Головна » Статті » Твори із розвитку звязного мовлення » Твори із розвитку звязного мовлення 10 клас |
Передісторія культури України #Зараз в історичній науці все зростає інтерес до давніх часів, з яких почина-ються витоки, проростає коріння народу, в усьому світі названого народом Украї-ни. Земля нашої країни, культура нашого народу відчула усі часові зміни, однак чи не дивним є той факт, що принцип декоративного розпису житла землероба ви-ник на цій землі у ІІІ тисячолітті до н. е., пройшов крізь віки й існує до сьогодні у багатьох українських селах. У ІІІ тисячолітті до н. е. на території України, на степових просторах між Дніпром і Дунаєм розквітала культура, яку сучасна наука називає трипільсь-кою. Це була високорозвинена культура ефектних фарб, складного орнаменту, із пишним розписом будинків, печей, яскравими фарбами керамічного посуду. Розташування трипільських поселень не відрізнялося від поселень сучасних українських селян. Спосіб господарювання у Трипіллі — аграрний. Люди того часу займалися землеробством та скотарством. Поселення були відкритими — немає жодних натяків на фортечні чи інші захисні споруди, трипільці жили мирно і не потре-бували захисту від зовнішніх ворогів. Україна часів Трипілля не була замкненою в собі, ізольованою від світу краї-ною. Навпаки, вона була включена у світову культуру, в якій провідне місце посідали тоді Єгипет та Месопотамія, та тяжіла до південних та південно-схід-них культур. На межі ІІІ й ІІ тисячоліть до н. е. трипільську культуру було знищено. Археологічні розкопки свідчать, що знищення було несподіваним і тотальним. У деяких будинках залишилась навіть глина з відбитками жіночих пальців, приготовлена для ліплення посуду. Катастрофа прийшла несподівано — усе було зруйновано та спалено. Зникає найдавніша культура нашої країни. Її місце посідає нова, відмінна від неї й багато в чому протилежна їй. Мова йде про так звану культуру «шнуро-вої кераміки». Посуд «шнурової кераміки» грубіший, примітивніший, ніж три-пільський елеґантний, художньо й технічно досконалий тонкостінний посуд із відбірної білої глини. Кераміка наступної епохи символізує зниження технічно-го й водночас художнього рівня, являє собою крок назад у розвитку керамічного виробництва, етап реґресу культури. На відміну від мирних трипільців-землеробів носії культури «шнурової ке-раміки», яких історична наука називає кіммерійцями, будували городища, за-вжди добре укріплені, розташовані високо над річкою. Зникла безпека, яка досі дозволяла жити на відкритих місцях і не захищатися. Загроза небезпеки, що нависла над народом, зробилася постійною — кіммерійці жили у стані постій-ного страху. Цю подію можна порівняти з двома історичними прикладами раптової появи страху у житті й світогляді людей. Це, по-перше, зникнення Харапської цивілі-зації у Давній Індії й поява захисних споруд у культурі аріїв. По-друге, у тому самому ІІІ тисячолітті до н. е. після невідомої катастрофи зникає найдавніша європейська культура — культура Давнього Криту. І пам’ятки наступної, ахей-ської, культури — це міцностінні палаци-фортеці. Під час панування «шнурової» культури деґрадує, як кераміка, так і зем-леробство. Не воно зараз визначає тип і напрям культури. Тепер усе підкорене скотарству, кочовому або чабанському. На відміну від попередньої кіммерійська культура — культура вершників. Скіфи, що з’явилися на давніх українських землях у ІІ тисячолітті до н. е., — теж вершники. Отже, вершник, кочовик стає головним носієм культури того часу, відсуваючи землероба на другий план у всіх галузях суспільного життя. Геродот, якому ми зобов’язані найбільш повними відомостями про скіфів, розрізняє скіфів-кочовиків та скіфів-землеробів. Для скіфів-кочовиків, вершни-ків-грабіжників, рабовласників та работорговців простір не був об’єктом праці. Простір для них — територія, що постійно змінюється залежно від сезону, для випасу худоби та грабіжницьких нападів на чужі стада. Скарби, золото, знайдені археологами, свідчать про накопичення багатств, відібраних у підкорених на-родів. Держава скіфів — це могутня «варварська» імперія. Кожна імперія скла-дається з великої кількості народів, та іноземці усі ці народи називали скіфами. Наприкінці ІІ — на початку І тисячоліття до н. е. спільна боротьба проти персів зблизила скіфів і греків як у політичному, так і в культурному плані. Епоху, яка охоплює вісім–десять століть, з V століття до н. е. до V–VI століття н. е. історики визначають як античну епоху в передісторії культури України. Розповсюджена на її території матеріальна культура має всі ознаки культу-ри сучасного їй античного світу. В умовах налагоджених і постійних зв’язків з античним світом, в умовах утвердження військово-політичної влади Риму ко-човик втрачає свій економічний, а вершник — свій політичний сенс. Країна пос-тупово змінює своє господарське обличчя. Її розвиток знову націлений на земле-робство. Городища зникають, на перший план виходить село, станові взаємини нівелюються і народ постає єдиним цілим. І знову в Україні не відбувається нія-ких етнічних змін. Іде те саме взаємопроникнення, асиміляція народів, куль-тура яких яскраво постала перед дослідниками після розкопок Черняхівського могильника під Києвом. Подібні могильники трапляються на території нашої країни в багатьох місцях. Зважаючи на компактність заселення території та су-цільність розповсюдження пам’яток черняхівського типу, можна стверджува-ти, що населення України в античний період сягало кількох мільйонів. Саме в цю добу формується територіальний простір у тих самих межах, що згодом визначатимуть етнографічні межі України: від верхів’їв Дністра й Бугу до Дінця, від Десни до Чорного моря. Знову в життя народів прийшла безпечність. Про почуття безпеки зазначає інвентар у могильниках черняхівського типу (наприклад, могильник у селі Пе-ресічне під Харковом). У них узагалі не знайдено зброї. Небіжчик не був воїном у потойбічному житті, отже, не був ним і у земному. Єдине, що знайшли архео-логи, — це невеликі ножі біля скелета вівці. Саме з пам’ятками черняхівської культури фахівці пов’язують формування східнослов’янських племен. У III–IV століттях н. е. засновуються поселення, ві-домі вже як слов’янські, у лісостеповій зоні Східної Європи та поселення так званої «київської культури». Багато народів мешкало у давні часи на українській землі. Багато націй та народностей мешкає у сучасній Україні. І всі вони, розмовляючи своєю мовою, зберігаючи елементи своєї національної культури, сприйняли культуру цієї землі, культуру України. | |
Переглядів: 364 | |