РОДЕ МІЙ КРАСНИЙ…

План

І. Спільна Вітчизна для багатьох народів.

ІІ. Народ починається з людини.

1. Національні корені моєї сім’ї.

2. Моя рідна материнська мова.

3. Національні традиції населення України.

4. Посилаючись на літературні джерела…

5. Мої славетні земляки.

ІІІ. Я вірю в свій народ.

Протягом багатьох століть Україну населяли представники різних на_

родів. Вони хліборобили на українській землі, будували міста, захищали

землю. Отже, для всіх жителів України вона є Вітчизною.

Це переконання прийшло до мене відтоді, як я усвідомив, що я украї_

нець. І справа не в тому, що національні корені моєї родини пов’язані

з цією землею. Моя прабабуся з маминого боку належала до небагатої

польської родини, прадід походив із селян (його діди були кріпаками).

З батькового боку змішались єврейські й циганські корені. Але обидва

мої прадіди проливали кров у Велику Вітчизняну. Один із них загинув,

захищаючи Західну Україну. Я пишаюсь своїм родом, пишаюсь тим, що

моя сім’я є часточкою великого українського народу, бо незалежно від

національності, ми любимо ту землю, яка нас зростила.

Я пишаюсь тим, що мої родичі зберегли в своєму повсякденному

ужитку рідну українську мову. Я хочу знати всі мови, до яких, більшою

чи меншою мірою, причетний мій рід, але рідною вважаю українську, бо

саме нею мама співала мені колискові пісні.

На прикладі своєї родини я зрозумів, що весь народ України, неза_

лежно від національних ознак,— велика єдина родина. З покоління в по_

коління багатонаціональне населення України збагачує її культуру свої_

ми національними традиціями і мистецтвом.

Минулого року моя сім’я брала участь у фестивалі національних куль_

тур, який проходив у моєму рідному місті Харкові. Я був вражений тим,

що на Харківщині існує більше двох десятків національно_культурних

товариств, які, розвиваючи національні традиції, збагачують культуру Ук_

раїни. А який співучий наш народ! Присутні співали пісні своїми націо_

нальними мовами, а потім увесь зал співав українські народні пісні. І я

теж співав з усіма, голосно_голосно!

Із поняттям величі свого народу я неодноразово зустрічався на при_

кладах літератури. Пригадуєте пісню про Морозенка? У фольклорних

джерелах кілька припущень щодо цієї постаті. Хто ж він, пісенний герой,

українець, поляк чи татарчук? А хіба це має значення, коли він проливав

свою кров за Україну? А хіба росіянка Марія Вілінська не стала визнач_

ною українською письменницею Марко Вовчок?

Харків’яни в роки Великої Вітчизняної війни показали приклади не

лише героїзму, а й гуманізму. Татарка Аліма Ібрагимівна Шатоха вряту_

вала єврейську сім’ю від розстрілу. У числі харків’ян — Героїв Радянсь_

кого Союзу поруч стоять імена українця Сергія Михайловича Осташен_

ка і єврея Олексія Дементійовича Флейшмана. І це не поодинокий приклад.

Адже і в мирні роки біда не оминула нашу землю. Чорнобильська аварія

стала спільним горем кожного жителя України, і долати її довелося усім

разом.

Зараз для України знову прийшли скрутні часи. Економічна неста_

більність держави вразила все її населення. Але люди не занепадають ду_

хом, вірять у те, що наша Батьківщина стане могутньою європейською

державою. Найголовніше, що немає у нас національних чвар, що ми жи_

вемо на мирній землі. Є народ України, найголовнішою ознакою якого

завжди вважалася єдність, а труднощі ми поборемо. У години скорботи

і у години радості наш народ був, є і буде великою ріднею, про який мож_

на з гордістю сказати: «Роде наш красний…»