Культура запорозьких козаків

#Усі відомості про життя та культуру запорозьких козаків можна черпати

з літописань, де йшлося, головним чином, про війни та походи, громадське та

культурне життя; і писали літописи самі козаки.

З давніх-давен на терені Київської Русі, а потім України священне ремесло

літописця було підвладне загалом лише ченцям. Біля витоків цілої плеяди мо-нахів-істориків стоїть могутня постать ченця Києво-Печерської лаври Нестора

Літописця. В Україні епоха Нестора та його продовжувачів змінилася добою

козацького літописання. Козацька старшина, що здобувала освіту і вдома,

і в іноземних університетах, здійснила переворот у літописанні — перехід від

літописів до наукових історичних творів.

Козацькі літописи є свідченням діяльності насамперед козацької верхівки,

що, безумовно, позначалося на їхньому змісті. Але й широкі маси козацького

народу, «козацька голота», не були німими. Крім того, що саме вони поставали

головним творцем історії, вони ще залишили по собі й свої «історичні твори».

Не бракувало в Україні кінця XVII ст. і книжок. Незважаючи на воєнні ли-холіття, в країні діяло 13 друкарень: із них дев’ять українських, три польських

і одна єврейська. Письменники творили химерним бароковим стилем, користу-ючись штучною церковнослов’янською мовою, далекою від тогочасної розмов-ної. У творах світських авторів, навпаки, наявна тенденція користуватися на-родною мовою й порушувати конкретні питання.

Щодо церковного життя України за часів козаччини, то основу його склада-ло православне християнство. Віра на Січі була єдиною, католики ж і особли-во, уніати вважалися ворогами. Рушійною силою православного відродження

України була стародавня Києво-Печерська лавра, матеріально підтримувана

заможною козацькою верхівкою та багатими православними шляхтичами. Від-чутний вплив позначився на розвитку мистецтва України, у тому числі й на

народному живописі, що набув поширення у Запорожжі. Довгий час він роз-вивався в межах іконопису. Народні митці-іконописці потроху звільнялися

від канонів візантійського іконопису; їхні ікони позначалися об’ємністю форм,

застосуванням яскравих барв і головне — зображенням на іконах людей — су-часників іконописців. Поширилася в Україні традиція виконання ікон у стилі

«Запорозької Покрови»: там на іконах поруч із козаками зображалися також

військові клейноди запорожців.

Світський живопис того часу відтворений у народних картинах із зображен-ням козака Мамая, які прикрашали тоді кожну селянську й козацьку хату.

Кобза, яку тримав козак, символізувала народну історію та мрії, кінь — його

волю, дуб — його могутність. Часто на цих картинах можна побачити спис із

козацьким прапорцем, а також штоф та чарку. То були речі, пов’язані зі смертю

козака — спис ставився на місце поховання, штоф та чарка клалися в могилу,

і нагадували вони про скороминучість життя та козацьку долю, адже загроза

смерті в бою була повсякденною реальністю.

У той же час поширюється так званий «книжковий портрет» — зображення

засновників церков або людей, що надавали монастирям значну фінансову під-тримку.

У духовній культурі високого розвитку досягло хорове мистецтво. Упродовж

багатьох віків національно-визвольної боротьби український народ поряд із піс-нями творив думи — героїчну, драматизовану й водночас просякнуту ліризмом

поезію, що виконувалася під акомпанемент бандури, кобзи або ліри.