Стиль бароко в українській літературі

#Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні

посідає письменництво ХVІІ–ХVШ ст. Для характеристики літературної спад-щини ХVІІ-ХVШ ст. історики літератури вживають поняття «стиль бароко».

Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з’являтися ще

наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю харак-теризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Перегодом почали го-ворити й про українське бароко. Втім, досить тривалий час це поняття прийня-то було застосовувати лише у сферах пластичних мистецтв, тобто в архітектурі,

скульптурі, малярстві.

Згодом про бароко почали говорити як про загальноєвропейський літератур-ний стиль. Крім польських і західноєвропейських впливів, українське бароко

мало і власні джерела, національні: по-перше, давньоруські літературні; по-друге, фольклорні елементи.

Власне, етимологія терміну «бароко» на сьогодні залишається невизначе-ною. Науці відомі, принаймні, три версії щодо його походження. Згідно з пер-шою версією, термін «бароко» походить з португальської «регоlа bаrоcсo», що

означає «перила неправильної форми». Згідно з другою версією, термін «бароко»

походить від латинської «bаrоcсo», що означає у схоластичній логіці силогізм,

який відзначається особливою складністю та дивовижністю.

Ці теорії віддзеркалюють одна одну (вишукана аристократичність протистав-ляється старому схоластичному підходу до світосприйняття). Згідно з третьою

версією, термін «bаrоcсo» — це трансформований французький жаргонізм ху-дожніх майстерень, який означав «пом’якшити контур». Ця, остання версія,

вказує на те, що бароко — це світ метафор, алегорій, образів та символів.

Термін бароко у літературознавчому словнику-довіднику за 1997 р. Трак-тується так: бароко (італ. bаrоcсo — дивний, химерний) — напрям у мистецтві

та літературі ХVІІ–ХVІІІ ст., якому належить важливе місце у поступі європей-ської культури.

Деякі дослідники вважають, що бароко не є універсальним ключем до есте-тичної спадщини ХVІ–ХVІІІ ст., але сучасне літературознавство не подає більш

прийнятного терміна, який дозволяв би краще зрозуміти сутність стилю ук-раїнського мистецтва того періоду.

Літературне бароко прагнуло вразити читача пишним, барвистим стилем,

риторичним оздобленням твору. В різних країнах літературне бароко розвива-лося в різні часи. На територіях православно-слов’янських країн літературне

бароко стикалося з польської та західноєвропейською бароковими культурами.

Вони проявлялися на різних рівнях цього напрямку — «високому», «середньо-му», та «низовому».

«Високе», або книжне літературне бароко писалося здебільшого церков-но слов’янською або латинською мовами. Народна, розмовна мова є частиною

«низького» бароко. Не можна вважати, що літературне бароко було недоступне

народові. Зрештою, мова барокових творів може варіювати, залежно від твору

або, навіть, окремої, його частини. Так, у певних сценах шкільної драми, мова

наближається до народної, зокрема у жартівливих піснях. Наближення до

польської мови помічаємо у творах шляхетських кіл (наприклад, «гербовні вір-ші»). Наближення до російської мови відбувається в деяких пам’ятках XVIII ст.

З другого боку, кількість українців серед перекладачів (в XVII ст.) в урядах, на

духовних посадах, пізніше в університетах Росії була така значна, що елементи

української мови прижилися в російській канцелярській, судовій, шкільній,

нарешті — науковій термінології.

Митці бароко часто виявляли більше уваги до зовнішньої форми, ніж до зміс-ту творів. У літературному бароко дивним чином поєднувалися суперечності:

земне й небесне, духовне і світське, античність і християнство.

Літературне бароко приділяє велику увагу природі і людині, але виховує її

для служби Богові. Для літературного бароко властивим є потреба руху, ман-дрівки, напруження відчуттів, а в природі бароко знаходить напруження, бо-ротьбу, рух.