ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО

(1778–1843)

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р.

у слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від

назви слободи і походить його псевдонім — Основ’яненко).

Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській

школі.

У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на війсь-

кову службу, через 4 роки вийшов у відставку в чині капітана.

У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного

року повернувся на військову службу.

У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселив-

ся в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

У 1812 р. він працював директором Харківського теа тру,

заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував,

відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літе-

ратурні журнали «Харьковский Демокрит» і «Украинский

вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної

бібліотеки.

Протягом 1817–1828 рр. Г. Квітка чотири рази переобирав-

ся Предводителем дворян Харківського повіту.

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.

Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых

Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет»,

«Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.

У 1837 р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей,

рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

У 1840 р. Г. Ф. Квітка очолив Харківську палату карного

суду на посаді надвірного радника.

Письменник помер 20 серпня 1843 р., похований у Хар-

кові.

Г. Квітка-Основ’яненко залишив по собі значну літератур-

ну спадщину, написану російською та українською мовами:

це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик»,

«Шельменко — волостной писарь»; літературно -публіцистичні

статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русско-

го вестника»; історико- художній нарис «Головатый»; фейлетон

«Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигач-

ки»; романи «Пан Халявский», «Жизнь и похождения Петра

Степанова, сына Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сот-

никовна», «Конотопська відьма», «Маруся», оповідання «Сал-

дацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання»,

«Перекотиполе», «Малоросійська биль» та ін. Його спадщина

нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправ-

да не всі вони мають однакову художню вартість.

Крізь усю творчість Г. Квітки -Основ’яненка (виняток ста-

новлять окремі реалістичні твори другої половини 30–40-х pp.)

проходить просвітительська думка про те, що причиною сус-

пільних вад є неуцтво, недостатність виховання. Тому пись-

менник активно пропагував і, як сказав І. Срезневський, «вніс

у свідомість інтелігенції ідею освіти всієї маси народу». В ху-

дожніх творах і публіцистичних статтях він послідовно прово-

див думку про обдарованість простого народу, пропагував ідею

надання освіти простим людям.

Митець створив українською мовою повість «Маруся»

(1832), а також низку повістей та оповідань, які вийшли двома

збірками «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыць-

ком Основьяненком». Тим самим він розв’язав комплекс на-

зрілих проблем літературного життя, переконливо продемонс-

трував високі естетичні можливості української літературної

мови, її придатність для розробки серйозних тем в оповідних

жанрах, поклав початок розвитку нової української прози, за

що С. Єфремов назвав його «батьком української прози». Поява

повістей та оповідань Квітки-Основ’яненка знаменувала новий

важливий етап не лише у творчості письменника, а й загалом

у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму

та народності.

Прозові твори Г. Квітки -Основ’яненка українською мовою

поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні опові-

дання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої

групи належать гумористичні оповідання «Салдацький пат-

рет», «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімо-

ве снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична

повість «Конотопська відьма», яка є найвизначнішим бурлеск-

но -реалістичним твором письменника. Це передусім гостра са-

тира на панівну верхівку українського суспільства XVIII ст.,

характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа,

нікчеми й ледаща сотника Забрьохи, шкідливого і підлого

крутія та п’яниці писаря Пістряка, свавільного Халявського,

отця Симеона, який, звикши паразитувати на людському горі,

виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертність людей.

Письменник показав типові риси тієї козацької старшини,

значна частина якої в часи занепаду гетьманщини і системи

коза цьких полків XVIII ст. виродилася в експлуататорську

верхівку, розкрив тогочасну потворність адміністративних

порядків, порушення характерного для часів Запорізької Січі

та козацько-повстанських рухів принципу комплектування

командного складу за особистими здібностями і бойовими за-

слугами, а не за знатністю походження.

У «Конотопській відьмі» письменник дбав не стільки про

виразність історичного колориту, скільки про створення со-

ціальної сатири, спрямованої проти характерних породжень

тогочасного несправедливого устрою. У переродженій стар-

шині він показує сучасне йому українське панство, утворене

з колишньої соціальної верхівки шляхом нагромадження нею

маєтностей та одержання від царського уряду дворянських

привілеїв.

Серед сентиментально-реалістичних творів Г. Квітки-Осно-

в’яненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Ок-

сана», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з них

виступає сільська дівчина. Ідейну основу повісті «Маруся»

(1832) становить реальний життєвий конфлікт соціально-по-

бутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть

перспектива важкої 25-річної солдатської служби для нарече-

ного і злиденної долі жінки -солдатки для нареченої. Письмен-

ник намагається полегшено розв’язати цей конфлікт, «знахо-

дячи» нереально доброчинного хазяїна, який обіцяв героєві

повісті Василю за чесну одно-дворічну роботу знайти йому за

гроші заміну при рекрутському наборі. Поки Василь заробляв

гроші, Маруся застудилась і померла. Повернувшись із заробіт-

ків і не заставши живою коханої, Василь іде в монастир і там

з горя помирає. Отже, сюжет повісті — опоетизована історія

чистого та вірного кохання сільської дівчини Марусі й парубка

з міських ремісників Василя.

Бажаючи показати кращі духовні риси українського тру-

дового народу і продемонструвати високу естетичну спромож-

ність української літературної мови на народній основі,

Г. Квітка- Основ’яненко створює яскраву картину життя, по-

буту, взаємин душевно багатих простих людей. Головні персо-

нажі уособлюють ідею про високі моральні чесноти трудового

народу. Ідучи за традиціями сентименталізму, письменник

наділяє Марусю та Василя надмірною чутливістю і душев-

ною вразливістю, вводить у повість мотиви віщування серця,

смерті з туги за коханою. У зображенні Марусиного батька, за-

можного селянина Наума Дрота, виявилося прагнення Квітки

показати життя кріпака у прикрашеному вигляді. Василь, як

і Маруся, змальований ідеалом як зовні, так і внутрішньо. Він

чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, працьовитий,

розумний, дотепний. І до танців, і до розмов, і до роботи — до

всього він здатний. Такого хлопця поважають дорослі (бо й він

їх шанує), з таким хочуть дружити молоді, такого наслідують

дітлахи. Василь — сирота, бідний, працює в місті свитником.

Його воля і розумові здібності виявилися в тому, що він швид-

ко навчився в купця грамоти. І натурою своєю цей парубок

надзвичайно чутливий. Надмірна вразливість мало не довела

його до самогубства, коли він довідався про смерть коханої.

Мова Василя перенасичена пестливими словами.

На образах Марусі та Василя позначився вплив сентимен-

талізму. Сентименталізм (з французької — чутливість) — лі-

тературний напрям другої половини XVІІІ — початку XIX ст.,

що характеризувався особливою увагою до духовного світу лю-

дини й відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням

почуттів. Сентименталісти вважали своїм завданням розчули-

ти читача, викликати в нього співчуття до нещасної долі героїв.

В українській літературі сентименталізм поєднувався з реаліз-

мом у повістях Г. Квітки- Основ’яненка «Сердешна Оксана»,

«Щира любов», «Маруся»; деякі елементи сентименталізму

знаходимо в «Енеїді» та «Наталці Полтавці» І. Котляревсько-

го, «Гайдамаках» Т. Шевченка.

Джерелами для написання повісті стала дійсність укра-

їнського села та народна творчість: українські балади, лірич-

ні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті

закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки

та переказу — її розповідний стиль. Завдяки пісенності «Мару-

ся» швидко і назавжди полюбилася народові.

Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираю-

чись на усну народну творчість і здобутки попередників, пись-

менник виробив власний живописний, реалістичний у своїй

основі стиль, збагатив українську літературну мову, а вплив

його прози і драматургії позначився на творчості Т. Шевченка,

Марка Вовчка та інших українських прозаїків.

Основні твори: повісті «Маруся», «Сердешна Оксана»,

«Щира любов», «Козир-дівка», «Конотопська відьма», опові-

дання «Салдацький патрет», «Пархімове снідання», комедія

«Сватання на Гончарівці».

Література: 1. Г. Квітка-Основ’яненко // Історія укра-

їнської літератури. Т. 1. — К., 1987. 2. Єфремов С. Квітка //

Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1995.

3. Жулинський М. Квітка-Основ’яненко // Слово і доля. —

К., 2002. 4. Куліш П. Григорій Квітка-Основ’яненко та його

повісті. — Спб., 1858. 5. Турчин М. Філософська повість на

Україні: Про творчість Г. Квітки -Основ’яненка // Дивосло-

во. — 1993. — № 11.