ІВАН БАГРЯНИЙ

(1906–1963)

Інші псевдоніми: Полярний, Дон Кочерга та ін.

Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін) народився 2 жовтня

1906 р. у с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область)

у родині робітника -муляра.

У 1912–1916 рр. хлопець навчався в церковно-парафіяль-

ній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та Крас-

нопільській художньо-керамічній школі.

У 1920 р. він став свідком жорстокої розправи чекістів із

його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами,

стріляли з револьверів), їх смерть страшенно вразила хлопця.

До того ж іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не по-

вернувся. Усе це народжувало протест у душі Івана.

У 1922–1926 рр. він викладав малювання, працював на

шахтах Донбасу, а у 1924 р. вступив до Охтирської філії органі-

зації селянських письменників «Плуг». Учителював, заробля-

ючи на прожиток, писав вірші. Побував у Криму, на Кубані,

в Кам’янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

Протягом 1926–1930 рр. Іван навчався в Київському ху-

дожньому інституті, але диплома не отримав, бо виявив себе

«політично неблагонадійним». По- перше, «сумнівна» ідео-

логічна позиція прочитувалася між рядками його віршів,

опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція»,

«Червоний шлях», «Плужанин». По- друге, він входив до по-

путницької організації МАРС, до якої належали Г. Косинка,

Є. Плужник, В. Підмогильний, Б. Тенета, Б. Антоненко-

Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фальківський. А також това-

ришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею,

М. Яловим.

У 1928 р. І. Багряний написав роман у віршах «Скелька»,

де використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст.

селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти

засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир.

Наступного року з’явилася друком збірка поезій І. Багряного

«До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний

протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною

прискіпливою оцінкою пореволюційної дійсності. Наступні

книжки «В поті чола» і «Комета» потрапляють тільки до порт-

феля НКВС. Того ж року він написав поему «Аве Марія», де

у присвяті розмістив таке звернення: «Вічним бунтарям і про-

тестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім

скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця

присвячує автор». Цікаво, що книжка вийшла у світ без будь-

якого цензурного дозволу, до того ж з вказівкою неіснуючого

видавництва «САМ». Поки справжні наглядачі зорієнтували-

ся і наказали зняти книжки з продажу, кількасот примірників

встигли розкупити. Зрозуміло, що подібний твір не міг зали-

шитись непоміченим владою.

У 1930 р. харківське видавництво «Книгоспілка» видало

роман у віршах «Скелька». Волелюбний пафос твору привер-

нув увагу офіційної критики — «Скельку» було конфісковано.

Наступного року з’явилась стаття О. Правдюка «Куркуль ським

шляхом», яка свідчила про наміри влади щодо бунтівливого,

ідеологічно невпокореного І. Багряного. Після цієї статті тво-

ри письменника були вилучені з бібліотек і книжкових крам-

ниць.

У 1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові в при-

сутності колег В. Поліщука і О. Слісаренка «за політичний са-

мостійницький український ухил в літературі й політиці…»,

засуджений на 5 років концтаборів БАМЛАГу (рос. — Байка-

ло-амурский лагерь).

У 1936 р. І. Багряний втік, переховувався між українця-

ми Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього

періоду життя відбито в романі «Тигролови»). Через 2 роки

письменник повернувся додому, був повторно заарештова-

ний, сидів у Харківській в’язниці 2 роки і 7 місяців (пережите

в ув’язненні він пізніше описав у романі «Сад Гетсиманський»).

У 1940 р. з відбитими легенями та нирками був звільнений

під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором

у місцевому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», піс-

ля початку війни потрапив до народного ополчення, працював

у ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав

перед воїнами УПА.

Згідно з німецьким курсом щодо української національної

інтелігенції у 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково

врятувався.

У 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах із керівни-

цтвом УПА і сам, без родини, емігрував до Словаччини, а зго-

дом до Німеччини. Новий Ульм стає місцем його постійного пе-

ребування в еміграції. Завдяки Івану Багряному це місто стало

центром українського культурного відродження, демократич-

но-визвольного руху. Він у 1945 р. заснував газету «Українсь-

кі вісті». При ній почали діяти кілька видавництв, зокрема

«Україна», «Прометей», у яких з’являються заборонені в СРСР

книжки українських письменників, переклади зарубіжної лі-

тератури українською мовою, взяв участь у створенні МУРу

(Мистецький Український Рух), який згодом у США перетво-

рився на об’єднання українських письменників «Слово» з цен-

тром у Нью-Йорку.

У 1946 р. письменник перейшов на легальне становище.

Памфлетом «Чому я не хочу вертати до СРСР?» (1946 р.)

І. Багряний привернув увагу світової громадськості вража-

ючою правдою про істинне становище людини в СРСР, уря-

тувавши цим від репатріації не одного нещасного. У 1948 р.

він заснував Українську Революційну Демократичну партію

(УРДП), очолив Українську національну раду, заснував ОДУМ

(Об’єднання демократичної української молоді).

За кордоном побачили світ романи «Тигролови» (1944,

«Звіролови» — 1946), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне

коло» (1953), «Буйний вітер» (1957), «Людина біжить над прір-

вою» (1965), п’єси («Генерал», «Морітурі», «Розгром»), поема

«Антон Біда — герой труда», збірка «Золотий бумеранг», тво-

ри для дітей.

Письменник помер 25 серпня 1963 р. у санаторії Блазієн

у Шварцвальді (Західна Німеччина).

І. Багряного посмертно реабілітовано у 1991 р., відтоді по-

чала перевидаватися його творча спадщина.

Письменник залишив чималий доробок у різних жанрах,

але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим

великим твором були «Тигролови» (1944; 1946 р. перевидані

під назвою «Звіролови»), перекладені німецькою та видані

в місті Кельні трьома накладами. Цю книжку високо оцінив

В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє її авторові.

В основу «Тигроловів» покладено події, що сталися під час

відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой

Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських

рис характеру: він не скорився, не змирився з насильницьки

нав’язаним йому статусом в’язня жахливої системи і залишився

Людиною. Сюжетна канва роману вибудована на історії «полю-

вання» майора НКВС Медвина — цього новітнього тигролова —

на гордого, не прирученого тоталітарною системою молодого

хлопця з України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, ко-

хання… Григорій Многогрішний переміг. Передусім тому, що

не визнав себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлоб-

ленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту,

здатність співчувати, співпереживати та вірити, що людина

може і повинна кинути виклик страшній системі й вистояти.

Безперечно, це романтичний твір, з елементами пригод-

ницького жанру (тому закономірна його популярність серед

німецької молоді). Сюжет захоплюючий і динамічний, читач

постійно перебуває в емоційному напруженні. І все ж «Тигро-

лови» виходять за межі звичайної «масової» літератури. На-

самперед — ідейним спрямуванням (у літературі «масовій», як

у старій казці, добро теж завжди перемагає), але у творі Багря-

ного всепоглинаюча ідея перемоги добра над злом втілюється

через художні образи, ліричні відступи, промовисту символі-

ку. Згадаймо той стрімкий потяг- експрес, що мчить на Дале-

кий Схід. Як мчить і саме життя XX ст. У ньому розважаються

й милуються краєвидами представники пануючої влади і терза-

ються роздумами про своє майбутнє звичайні люди, яких пере-

творено на зеків, безправних «остів». Серед останніх і Григорій

Многогрішний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної

Богом і людьми реальності, потрапляє на розкішний острівець

у тайзі, що зветься Зеленим Клином, наче у мрію-казку. Сим-

волічним є підтекст цієї назви. Тут живуть українці, колишні

втікачі та вигнанці, які були колись розкуркулені радянською

владою. Тут вони створили свій український світ, наповнений

моральною чистотою і гармонією. Атмосфера в родині старого

Сірка, яка прийняла й порятувала Григорія, тепла, домашня,

як і довколишня мати-природа. На тлі цієї розкішної багатові-

кової природи розквітає кохання Григорія до доньки Сірка

Наталки. Без такої тремтливої любовної колізії немислимий

жоден романтичний твір.

Але сюжет далекий від мрійливої сентиментальності, нав-

паки — він напружений, динамічний. Сірки мають незвичне

й небезпечне заняття — виловлюють у тайзі тигрів — гордих,

незалежних і сильних звірів. Звернімо увагу: ці люди звірів

не убивають, а лише ловлять. У двобої з тиграми вони є рівно-

великими, такими ж гордими та незалежними. Українці про-

тистоять силам зла, уособленого в образі майора НКВС Медви-

на, протистоять і перемагають. Медвин женеться за Григорієм,

підступно вистежуючи його в тайзі, готовий у слушний момент

вбити. Але в цьому двобої перемагає Григорій. І це цілком зако-

номірно: письменник щиро вірить, що переможе тільки добро.

Таким же мужнім і несхитним показано іншого героя —

Андрія Чумака в романі «Сад Гетсиманський». В. Винничен-

ко назвав його «великим, вопіющим і страшним документом»

радянської дійсності, сприяв його друкові у Франції. У цілому

цей твір також має романтичне спрямування, хоч і переважа-

ють там детальні реалістичні картини перебування Андрія

у слідчому ізоляторі, у в’язниці. Заслуга І. Багряного насампе-

ред у тому, що він першим розповів світові про страшні катівні

НКВС у «квітуючій Країні Рад» (це через 20 років повторить

О. Солженіцин своїм романом «Архіпелаг ГУЛАГ»). Правдиві

описи тюремного ув’язнення головного героя засновані на осо-

бистому авторському досвіді. Отож, на майже документальній

основі досить вправно вибудовується розгалужений каркас

витвореного уявою і фантазією митця апокаліптичного світу

безправ’я, нелюдських знущань і принижень. Цей зовнішній

світ контрастно протиставляється духовно наповненому, гли-

бокому внутрішньому світові Андрія Чумака. Показуючи пе-

реживання, душевні муки, страждання свого головного героя,

І. Багряний психологічно переконливо демонструє стійкий

опір добра злу, виходячи при цьому з традицій саме україн-

ської класичної літератури, яка завжди розкривала душу

народу, його ментальність, мораль. Він також безпосередньо

використовує засоби фольклорної поетики. Скажімо, пісенний

зачин роману — до матері приїхали всі діти, щоб почути за-

повіт померлого батька, старого коваля. Цей заповіт — у тра-

диції споконвічної народної моралі: триматися один одного,

рятувати того, хто потрапляє в біду. А в біді зараз найменший

брат — репресований Андрій. Як це відповідало душевному

стану самого автора! Навіть більше, заповіт старого Чумака

звучить досить символічно, наче заклик, прохання до всіх

майбутніх нащадків.

Символічною є назва твору. За біблійною легендою, Гет-

симанський сад — місце передсмертних мук, молитов Ісуса

Христа, місце зради. Там гарно й затишно, ростуть солодкі

маслини. Такий сад душевної опори є разючим контрастом до

тієї дійсності, в якій змушений страждати Андрій Чумак, якій

він мусить мужньо протистояти.

Обставини незвичайні, ситуації напружені, в душах героїв

багато сум’яття, розпачу, зневіри, проте всупереч усьому Анд-

рій перемагає, витримує тортури і допити, знаходить у собі

сили зберегти людську гідність. Андрія та інших дітей коваля

не розчавлює тоталітарний прес — ситуація скоріше бажана,

аніж дійсна. В ній передано непереможну віру автора в незни-

щенність свого народу. Такою є оптимістична кінцівка і про-

відна ідея «Саду Гетсиманського». Окрім основної проблеми,

у цьому творі Іван Багряний також художньо досліджує інші:

любові й ненависті, вір ності та зради, батьків і дітей, віри та

безнадії, збереження роду, родини. Всі вони показані традицій-

но для народного сприймання — з позиції пріоритету гуманіз-

му і добра на землі.

Роман містить чимало публіцистичних відступів, роздумів,

які підкреслюють провідну ідею, авторську позицію. Вони зни-

жують художню вартість твору, але є прикметною рисою ін-

дивідуального стилю письменника.

Творчість І. Багряного довела, що сповнене небезпек, при-

год, трагедій, зрад життя письменника не знищило в ньому

віри в перемогу добра над злом.

Основні твори: романи «Тигролови» («Звіролови»), «Сад

Гетсиманський», «Огненне коло», «Людина біжить над прір-

вою», стаття-памфлет «Чому я не хочу вертати до СРСР?», по-

ема «Аве Марія».

Література: 1. Багряний І. Під знаком скорпіона. З твор-

чої спадщини письменника. Поезія, проза, публіцистика. —

К., 1994. 2. Череватенко Л. «Ходи тільки по лінії найбільшого

опору — і ти пізнаєш світ» // Дніпро. — 1990. — № 12. 3. Шу-

гай О. Іван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду. —

К.:, 1996. 4. Клочек Г. Романи І. Багряного «Тигролови» і «Сад

Гетсиманський». Навчальний посібник. — Кіровоград, 1998.