Сім чарівних фарб

Твір-переказ легенди

#Один раз в сто років, в ніч під Різдво найдобріший зі всіх найдобріших

людей похилого віку, Санта Николаус або Дід Мороз, приносить сім чарівних

фарб. Цими фарбами можна намалювати все, що захочеш, і намальоване ожи-ве.

Хочеш — намалюй стадо корів і потім паси їх. Хочеш — намалюй корабель

і пливи на нім. Або зореліт — і лети до зірок. А якщо тобі потрібно намалювати

що-небудь простіше, наприклад стілець, — будь ласка. Намалюй і сідай на ньо-го. Ці фарби він приносить найдобрішому зі всіх добрих дітей. І це зрозуміло.

Якщо такі фарби потраплять до рук злому хлопчикові або злій дівчинці, вони

можуть натворити багато бід. Примальовують людині другий ніс, і буде людина

двуносою. Намалюють собаці- рога, курці — вуса, а кішці — горб, і буде собака-

рогатим, курка — вусатою, а кішка — горбатою.

Тому Санта Николаус довго вибирає, кому з дітей подарувати ці фарби. Вос-таннє він подарував їх одному дуже доброму хлопчикові. Найдобрішому з най-добріших.

Хлопчик дуже зрадів подарунку і тут же почав малювати. Він намалював ба-бусі теплу хустку, мамі — нарядні плаття, а отцеві- мисливська рушниця. Слі-пому старому хлопчик намалював очі, а своїм товаришам — велику — превели-ку школу. Але ніхто не міг скористатися намальованим. Хустка для бабусі була

схожа на ганчірку для миття підлог, а плаття, намальоване матері, виявилося

таким кособоким, строкатим і мішкуватим, що вона не захотіла його навіть

приміряти, рушниця нічим не відрізнялася від дубини. Очі для сліпого нага-дували дві блакитні плями, і він не міг ними нічого бачити. А школа, яку дуже

старанно малював хлопчик, вийшла до того потворною, що до неї навіть бояли-ся підходити близько. На вулиці з’явилися дерева, схожі на мітелки. З’явилися

коні з дротяними ногами, автомобілі з кривими колесами, удома з падаючими

стінами і дахами набакир, шуби і пальта, у яких, у яких один рукав був довший

за інший. З’явилися тисячі речей, не можна було скористатися. І люди жахну-лися:

— Як ти міг створити стільки зла, найдобріший зі всіх добрих хлопчиків?

І хлопчик заплакав. Йому так хотілося зробити людей щасливими! Але він

не умів малювати і лише дарма зіпсував фарби.

Хлопчик плакав так голосно, що його почув найдобріший зі всіх добрих лю-дей похилого віку. Почув і повернувся до нього, і поклав перед хлопчиком нову

коробку з фарбами:

— Тільки це, мій друг, прості фарби. Але вони можуть теж стати чарівни-ми, якщо ти цього дуже захочеш. Так сказав Святий Микола і віддалився.

А хлопчик задумався. Як же зробити, щоб прості фарби стали чарівними, і щоб

вони радували людей, а не приносили їм нещастя? Добрий хлопчик дістав кисть

і почав малювати. Він малював, не розгинаючись, весь день і весь вечір. Він ма-лював і на іншій, і на третій, і на четвертий день. Малював до тих пір, поки не

кінчилися фарби. Тоді він попросив нові.

Пройшов рік, пройшли два роки. Пройшло багато-багато років. Хлопчик

став дорослим, але як і раніше не розлучався з фарбами. Очі його сталі гостро-зорими, руки умілими, і тепер на його малюнках замість кривих будинків з па-даючими стінами красувалися високі, світлі будівлі, а замість платтів, схожих

на мішки, — яскравий, нарядний одяг.

Хлопчик й не помітив, як став справжнім художником. Він малював все, що

було навколо, і те, що ще ніхто ніколи не бачив. Навпаки всі раділи і захоплю-валися.

— Які чудові картини! Які чарівні фарби! — говорили вони, хоча фарби були

найзвичайніші.

Картини і справді були такі хороші, що людям захотілися їх поживити. І ось

настали щасливі дні, коли намальоване на папері почало переходити в життя:

і палаци зі скла, і повітряні мости, і крилаті кораблі.

Так трапляється на білому світі. Так трапляється не тільки з фарбами, але

і зі звичайною сокирою або швейною голкою і навіть з простою глиною. Так

трапляється зі всім, до чого торкаються руки найбільшого з найбільших чарів-ників — руки працелюбної, наполегливої людини.