Твір Кафки приголомшує читача з першої ж фрази, викликаючи почуття естетичного шоку: «Прокинувшись якось вранці після неспо­кійного сну, Грегор Замза побачив, що він у власному ліжку перетво­рився на жахливу і потворну комаху. Він лежав на твердій, схожій на панцир спині і, коли трохи підводив голову, бачив свій дугастий, рудий, поділений на кільця живіт, на якому ледь трималася ковдра, готова щомиті сповзти. Два рядки лапок, таких мізерних супроти звичайних ніг, безпорадно метлялися перед очима». Але новела Кафки — не казка про перетворення, не фантастичний твір. Це насамперед притча, розгорнута метафора, розгалужений символ.

Що відомо нам про головного героя твору? Грегор Замза — пражанин, син незаможних обивателів, людей з суто матеріалістичними інтересами і примітивними смаками. П'ять років тому Замза-старший втратив майже всі свої гроші, після чого Грегор поступив на службу до одного з кредиторів батька. Він став комівояжером, торговцем сукном. Тоді батько зовсім припинив працювати, мати хворіла на астму, а сімнадцятирічна сестра Грета за віком працювати ще не могла. Грегор утримує всю сім'ю, він підшукав квартиру на Шарлотеншт-рассе, де усі нині мешкають. Сім'я може дозволити собі утримувати покоївку Анну (їй 16 років) і кухарку. Грегор постійно в роз'їздах, він пропонує зразки тканин клієнтам. Про свій фах Грегор розпові­дає так: «Ах, Господи,— подумав він,— який важкий фах обрав я собі! День у дорозі. Службові турботи багато важчі, ніж на місці в торговельному закладі, а ще до того на мені тяжать ці муки подо­рожей, клопоти з пересіданнями, нерегулярна погана їжа, завжди змінне, завжди мінливе товариство, яке ніколи не переходить у сер­дечні стосунки. Хай його чорти беруть усе це!» Але у перерві між діло­вими поїздками він ночує вдома, де й відбулася з ним ця жахлива метаморфоза.

Батьки Грегора перелякані тим, що сталося: адже син не присту­пив уранці до роботи і зрештою втратив її. Життя родини докорінно змінюється, батько і мати мусять працювати, сестра — вести домашнє господарство. До того ж, жахливого комашиного вигляду Грегора не зносить уся родина, від нього всі відсахнулися. Його замкнули в кімнаті, а в разі потреби йому часом прислуговує сестра. Грегор невимовно страждає. Адже, ставши комахою, він зберігає мислення людини, власне «я», намагається поводитись, як і колись. Його, на­магання якось полегшити життя рідних не мають успіху. Батько сповнився відрази до сина. Навіть сестра,, яка ще зберігала до брата якусь прихильність, стає нетерплячою і зверхньою у своєму ставленні до нього. Врешті Грегор розуміє, що єдиним розумним виходом з цього безглуздого становища є смерть. Поранений батьком у черговій сімейній сутичці, він захворів, втратив апетит і помер у самотині.

Вражає те, що ніхто з персонажів новели не має ні краплини співчуття до нещасного, ніхто не замислюється, чому сталася незви­чайна метаморфоза, нікого не цікавить душевний стан Грегора. Всі сприймають жахливу подію як належну і неминучу. Ситуація стає ще трагічнішою, коли навіть смерть Грегора родина сприймає байдуже, як щось буденне. Служниця, знайшовши якось уранці Грегора мерт­вим, сказала про нього як про комаху: «Гляньте-но, вона здохла! Лежить і не рухається!» Мати Грегора тільки й спромоглася перепи­тати: «Мертвий?» Та ще потворнішою, страшнішою була реакція бать­ка: «Ну, слава Тобі, Господи!» — сказав він і перехрестився. І після цього, наче нічогісінько не сталося, вся родина обговорює свої спра­ви, виїжджає на природу, планує переїзд до нового житла, заміжжя Грети.

Кафка вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка, одначе, не заслуговує на зневагу, жорстоке, бездушне й байдуже став­лення. Адже,почуття Грегора до своєї брутальної родини були благо­родні, він хотів їй добра.

«Перевтілення» — це безперечне вираження драми самого Каф­ки, котрий відчував себе чужим у власній сім'ї, розгорнена метафора його комплексу провини перед батьком і родиною. Французький дос­лідник життя і творчості Кафки Клод Давид зазначає: «Грегор Замза — це явно Франц Кафка, перетворений своїм нелюдимим характером, своєю схильністю до самотності, своєю нав'язливої думкою про пи­сання у певну подобу монстра; він послідовно відрізаний від роботи, сім'ї, зустрічей з іншими людьми, зачинений у кімнаті, куди ніхто не насмілюється ступити ногою і яку поступово звільняють від меблів, незрозумілий, зневажливий, відразний об'єкт в очах усіх». Але не­зважаючи на те, що Замза — один з автобіографічних «портретів» Кафки (про це, зокрема, свідчить прізвище героя, яке є криптограмою прізвища відомого письменника), цей образ має глибокий узагаль­нюючий зміст, адже він виражає трагічне світосприйняття людини XX століття, що відбуває на собі тиск зовнішніх обставин — ворожих, абсурдних і сповнених зла.

Слід також відзначити, що інтерпретація новели, виходячи лише зі складних відносин Кафки з батьком, є ознакою насамперед фрей­дистських концепцій. Таке тлумачення відкидав Володимир Набоков: «Биографм-фрейдистн утверждают, что «Превращение» произросло из сложньїх отношений Кафки с отцом й из чувства виньї, не покидав-шего его всю жизнь; они утверждают далее, будто в мифологической символике дети представлень! насекомьіми,— в чем я сомневаюсь,— й будто Кафка изобразил ємна жуком в соответствии с фрейдистски-ми постулатами. Насекомое, по их словам, как нельзя лучше симво-лизирует его ощущение неполноценности рядом с отцом. Но в дан-ном случае меня интересует жук, а не книжнме черви, й зтот вздор я отметаю. Сам Кафка весьма критически относился к ученню Фрей-да. Он назьівал психоанализ (я цитирую) «безнадежной ошибкой» й теории Фрейда считал очень приблизительньїми, очень грубими пред­ставленнями, не отражающими в должной мере ни деталей, ни, что еще важнеє, сути дела».

У той самий час «Перевтілення», де батько відіграє одну з найвідразливіших ролей, певним чином допомогло Кафці якщо не звільнитися від ненависті до власного батька, то принаймні позбави­ти свої оповідання цієї «нав'язливої» теми: постать батька з'явить­ся в його творчості лише у невеличкому тексті 1921 року.