НЕЗНАЙОМЕ СВЯТО

Це була перша ніч у бабусі. Я довго не міг заснути, все слухав незна_

йомі досі шерехи лісу, переспів птахів, незнайомі голоси. Сон непомітно

зморив мене — і ось я чую ласкаве бабусине:

— Доброго ранку, синку! Вже сонечко встало, прокидайся. Сьогодні

свято у нас в селі.

— Свято? Яке? — здивовано запитав я і зрадів — значить будуть

гості.— Бабусю, що будемо готувати святкову вечерю?

— Ні, дитино! Це свято ми святкуємо біля нашого центрального

ставка.

— Біля ставка? Що ж це за свято? — запитав я.— Я у нас у місті про

таке не чув.

Вийшовши з будинку на подвір’я, я слухав бабусину розповідь:

— Свято це — одне з найважливіших у нашій країні. Святкують його

6—7 липня біля водойми. Хлопці вдень ходять лісом збирають хмиз,

полінця, щоб було чим запалити вогнище. А дівчата йдуть у луки, збира_

ють квіти, роблять ритуальне дерево «Купайла» чи «Марену», прикра_

шають його стрічками, квітами. А ввечері всі збираються: дівчата пуска_

ють вінки на воду, хлопці стрибають через вогнище, всі співають пісень,

розважаються.

— Як розважаються? — все допитувався я у бабусі.

— Побачиш, синку, ввечері, так всього не розповіси. Давай зараз по_

пораємось по господарству, а тоді зайдем до дядька Івана і разом підем

на свято. Згода?

У мене ще було багато питань, але я зрозумів, що бабусі важко буде

мені все словами пояснити. Ну що ж, почекаю до вечора. Дивно, про яке

ж я свято ще не знаю, адже я так люблю свята!