

і жили в такій залежності, під таким поглядом держави, про який

тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. На-

родна держава сталась би величезною народною тюрмою».

Водночас, як і раніше, Франко не залишає письменницької та

літературознавчої праці. Гучним закликом до відродження нації

стала поема «Мойсей».

«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського

бою, — писав про зустріч з І. Франком у 1905 р. Михайло Коцю-

бинський. — У своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів

рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мой-

сей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він

полонив своєю поемою».

У 1908 р. Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома

призвела до нервових розладів, контрактури обох рук і пальців.

Вийти з цього стану допомогло лікування у Хорватії, на берегах

Адріатичного моря.

Початок Першої світової війни застав родину Франка в тра-

гічному становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини —

в армії. Позбавлений засобів до існування, письменник мешкав

у домі шкільного товариша. Невдовзі захворів, але, й перебува-

ючи в такому стані, не випускав пера з рук.

Помер І. Франко 27 травня 1916 р., поховано його 31 травня

на Личаківському кладовищі у Львові.

Понад 50 держав світу відгукнулися на його смерть. Однак до-

велося ховати письменника в чужому склепі. Лише через шіст на-

дцять років його прах було перенесено на нове місце і встанов-

лено надгробок з постаттю Каменяра.

У найвищому витворі свого поетичного генія — поемі «Мой-

сей» — він провістив майбутнє українського народу:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Радянське літературознавство розглядало творчість письмен-

ника з позицій соціалістичного реалізму, уникало оцінок його

поглядів щодо суверенності України. У той час ніхто інший, як

Франко, писав: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисей ство

людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої

змагання до панування одної нації над другою, або хворо бливий

сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими

фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації». І до-

нині актуальні його слова про те, що «ми мусимо навчитися чути

себе українцями — не галицькими, не буковинськими українця-

ми, а українцями без офіціальних кордонів».

Слід згадати і такий факт. 4 жовтня 1890 р. з ініціативи та

за участю І. Я. Франка у Львові було засновано Русько-укра їн-

ську радикальну партію — першу вітчизняну політичну пар-

тію. У своїй програмі вона проголосила створення самостійної

Української держави.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Возняк М. З життя і творчості Івана Франка. — К., 1955.

2. Історія України в особах (ХІХ–ХХ ст.). — К., 1995.

3. Українська педагогіка в персоналіях. Кн. 1. — К., 2005.