Культура Київської Русі

#Корені українського народу сягають часів, які передували добі Київської

Русі. Своїми витоками наш народ тісно пов’язаний з історією слов’ян.

У далекому минулому постала усна народна творчість доби Київської Русі.

Відтоді до нас дійшли легенди й перекази, дружинні, святкові, весільні пісні,

билини, колядки, прислів’я, приповідки.

Чудовими пам’ятками давньоруської народної творчості є билини. Вони ос-півують мужність і хоробрість богатирів, котрі самовіддано боронили рідну зем-лю від ворогів.

Твори усної народної творчості у всіх народів передували творам писемним,

першими з яких у Київській Русі стали літописи. Із виникненням писемності

в Київській Русі почали записувати найвизначніші історичні факти. Записува-ли їх або дуже стисло, або у вигляді розгорнутих оповідань («сказань»). Згодом

ці записи були об’єднані й розміщені у хронологічному порядку. Отже, літопи-сами називається зведення у хронологічній послідовності («за літами») коро-теньких записів і докладних розповідей про історичні події.

Раннє виникнення літописів є свідченням високої культури давньоруської де-ржави вже від початку її існування. На думку деяких дослід-ників, найдавніший

літопис було створено за часів Аскольда у другій половині IX століття. Але він не

зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ», створе-ний на початку XII століття.

Ориґінальна література Київської Русі представлена не тільки літописами.

До її популярних жанрів належать церковні проповіді, повчальні та урочисті.

Але перлиною давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім».

Пам’ятки давньоруської літератури свідчать про поширення освіти в Київсь-кій Русі ще до прийняття християнства. Після цієї знаменної події піклування

про освіту взяли на себе держава й церква. За князювання Володимира Свя-тославича в Києві існувала державна школа, в якій навчалися діти «нарочитої

чаді» — найближчого оточення князя. Існувала школа й при Софійському со-борі. Саме тут було засновано першу відому на Русі бібліотеку й відкрито кни-гописну майстерню, де переписувалися й перекладалися книги, привезені з Ві-зантії та Болгарії.

Хист і виняткова майстерність були притаманні руським будівничим. Вони

зводили чудові споруди з дерева, каменю й цегли. Основним будівельним ма-теріалом слугувало дерево. Але існували на Русі і кам’яні споруди. Найдавні-ший кам’яний палац, відомий під назвою «палац княгині Ольги», було виявле-но археологами на Старокиївській горі. У літописі він згадується під 945 роком.

Та головна окраса міст Київської Русі — церкви. Протягом 989–996 рр. у Києві

зводився храм Богородиці. Цю величну церкву назвали Десятинною. Вона була

розкішно прикрашена: стіни розписано фресками, мозаїкою, для оздоблення

використовувався мармур. Літописи називали її «мраморяною».

Справжнього розквіту досягло містобудування за князювання Ярослава Муд-рого. 1037 року в Києві збудовано найбільший собор держави — Софію Київсь-ку. Крім богослужінь у цьому храмі справлялися урочисті державні церемонії,

укладалися договори. Тут саджали на престол київських князів, хоронили їх.

За часів Ярослава споруджуються головні міські ворота столиці — Золоті ворота

з надбрамною церквою. Проте будівництво розгорталося не тільки у стольному

граді. У Чернігові було зведено Спаський собор, за зразком Софії Київської буду-валися собори святої Софії у Новгороді та Полоцьку. Наприкінці XI ст. споруди-ли Михайлівську церкву та Єпископські ворота у Переяславі. На західних кор-донах Київської держави, у Перемишлі, було збудовано палац та білокам’яну

круглу церкву-ротонду.

Разом із архітектурою високого рівня досягло образотворче мистецтво Київсь-кої Русі — мозаїка й фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Шедеврами сві-тового значення є мозаїки Софійського собору. Найбільше вражають серед них

зображення Христа Вседержителя та Богоматері Заступниці («Оранта»). Крім мо-заїк для оздоблення використовувалися фрески. Довершені фрески Софійського

собору та інших храмів тієї доби багато розповідають про життя й побут давніх

русичів.

У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні.

Ікони писалися на дерев’яних дошках і були в усіх церквах, малювали їх за пев-ними канонами. Зовсім не кожний митець мав право писати ікони.

За часів Ярослава Мудрого, коли великого авторитету набула книга, розквітла

книжкова мініатюра. Так, «Остромирове Євангеліє», написане у 1056–1057 рр.,

прикрашене чудовими заставками та трьома витонченими мініатюрами.

Багатою була Київська Русь на музичні таланти. З письмових джерел відомо

про виконання при дворах князів і бояр світської музики, співу та про забави

скоморохів. Надзвичайно цінними для вивчання мистецтва музики є фрески

Софії Київської. На одній з них зображено музиканта, який грає на смичковому

інструменті, що нагадує скрипку. На іншій фресці двоє музикантів сурмлять

у сурми, третій грає на флейті, четвертий б’є в тарілки, п’ятий перебирає стру-ни, шостий грає на багатострунному інструменті, схожому на арфу.

Творцем культури Київської Русі був насамперед народ. Саме цей народ

і зберіг культуру давніх русичів у часи татаро-монгольської навали, саме він

зміг відродити її у період відродження слов’янських держав.