Якими є українці?

Бути людиною —

значить страждати,

Бути українцем —

страждати стократ.

М. Руденко

#Сьогодні для визначення сукупності характерних ознак певної нації

дуже часто вживають термін «менталітет», говорять про необхідність відрод-ження «українського менталітету». Якими ж є українці? Яким є український

менталітет? Які особливі риси української нації виявилися у певні періоди істо-ричного розвитку? Що саме ми маємо відроджувати і наслідувати?

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї,

що творилися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї — це втілене

в рухи і дію світовідчуття, яке безпосередньо впливає на духовну культуру на-роду. Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспіль-ного життя. Звичаї, а також мова — це ті найміцніші елементи, що об’єднують

окремих людей в один народ, в одну націю.

Ми, українці, нація дуже стара, і свою духову культуру наші пращури поча-ли творити далеко до християнського періоду в Україні. Давня українська мі-фологія свідчить, що український народ любив творити собі богів у формі сім’ї

багатого господаря-хлібороба. Улюблений сюжет в колядках і щедрівках в Ук-раїні той, де описується хазяйство господаря, його воли, корови, вівці, бджоли,

його поле, вкрите густими копами. У декотрих міфічних образах, певно, вже

пізніших, аж світиться наскрізь побут княжого періоду.

Як писав І. Нечуй-Левицький, форми українських міфів мають одну харак-терну прикмету: вони дуже близькі до природних форм. Ми не бачимо в народній

фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, які

любить німецька і великоруська міфологія. Український народ у своїх міфах до-тримується міри; його фантазія любить правду та естетичність. Усе це, так само

як працьовитість, терпимість, прагнення до добробуту і злагоди — важливі оз-наки українського менталітету.

Особливою є роль жінки-українки. У ній гармонійно поєднуються зовніш-ня краса і багатий духовний світ. Це справжня берегиня, яка виявляє і глибину

любовних почуттів, і талант материнства, і велич справ, і творчу обдарованість

(княгиня Ольга, Роксолана, Чураївна, Леся Українка, Катерина Білокур, Соломія

Крушельницька та ін.). Українська нація дала світу видатних філософів і поетів

(Г. Сковорода, Т. Шевченко та ін.).

Слушним видається тлумачення менталітету як сукупності особливих рис,

які виявляються в періоди найвищого піднесення нації. Деякі з таких рис справ-ді можна зберегти й надалі. Сьогодні як найяскравіший період української іс-торії ми сприймаємо добу Запорозької Січі, козацької християнської республіки.

На Січі достойними поваги й наслідування були відвага, військовий до-свід, кмітливість. За часів Запорозької Січі українська держава в тогочасному

слов’янському світі справді була висококультурною. І головною рисою козаць-кого менталітету була висока громадянська свідомість наших предків. Цю рису

справді сьогодні необхідно відродити.

Утім подальша доля українського народу була гіркою. Наш великий поет

Тарас Шевченко протиставляє українську минувшину тяжкому сучасному ста-новищу народу, коли «над дітьми козацькими поганці панують». Він засуджує

пасивність нащадків славних героїв:

Було колись — панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької

Повік не забудем!

(«Та р а с о в а н і ч »)

Історичні події в Україні ХХ століття — революція, тоталітаризм, голодо-мор, світові війни — призвели до незліченних людських утрат, страждань і по-невірянь.

Але і ці випробування не викорінили споконвічного прагнення українців до

волі, яке стало однією з найголовніших ознак національного менталітету:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

(В. Симоненко «Де зараз ви, кати мого народу?»)

Зауважимо, що багатолітнє перебування українського народу в національній

і соціальній неволі все ж зумовило глибинні деформації в психіці та поведінці

людини. «Головна криза — це криза людини», — писав Євген Сверстюк. Сфор-мувався особливий тип людини безвідповідальної, безініціативної, емоційно

недорозвиненої, споживача готових матеріальних та інтелектуальних благ. Це

людина «комунального мислення», котра не хоче свободи, бо не знає, як нею ко-ристуватись.

Прагнучи відновлення національного менталітету, слід насамперед дбати

про культурне й духовне відродження народу, сприяти розвиткові сучасної осві-ти. Держава будується не тільки у вигляді заводів, кордонів, армії, бірж тощо,

а й у душі та свідомості народу: «Держава не твориться в будуччині, держава

будується нині. Це люди» (О. Ольжич «Незнаному воякові»). Кожен із нас має

будувати Україну в собі як у частині нашого народу, наслідуючи найкращі його

риси, переймаючи багатий історичний і культурний досвід. Бо «народ не виби-рають, І сам ти — тільки брунька у нього на гіллі» (Л. Костенко).