ПРОБЛЕМА МОЛОДІ В РОМАНІ

В. БАРКИ «ЖОВТИЙ КНЯЗЬ»

Молодь — майбутнє нації. Ідеологи тоталітарного режиму добре це

розуміли і почали її обробку відповідно до своїх потреб. У романі В. Барки

ми читаємо, що в школі дітей вчать сміятися з віри і церкви, навіть зі своїх

темних та «забобонних» батьків.

Комсомольців посилали для руйнування храмів. «Наближається ко_

місія, і з нею комсомольці, яких люди знають з обличчя і прізвища, а від

цього дня будуть пам’ятати з приладдя розору, несеного до церкви: лому,

кайла, сокири, молотка, линви, пилки чи що. Як збройні солдати, хлопці

держать знаряддя, удаючи зневажливість, але огинаються під погляда_

ми». І далі: «Хлопці знехотя, ніби ледачі підпаски, послані завернути коні,

рушили до дзвіниці, приглушено ремствуючи». Відчувається, що не так

легко зламати вікову традицію — пошану до церкви, що виховувалася зма_

лечку селянами у своїх дітей.

Молодших дітей теж залучали до «справи», привчаючи до неправди

й несправедливості. Коли уповноважені забирали у селян останній хліб,

ланка піонерів, під орудою партійця, скандувала: «Куркуль, віддай хліб!

Віддай хліб, ти — експлуататор!» Школярі навіть не розуміли слова, які

викрикували, але так наказано…

Селянин із гіркотою, але спокійно говорить дітям: «— Який я екс_

плуататор? То — хтось другий: навча неправди і так робить. А я від землі.

Дивіться на мої руки: всі в мозолях, і дивіться на чиїсь…

Піонери зирнули на руки диригента_партійця, м’які, як балабушки,

але він помигонув грізним знаком — знов кричати». Так рушилась од_

вічна традиція і моральний закон — шанувати старших, поважати пра_

цю, справедливість, а не силу.

У сім’ї головного героя Мирона Даниловича Катранника — троє дітей.

Разом із дружиною і матір’ю він намагається виховати їх відповідно до своїх

моральних переконань, не допустити чужого, ворожого впливу. Але хлопці

ходили до школи і потроху звикали до думки, що віра, церква — це щось зай_

ве, «пережиток». Коли настав голод, мати вирішила, що навчання можна пе_

рервати. «Бо з якої речі? Змордовані діти від їхнього голоду будуть душами

калічитись, завчаючи злу неправду про батьків». Учням розповідали також

про партію, «як гарно при ній». І це, мабуть, єдина правда, бо ті, хто прилаш_

товувалися «при партії», одержували пайок і всілякі привілеї.

У боротьбі за виживання прийняли мученицьку смерть тихі, добрі та

лагідні Микола й Оленка Катранники. Із родини залишився живим тільки

Андрійко. І це символічно. Він збереже коштовну церковну чашу, він по_

несе далі в життя все те добре і світле, чого навчили його батьки, він —

запорука того, що народ відродиться. Хочеться вірити, що моральні уро_

ки роману В. Барки не минуть даремно.