Толерантність

Твір-дослідження з елементами цитування

#Первинне латинське слово «tolerantia» означало пасивне терпіння, доб-ровільне страждання, асоціювалося з такими поняттями, як «біль», «зло».

У XVI в. до цього додаються і інші значення — «дозвіл», «стриманість». З того

часу толерантність трактувалася і як поступка в питанні про релігійній сво-боді — дозвіл з боку держави і офіційної церкви відправлення інших релігійних

культів. Віротерпимість була історично першою і домінуючою формою прояву

толерантності. Головним засобом досягнення толерантності в епоху Нового часу

стало відділення церкви від держави, а також і відмова в праві карати іновірців.

Важливо підкреслити, що терпимість до чужої точки зору не припускає від-мови від її критики або від власних переконань.

Тобто сьогодні ми розуміємо, що термін «толерантність» (від латинського

«толеран») — терпіння, переносимість, поблажливість. Словник іноземних мов

трактує її як терпіння до чужих думок і вірувань. На сьогоднішній день толе-рантність розглядається в контексті таких понять як визнання, ухвалення, ро-зуміння. Визнання — це здатність бачити в іншому саме іншого, як носія інших

цінностей, іншої логіки мислення, інших форм поведінки.

Толерантність у новому тисячолітті — спосіб виживання людства, умова гар-монійних відносин у суспільстві.

Тільки родина — як вічна зернина

На невмирущому полі життя

#Пригадую дитячу гру, просту й наївну до краю. Доганяючи одне одно-го, ми намагалися доторкнутися рукою до втікача і весело гукнути: «Квач!»

Але той, хто втікав, міг уникнути такого «звання», заскочивши в заздалегідь

накреслене на землі коло з надписом «Хатка» і гукнувши: «Чик-чик, вдома!»

Все! Уже ніхто після цього не смів до-торкнутися до гравця. Аякже! Він же був

захищений рідними стінами домівки, своєю родиною, хоч і уявною, але непере-вершено могутньою й авторитетною.

Що ми, малі, тоді розуміли в цій грі? Яка підсвідома життєва філософія ру-хала нашою поведінкою? Мені навіть важко пригадати, де ми, діти, про такий

варіант гри чули. Мабуть, ніде. Просто підказав генетичний інстинкт.

Збігли, спливли роки, а відчуття захищеності, душевного комфорту, впевне-ності, спокою, тобто, всього, що дає людині віру в сонячний завтрашній день,

залишилося назавжди.

Родина, домівка, біла моя хата... І хоч моє покоління здебільшого виросло

в міських квартирах, все одно — це ота біла хата, і вишневий садок біля неї,

і криниця з журавлем, і стежка, що біжить від воріт у широкий світ, і мамині

рушники, і образи в покутнім кутку, і вечорова ніжна пісня, що возвеличує

душу і пробуджує найщиріші почуття...

Родина сильна взаємною любов’ю всіх її членів, доброзичливістю, взаємо-розумінням, взаємопідтримкою. Які б випробування не випали на долю люди-ни, вона повинна мати прихисток саме в стінах рідного дому, де її завжди зро-зуміють правильно, і пожаліють, і допоможуть, і скажуть в очі гірку правду,

коли це необхідно, і суворо посварять, але — тільки з любов’ю і тільки в ім’я

справедливості. В такій родині діти шанують і поважають батьків, а батьки,

у свою чергу, з уважністю слухають судження своїх дітей, поважаючи їхню

людську особистість, не принижуючи їхньої гідності.

Ідеал такої сім’ї бачимо в прекрасному творі — романі Івана Багряного

«Тигролови». Кращі традиції народної педагогіки діють тут на повну силу;

тепло й затишок домівки Сірків пробуджують у нас непереможне бажання

і самим побудувати своє родинне життя за такою зразковою моделлю. Гри-горій Многогрішний, прекрасний юнак із трагічною долею, прийшов у цю ро-дину шляхом багатостраждальним і тяжким і знайшов у ній своє щастя. Та

й як було його не знайти! Сам Бог послав хлопцеві зустріч із людьми, які стали

для нього сім’єю, бо прийняли як рідного сина, не питаючи, хто він і звідки,

як потрапив у цей схований від людського ока куточок тайги. Людина в біді

— значить, треба рятувати. Цей гуманний принцип — одна з основних рис ук-раїнської ментальності.

Найголовніші цінності життя — праця, кохання, вірність, доброта, мрія, ми-лосердя, доброзичливість — формуються у сім’ї, в рідній домівці. Родина три-мається на авторитеті батьків. В українських сім’ях плекалася повага до матері

й батька, засновані на заповідях Святого Писання. Генетичними рисами носіїв

української ментальності вважалися споконвіку такі, як щирість, гостинність,

доброзичливе ставлення до людей, привітність, делікатність, співчутливість,

побратимство. Усі ці якості особистості утверджувала народна українська педа-гогіка, доводячи, що моральні принципи дітей стають незаперечними стійкими

переконаннями тільки тоді, коли батьківський приклад освітлює життєву доро-гу молодого покоління.

У родині плекаються релігійні цінності. Краса святкувань християнських

свят сприяє вихованню національної самобутності, самосвідомості усіх членів

родини.

Родина... Спільнота рідних душ, оберіг від зради, підступності, біди, самот-ності...

«Тільки родина — бальзамові ліки від старості і самоти», — співав для нас

незабутній Назарій Яремчук.

Добре, коли люди це розуміють і цінують родинну єдність. Це саме та єд-ність, якою ми сильні й непереможні у всіх життєвих випробуваннях