МІЙ ТОВАРИШ

Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я пе_

реконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне

відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд

він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці.

Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко

підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови роз_

літаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З_під них дивлять_

ся великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродуш_

ний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь

навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі ста_

ють гнівними і пронизливими.

Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний,

витривалий, бо постійно займається спортом.