Головна » Статті » Твори із української літератури » Твори із української літератури 11 клас |
Основні мотиви поезії Д. Павличка «Два кольори» Д. Павличко — син простого хлібороба, який приніс у велику літературу долю свого народу. Ми знаємо його як творця талановитих віршів, поем, літературних досліджень, а також як блискучого перекладача, публіциста й державного діяча. Дитячі роки майбутнього письменника пройшли у підгірському селі Стопчатові, про яке він говорив: «Стопчатів - моя колиска і гордість моя». Навчався хлопець спочатку у польській школі, де зазнав принижень і образ, а згодом у серці малого хлопчика визріло почуття ненависті до будь-якої кривди й несправедливості. Тому можемо стверджувати, що живі корені Павличкової поезії беруть свій початок з далекого минулого, з безрадісного дитинства. «Там узяв я пісню в серце із людських сердець», — говорив поет. Першу книжку поета «Любов і ненависть» одразу ж помітили шанувальники поетичного слова й високо оцінили. Користуються популярністю й вірші Павличка, такі як «Два кольори», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Коли ми йшли удвох з тобою» та інші. Багато його творів стали улюбленими народом піснями. «Два кольори»... Так назвав поет один із своїх найчудовіших витворів. Композитор О. Білаш поклав його на музику. По всій Україні зазвучала чарівна пісня:
Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба. Здавна в народі вірили, що сорочка, як і рушник, вишита на любов, на добро га долю, буде оберігати. Сорочки та рушники вишивали й дарували не будь-кому, а людині особливо близькій, рідній: дитині, братові, женихові. Про це йдеться і впісні:
Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені червоними і чорними, Червоними і чорними нитками. Ось чому пісня була улюбленою в українців: тематикою вона близька серцю кожної людини. Що ж символізують собою червоний і чорний кольори, чому на вишиванках вони зустрічаються найчастіше? Все це випливає з традицій українського народу. Здавна червоний колір вважався кольором сонця й тепла та уособлював любов, щастя, радість, тобто все найсвітліше в житті людей, найприємніше. Чорний означав журбу, нещастя, життєві труднощі. У ліричного героя твору Павличка в житті також були як легкі, так і тяжкі хвилини. Мабуть, тільки через роки зрозумів він символіку маминого подарунка, проживши життя, у якому «переплелись, як мамине шиття, щасливі і сумні... дороги». Не можуть не хвилювати й рядки:
Мені війнула в очі сивина, Та я,нічого не везу додому, Лиш згорточок старого полотна І вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому. І для ліричного героя, та й для автора, це не просто красиві слова. Ця вишита мамою з любов’ю сорочка зігрівала й підтримувала в житті, нагадувала про одвічні життєві цінності, допомагала прожити життя чесно й сумлінно. Шкода, що останнім часом ми, українці, втратили цей прекрасний звичай, який сприяв вихованню глибокої поваги до людей, до батьків, до Батьківщини, історії народу, його культури й традицій. Утвердження вічності й непроминущості родинних цінностей у поезії Д. Павличка «Два кольори»
Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба. Ці рядки, вийшовши з-під пера талановитого поета Д. Павличка, здобули вічну славу й зазвучали в красивім співі. Ця пісня повна смутку й радості, туги за домівкою, любові до матері. Написана вона 1965 року у співавторстві з композитором О. Білашем. Напевно, ліричним героєм твору є сам Павличко, адже такі рядки могла написати лише та людина, яка носила в собі подібні почуття. Материна вишиванка так нагадує все пройдене життя, вона — єдиний зв’язок і минулим, з дитинством, з рідною домівкою, з теплотою материних рук. Кольори вишиванки для героя не німі, вони говорять з ним своєю мовою, нагадують про пережите, як хороше, так і неприємне. Кольори любові й смутку. І жоден із них не переважає над іншим, бо в житті вони тісно переплелися: чорний — невсипуща журба, та червоний — невмируща любов. Для ліричного героя немає нічого ціннішого в житті, ніж ця сорочка, вишита матір’ю. Можливо, неньки вже й немає живої, але пам’ять про неї, ніжну й лагідну, добру й завжди усміхнену, залишиться довга та вічна, на все життя. Як переплелися на вишивці хрестики, так переплелися між собою й пройдені поетові дороги-шляхи, а разом з ними й перемоги-поразки, успіхи й невдачі. Із вишитою сорочкою ліричного героя завжди супроводжує материнська любов. Зберігши сорочку, він зумів зберегти й пам’ять про матір, як заповіт вірності рідній землі. Тому й не дивно, що ця пісня стала народною. | |
Переглядів: 368 | |