Головна » Статті » Твори із розвитку звязного мовлення » Твори із розвитку звязного мовлення 9 клас |
Ідея соборності України #За свою багатовікову історію український народ, обороняючи власні кор-дони, свободу й гідність, ніколи не спокушався на чужі землі, не прагнув під-корити інших, не нав’язував їм своєї волі. Він завжди жадав миру, злагоди й братерства. Це кредо втілив у своєму «Єретику» безсмертний Кобзар, що бачив майбутнє України як велике об’єднання слов’ян, федерацію окремих незалеж-них республік із сто лицею у Києві: Щоб усі слов’яни стали Добрими братами, І синами сонця правди... Ідеями свободи і єдності пронизані, здається, усі твори ґеніального поета. Та це й не дивно, враховуючи, що революційність Тарас Шевченко черпав з ук-раїнської історії. Він любив Україну й українців безмежно, але не сліпо і міг гнівно закинути відступникам-землякам: Славних прадідів великих Правнуки погані! Він міг з відчаєм вдарити у дзвони Слова: О люди! Люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди, не собаки! Нарешті, він вірив сам і переконливо примушував повірити інших, що, лише скинувши ярмо пригнічення і злившись в одну сім’ю, ...на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. Ці рядки з поезії «І Архімед, і Галілей» стали уособленням споконвічної мрії українців, які, мені здається, вже народжувалися з почуттям гідного самоусві-домлення, прагнення до свободи й незалежності, до національної єдності. ...Я часто зустрічаю останнім часом вислів: «Україна підводиться з колін», «Українці постали з колін у повний зріст» тощо. Але звідкіля таке нехтування історичною гідністю моїх співвітчизників? Та ніколи вони не стояли на колі-нах, ніколи не корилися! Чи були б тоді катування, що несли із собою татаро-монгольська орда, каральні загони Петра Першого, більшовицькі ВНК, ДПУ, НКВС, МГБ, КДБ? Згадаймо, скільки разів проходила Україна хресним ходом по історії до своєї Голгофи і, розп’ята бувши, стікала ріками крові. І умирала моя Україна у страшних муках; та проходив час, і, як Фенікс, вона воскресала в огні і відроджувалася з попелу. Та на коліна її ніхто не міг поставити! Бо завж-ди підтримувала її свята віра у щасливе майбуття, в єднання у незалежну собор-ну державу, коли усі етнічні землі, в різні часи поділені між різними імперія-ми, нарешті з’єднаються в єдине ціле. Із сивої давнини, із грізних княжих часів і по сьогодення ідея соборності, ідея консолідації українців, об’єднання всіх ук-раїнських земель не втрачала і не втрачає злободенності. На своєму віку Україна двічі мала нагоду стати державою: в середині XVII століття та в двадцятих ро-ках століття минулого, коли 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено Акт Злуки. В одну самостійну українську соборну 288 Твори з розвитку мовлення 9 клас Твори з розвитку мовлення 9 клас 289 державу об’єдналися Українська Народна Республіка і Західноукраїнська На-родна Республіка. На жаль, це об’єднання виявилося нетривким, і невдовзі історія розпоряди-лася так, що окремі частини українських земель знов опинились у складі різ-них держав. Треба було Україні пройти кількома десятками років випробувань, щоб в кінці другого тисячоліття одержати найвеличніший здобуток — держав-не самостворення. Наш третій шанс... Тому мені зрозуміло, чому однією з перших акцій, до яких вдалися патріо-тичні сили в передчутті розпаду СРСР, а саме 21 січня 1990 року, був «живий ланцюг» між Києвом і Львовом — він символізував духовну єдність східних і західних земель України. Єдність, про яку споконвічно мріяли наші пращури, Шевченком омріяна єдність, що має стати запорукою існування єдиної, собор-ної і тільки в соборності сущої демократичної України. Бо тільки єдність людей і спільність їхньої мети відкриває шляхи до перемоги. ...Сьогодні до нас, молодих, часто звертаються з різними опитуваннями, які, в основному, містять одне загальне питання: чого ми бажаємо? Правди, реформ, змін, а не слів, гасел і застою на їх тлі! Адже скоро саме ми будемо творити історію, будемо йти воднокроч з Україною по її сторінках. І кожен її злет, як і падіння, буде і нашим, ми його будемо відчувати до кінця своїх днів. То ж візьмемося міцніше за руки, як у тому «живому ланцюзі», й доведемо усьому світові, що Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине. От де, люди, наша слава, Слава України! Якою я бачу формулу українського Відродження #Десять років минуло відтоді, як наша Україна з гідністю проголосила про свою незалежність. Мабуть, для держав із давно існуючим традиційним устроєм десять років — це мить, незначна частина їхнього минулого. Інша ж справа — десятиліття для нашої країни, декілька попередніх століть після Переяславської ради виснажили, розтрощили національний потенціал україн-ців. Згадаймо заборону нашої історії, мови, культури, науки! Згадаймо, як святе право на власну державність було зведено до рівня кримінального злочину! Двічі історія давала українцям нагоду піднести й відстояти ідею держав-ності. Уперше, вісімдесят років тому, ця спроба виявилася невдалою. Десять років тому історія подарувала нашій нації ще один, мабуть, останній шанс. Тепер, я думаю, все залежить лише від нас самих. Перед українцями постало питання: як зробити Україну раз і назавжди незалежною у повному значенні цього слова? Як довести усьому світові, що ми здатні не лише героїко-романтич-но проголошувати свою суверенну державу, а тоді, пересварившись з’ясовуючи, хто більший герой, втратити її знову? У чому полягає та єдина формула, загаль-на і безпомилкова, що допоможе зробити Україну навіки незалежною, демок-ратичною, багатою і сильною? Україну, яку поважатимуть усі провідні країни світу, яка матиме право голосу у світовій історії. На мою думку, сьогодні українці кожною клітинкою мають усвідомити нашу провідну національну ідею — ідею єдності нації та соборності. Наш народ прий-шов до проголошення своєї незалежності розрізненим, роздертим на ворогуючі сеґменти: за рівнем національної свідомості, за релігійними переконаннями, за політичними поглядами, за мовою тощо. Тільки розділивши, посіявши ворож-нечу, нас можна було і можна буде надалі тримати у покорі. ...Пригадується притча, за якою богатиреві запропонували розірвати грубий канат, скручений із кількох тонких мотузків. Він цього не зміг зробити. Тоді мала дитина розкрутила той канат і легко перервала кожен мотузок... Ось чому кожен із нас повинен усвідомити: поодинці нам не вижити! Боротьба за неза-лежність почалася з відомого живого ланцюга, утвореного від Києва до Львова людьми, що взялися за руки. Цим ланцюгом потекла енергія відродження де-ржави й консолідації нації. Цей ланцюг простягнувся потім від Києва до Лу-ганська і Харкова, Одеси й Криму. Ми зрозуміли, що станемо господарями на нашій і своїй землі, лише об’єднавшись. Й іншого шляху в нас немає! А ще мені хочеться навести слова нашого земляка Григорія Сковороди, який сказав про наш народ: «Не вчіть яблуню родити яблука. Краще відженіть від неї свиней». Це була відповідь недругам і ворогам України, які намагалися довести, що українська нація є недержавною, приреченою на другорядні історичні ролі. Так, на шляху до самовідродження й істинної величі у нас ще чимало перепон. Вони заважають, як на мене, реалізувати необхідні політичні, економічні та соціальні реформи, створити ринкову систему і звести на ноги сучасну законотворчу владу на європейський кшталт. І мені подумалося: незабаром, закінчивши школу, ми увійдемо у доросле життя. Тому, мабуть, на нас, на наші знання, енергію, свідомість, завзятість має покласти свої сподівання Україна. Наскільки ж це важливо й відповідаль-но! Я знаю, що часто-густо нас називають «снікерсним поколінням», що виросло в епоху суцільних експериментів у комп’ютерному промінні. Але, я впевнений, ми зуміємо лишити по собі гідний слід у нашій українській історії, виправдати своє призначення. А дороговказом нам буде формула українського Відроджен-ня: єдність плюс патріотизм. | |
Переглядів: 346 | |