САЙТ ЗЛАМАНИЙ ЗЛОВМИСНИКАМИ, ЗАХОДЬТЕ, МАТЕРІАЛИ БУДУ ВІДНОВЛЮВАТИ!

Головна » Статті » Твори із української літератури » Твори із української літератури 11 клас

Твір: ЖІНКИ — БЕРЕГИНІ РОДУ В РОМАНІ В. БАРКИ «ЖОВТИЙ КНЯЗЬ»

ЖІНКИ — БЕРЕГИНІ РОДУ

В РОМАНІ В. БАРКИ «ЖОВТИЙ КНЯЗЬ»

Зі світлими душами і чистими помислами змальовані жінки в романі

В. Барки «Жовтий князь». Це дружина головного героя — Катранник Да_

рія Олександрівна, його мати Харитина Григорівна та дочка Оленка.

Небагатьма словами схарактеризовано бабусю Харитину, але яки_

ми яскравими та влучними. «Була їм стара, як великий янгол: тільки

ними жила і для них була в неї вся думка і праця», «була мати — як

світло з височини, і втратилося…» Замолоду пізнала горе — залиши_

лася вдовою: чоловіка забрали на німецьку війну, і він не повернувся.

«За всіх думала і втішала кожного», невсипущою працею додавала до_

статку в сім’ю, виховувала дітей. З невісткою жила дружно, була їй за

матір, створюючи в домі атмосферу добра і злагоди. Разом берегли

звичаї і віру: «Їхня хата, ще прадідівська, з сволоками в старовинних

знаках, різьблених і свічами палених, була завжди біла. Харитина Гри_

горівна і невістка так порались, так гляділи, щоб зберегти добрий ви_

гляд зокола і всередині». Хоч і бідні, але одяг охайний, чистий: бабуся

«у чорному; просторно і рівно держиться одежа після прасування. Ху_

стка біла, далеко вперед нависла…»

Але головне те, що Харитина Григорівна серцем і душею сприймала

Божі заповіді, жила за ними і хотіла б, щоб цього дотримувалися онуки.

Чорне лихоліття, голод вона сприймає як кару Божу, згадуючи, що тепер

робиться в селі: пиячать, б’ються, пліткують, насміхаються один з одно_

го. Картає й себе, що за роботою мало приділяє уваги молитві.

Дарія Олександрівна така ж тиха, спокійна, так же намагається не впус_

кати до серця злобу й роздратування. Усю душу віддає сім’ї, дітям. Їй хо_

четься, щоб сини і донька не піддавалися чужому впливові, вміли розріз_

няти добро і зло. Мати користується давньою, віками вивіреною народною

педагогікою, яка підказує, коли дитину полаяти, а коли й похвалити: «В неї

[матері] сумнів: чи не розлінується доня ще раз і дужче, ніж попереду, коли

похвалити? Хай старається без нагороди. Але — чи гаразд отак проминути

доньчин знак? То ж від пошани до мами».

Діти глибоко шанують старших, бояться завдати їм прикрощів, перей_

маються їхніми турботами, намагаються допомогти. Оленка ще малень_

ка, але переживає свою невдачу в навчанні, старається виправитися, щоб

принести радість матері. «Потім старалося і принесло найкращі оцінки.

Раділо за маму, якій неодмінно треба бачити гарні знаки в зошиті. Видно,

так і не тямило до кінця, чому — треба». Стійко, без скарг, переносить

дівчинка голод, щоб не засмучувати батьків. І згасає безневинна душа

страшним докором несправедливій, жорстокій системі…

Дарія Олександрівна продовжує боротися за життя сина, тепер уже

єдиного. Ще й раніше вона, собі майже нічого не залишаючи, якимсь чу_

дом тримаючись, старалася нагодувати дітей. Коли ж вирушила на роз_

шуки Андрійка, не витримала, впала і померла від надмірного виснаження,

тримаючи в руках дорогу для неї річ — доньчин зошит. І в цей момент

вона була прекрасна, мучениця і праведниця. «Риси обличчя, блідого, мов

хліб, що лежав на темному рукаві, такі строгі і гарні, при всій жахливій

худорлявості, мов вирізьблені в світлому камені».

Невимовний жаль огортає нас, коли ми читаємо про те, скільки

світлих і добрих душ загублено. Така трагедія не повинна повторитися.

Роман В. Барки є пересторогою поколінню, яке вчилося по підчищеній,

відкоригованій історії та літературі і не знає гіркої правди.

 

Категорія: Твори із української літератури 11 клас | Додав: uthitel (25.03.2018)
Переглядів: 17 | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]