Чи змінилося життя українців протягом останніх ста років? Безперечно, причому зміни торкнулися не тільки науки, але й, у першу чергу, соціальної сфери. Наприкінці XIX ст. не всі українські жінки могли дозволити собі освіту нарівні із чоловіками. їх основним призначенням було ведення домашнього господарства, народження й виховання дітей. А хіба жінка — це не людина, яка має реалізуватися у житті як особистість? Хіба жінка не замислюється над тим, навіщо приходить у цей світ?

Ольга Кобилянська на власному досвіді переконалася, як важко бути жінкою в патріархальному суспільстві. Будучи четвертою дитиною в родині, дівчина отримала лише початкову освіту — чотири класи початкової школи і ще півроку занять із приватною вчителькою. Виховання Ольги та таких як вона зводилося лише до приготувань до подружнього життя. Майбутня письменниця не могла змиритися із цим. Її щедро обдарована душа прагнула творчості, а тому вже у чотирнадцять років Ольга почала писати вірші й скаржитися у щоденнику на неможливість вчитися, творити, скільки бажає душа: «Я мушу відкласти всяку духовну працю, і, мов служниця, варити, тільки варити».

Багато в чому героїня повісті «Людина» схожа на свого творця — Ольгу Кобилянську. Олена Ляуфлер — це нетиповий для тогочасного суспільства образ жінки нової генерації. Розумна, смілива, сильна духом, вона проголошує ідеї про рівноправність жінки й чоловіка, що не знаходять підримку ані в родичів, ані в знайомих. Так уперше в українській літературі розкривається проблема емансипації жінки.

Ще 1887 р. О. Кобилянська хотіла надрукувати оповідання «Вона вийшла заміж», але редактор альманаху «Перший вінок» І. Франко відхилив його через «солодкаво-сентиментальний» стиль. Письменниця переклала твір з німецької мови на українську, поглибила ситуації, пов’язані з долею героїні, чіткіше окреслила її образ, по-новому розв’язала порушену проблему, що, зокрема, виявилося і в зміні назви.

Образ Олени — це новий для української літератури жіночий образ. У першу чергу, це людина волі, кожне рішення якої продиктовано розумом й іноді суперечить почуттям. Така риса характеру притаманна героїні невипадково, оскільки в ній знайшло відображення близьких О. Кобилянській ідей німецького філософа Ніцше. На думку письменниці, «немає більшої, тяжчої, страшнішої кари за усвідомлення, що ти сам перестав себе поважати, що ти нікчема, бо втратив волю духу, адже всьому надає життя, все підносить і вбиває не дух, а воля. Таке усвідомлення викликає страшні почуття. Чого варта людина без сили волі?».

Через обставини Олена Ляуфлер змушена зробити важливий життєвий вибір. Адже вона досягла того віку, коли має знайти «добру партію». В її серці оселилося кохання до бідного студента-меди- ка Стефана Лієвича, який змушений був тимчасово її покинути. Саме Стефана Олена називала чоловіком, бо він здатен був зрозуміти найтонші порухи її душі, міг підтримати з нею розмову, і в ній бачив не тільки берегиню домашнього вогнища, а й особистість. З іншого боку, її руки й серця домагався заможний К.

Щастю закоханих Олени й Стефана заважало тільки те, що всі в родині Ляуфлерів ставилися до Лієвича із презирством. Він не боявся звинувачувати Германа-Євгена-Сидора у байдикуванні, повільному скочуванні у безодню. За це мати Олени відчувала до Лієвича ненависть й зробила б усе, що від неї залежало, аби молодята ніколи не поєдналися у законному шлюбі. Проте Стефан помирає, і тоді Олена приймає рішення ніколи не одружуватися.

І знову доля примушує героїню робити життєво важливий вибір. Дівчина змушена підтримувати бодай який-небудь порядок у господарстві, але де не під силу фізично слабкій дівчині. Рятуючи родину від матеріальних проблем, Олена приймає рішення одружитися із лісничим Фельсом. Це рішення дається їй нелегко: «Її очі спинились тривожно на дверях... він зараз увійде. Ісусе Христе!! їй бренить щось у вушах, а в горлі давлять її корчі. Всі нерви напружені. Якесь незнане доти, упряме, дике чувство обгорнуло її — одне лише чувство. Вона ненавидить. Ненавидить з цілої глибини своєї душі! Вбивала б, проклинала б, затоптувала б, як ту гадюку... Чи — його? — Адже вона винувата!! Сама, самісінька вона... І чим вона оправдається? Що вона людина?..».

Таке розв’язання проблеми є також новаторським для української літератури. Адже героїні попередніх творів якщо й страждали, то через свої почуття. О. Кобилянська показує муки людини, що виникають через виважені раціональні рішення. Олена вирішує одружитися із Феліксом, але не тому, що відчула до нього симпатію (ні, вона ненавидить його), а тому, що так необхідно зробити задля блага родини. У голові й серці Олени точиться боротьба між почуттям і обов’язком, але переможцем у цій боротьбі стає розум. Письменниця майстерно відтворює психологічний стан героїні, яка переживає життєву трагедію — смерть коханого, одруження із нелюбом заради блага родини, що перекреслює можливість її подальшого духовного розвитку.

Отже, О. Кобилянська на прикладі життя Олени Ляуфлер стверджує, що жінка не повинна бути безправною рабинею і виконувати всі забаганки чоловіка. Проте головна героїня повісті О. Кобилянської «Людина», хоч і покладається у своїх рішеннях на доводи розуму, не готова подолати суспільні стереотипи. Вона безсила боротися із системою, а тому змушена врешті-решт підкоритися правилам чужої гри, занапастивши своє духовне життя.