Вічні образи в мистецтві

Мистецтво — це один зі способів творчого пізнання дійсності та відтворення її в художніх образах. Таке відтворення відбувається за допомогою особливих засобів виразності, властивих кожному виду мистецтва: художник-живописець у своїх картинах відтворює життя фарбами й лініями, скульптор у статуях — глиною, гіпсом, мармуром тощо, актор — мовою власного тіла, голосом, мімікою. У художній літературі (мистецтві слова) матеріальним носієм образності постає мова, дійсність змальовується через літературно-художні образи.

Літературно-художні образи, які виходять за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби і вже стали «знаками» культури, називають «вічними».

Наприклад: образи Прометея, Гамлета, Дон Жуана, Фауста, Мефістофеля, Ромео і Джульєтти, Бояна, козака Голоти.

Розглянемо втілення кількох найвідоміших вічних образів у різних видах мистецтва за допомогою різних засобів виразності.

Образ міфічного титана Прометея, покараного Зевсом за викрадення священного вогню для людей, безперечно, є вічним для світової культури. Він здавна надихає письменників, поетів, художників та інших митців. До образу Прометея у своїй творчості звертались Есхіл, Ґете, Байрон, українські митці — Шевченко, Рильский, Леся Українка. А мальовані зображення славетного титана з’явилися тоді ж, коли виник сам міф про нього — ще в часи Стародавньої Греції.

Прометей став утіленням героїчної самопожертви заради інших, безкорисливого служіння людям, а також залізної волі, міцного духу, нескореності. Він став на захист людей від свавілля богів, подарувавши смертним вогонь із самого Олімпу та навчивши їх різних ремесел, хоча знав, яка кара чекатиме на нього (ім’я Прометей означає «провидець»).

В усі часи митці переважно зображували саме сцену покарання Прометея, бо те, як мужньо він терпів страшні муки, надихало людей бути сміливими, незламними, з честю та гідністю зносити труднощі, не піддаватися залякуванню та лестощам, відстоюючи свої ідеали. Цю сцену відтворив на своєму полотні й італійський живописець епохи Відродження Тиціано Вечелліо, відомий як Тиціан.

Видатний скульптор XVIII ст. Федір Гордійович Гордєєв утілив сюжет про покарання Прометея у скульптурі. Тема самовідданого подвигу в ім’я людей розкривається в цьому витворі мистецтва з великою пластичною силою. Титан-борець зображений оголеним, його тіло терзає орел, але Прометей сповнений напруженого пориву та запеклого спротиву. У скульптурі, яка містить чимало барокових рис, відчувається справжня внутрішня експресія та динаміка.

У 1974 році студія Союзмультфільм випустила мультиплікаційний фільм за мотивами міфу про Прометея (режисер — Олександра Гаврилівна Сніжко-Блоцька). У цьому яскравому мультфільмі дітям та дорослим було ще раз розказано історію вічного героя: що він зробив для людей та чим заради цього пожертвував.

І досі титан Прометей лишається символом одвічних прагнень та ідеалів людства.

Леся Українка присвятила йому такі рядки:

«Ти, Прометею, спадок нам покинув,

Великий, незабутній. Тая іскра,

Що ти здобув для нас від заздрих Олімпійців,

Я чую пал її в своїй душі…»

Не менш відомі вічні образи, які вже давно полонили серця всього світу, — це образи Ромео і Джульєтти. Свою славу вони отримали завдяки однойменній трагедії Вільяма Шекспіра (ХVI ст.), у якій драматург розповів зворушливу історію кохання юнака та дівчини, що належали до двох ворогуючих родин.

Відтоді майстри всіх видів мистецтва безліч разів зверталися до цих образів, щоб увічнити надзвичайної сили почуття, нагадувати людям про цінності, що мають стояти понад будь-яку ворожнечу, — життя і любов.

Франческо Айец, італійський живописець, один із провідних художників романтизму середини XIX століття, зобразив сцену таємного вінчання закоханих у келії монаха Лоренцо. На картині ми бачимо, яким хвилюючим є для них момент поєднання їхніх доль.

Французький скульптор, один із засновників імпресіонізму в скульптурі, Огюст Роден увічнив у скульптурі «Ромео і Джульєтта» образ закоханих, що палко цілуються. Його робота є втіленням модерних течій у мистецтві й тому відзначається динамікою та плинністю форм, природністю, віртуозною грою крихких ліній і силуетів

У 1867 році французький композитор Шарль Гуно написав оперу в п’яти діях за трагедією Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Саме твір Гуно вважається найвдалішою з більш ніж 40 оперних адаптацій безсмертної історії.

1961 року побачила світ кіноверсія культового бродвейського мюзиклу «Вестсайдська історія» (режисери — Роберт Уайз і Джером Роббінс), в основу сюжету якого лягла класична історія Ромео та Джульєтти, але перенесена до Нью-Йорка ХХ ст., у часи панування банд. Мюзикл розповідає про кохання пуерториканки Марії, сестри ватажка емігрантської банди, і Тоні, що належав до банди білих італійців. Як і в Шекспіра, усе закінчується трагічно, і, незважаючи на нові декорації, мораль історії лишається так само сильною й нікого не лишає байдужим. Цей фільм другий у списку найкращих мюзиклів усіх часів і народів за версією Американського інституту кінематографії.

Іще однією нестандартною (і, мабуть, найвідомішою на сьогодні) екранізацією шекспірівської трагедії є фільм 1996 року режисера База Лурманна. Лурманн насмілився перенести п’єсу в наші дні: шпаги перетворилися на пістолети, тихе місто Верона стало мегаполісом Верона-Біч, а голови ворогуючих сімейств виявилися бізнесменами, власниками величезних корпорацій «Монтеккі» й «Капулетті». Але серед усього цього незмінними лишилися два закоханих серця, між якими стіною стоїть ненависть їхніх родин.

Головні ролі в цьому фільмі виконали світові зірки — Леонардо Ді Капріо та Клер Дейнс.

Балет Сергія Сергійовича Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта» — один із найпопулярніших балетів ХХ століття. Його прем’єра відбулася 1938 року, а 2010-го на сцени театрів вийшла нова редакція, балетмейстером-постановником якої став Юрій Миколайович Григорович. У цій постановці головні ролі виконують Артем Овчаренко та Ніна Капцова. І сьогодні вічна історія кохання, розказана мовою танцю, підкорює серця глядачів усього світу.

Ромео і Джульєтта як образи юних і безстрашних закоханих, що кинули виклик запеклій ворожнечі в ім’я любові, завжди надихатимуть людей висловлювати свої почуття в найрізноманітніших формах мистецтва, боротися за торжество прекрасного.

До вічних образів, які набули загальнолюдського філософського змісту, безумовно, належать біблійні образи. Християнство — одна з найпоширеніших світових релігій, і біблійні сюжети, або ж алюзії на них, утілюються в мистецтві чи не найчастіше. Використовували біблійні образи у своїх поемах Данте («Божественна комедія»), Мільтон («Втрачений рай»), Байрон («Каїн»), Шевченко («Марія»), Франко («Мойсей»), Леся Українка («Одержима», «На руїнах»); у романах — Томас Манн («Йосип та його брати»), Булгаков («Майстер і Маргарита»); у поезії — Тичина, Антонич.

Одним із найвідоміших утілень біблійних образів у малярстві є фреска Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», яку створено в період з 1495-го по 1497-рік на стіні трапезної монастиря домініканців Санта-Марія-делле-Граціє в Мілані (Італія). Фреска зображує Ісуса Христа з апостолами та їхнє останнє застілля у вечір перед розп’яттям Сина Божого. Це справжній шедевр, який в історії живопису відкриває епоху Відродження.

Німецький скульптор, архітектор, живописець і теоретик мистецтва Адольф фон Гільдебранд стверджував абсолютну позаприродну самоцінність художнього твору, його особливу роль у пізнанні світу. Він створив скульптуру (рельєф), що зображує жахливу сцену вбивства Каїном свого брата Авеля. Цей твір сповнений динаміки і втілює напружену боротьбу добра зі злом, яке, незважаючи на тимчасову перемогу, все одно буде покаране.

«Втрачений рай» — це епічна поема Джона Мільтона (вперше видана 1667 року), що білим віршем описує історію гріхопадіння перших людей (Адама і Єви). У 1866 році французький гравер, ілюстратор і живописець Поль Гюстав Доре створив цикл ілюстрацій до цього твору, які стали справжніми шедеврами гравюри.

Усі роботи Доре виконані в чорно-білих тонах, причому акцент у картинах завжди зроблено не тільки на зображенні персонажів, а й на довкіллі. Змальовані сцени здебільшого просякнуті живим драматизмом, що передає трагічність долі людей, які втратили рай. Точними лініями митець передає найменшу деталь.

На цьому слайді ми бачимо зображення розмови Адама і Єви з архангелом Рафаелем, який розповідає їм, що є лише один Всемогутній Творець, від якого все походить.

Євген Іванович Безніско — український графік, заслужений художник України, лауреат Шевченківської премії. Майже 40 років він працював над графічними циклами за мотивами творів Івана Франка (поемами «Мойсей», «Смерть Каїна», «Панські жарти», «Каменярі» та ін.). Поетична спадщина Франка уже більш як півстоліття надихає художника втілювати на папері яскраві, бентежні образи. Образ пророка Мойсея на картинах Безніска справляє настільки сильне враження, що відвідувачі виставок навіть стають перед полотнами на коліна, як перед іконами.

2012 року світ побачив новий «Кобзар» для дітей. Ілюструвала його Марина Михайлошина — київська художниця, що співпрацює з різними видавництвами. Вона напрочуд вдало зобразила шевченківську Марію, створивши образ справжньої Богородиці у вишиванці.

Отже, ми побачили втілення вічних образів світової культури в найрізноманітніших видах мистецтва. Навіщо ж люди споконвіку прагнуть відтворити їх за допомогою різних засобів виразності? Кожен митець намагається висловити своє ставлення до образу, передати свої почуття і думки, які цей образ викликає. Він прагне, щоб і інші люди відчували те саме, зрозуміли образ так само, як зрозумів його він сам. Викликаючи в людей певне ставлення до різних явищ життя, певне їх розуміння, митець намагається змінити поведінку людей, їхню діяльність. А оскільки людська діяльність змінює життя, ми можемо сказати, що художник таким чином сприяє його перебудові. Це і є кінцева мета всякого мистецтва.