Життя — найдосвідченіший учитель
Якось один поет-пісенник сказав, що людина ніколи не
навчиться ходити доти, доки не наб’є собі коліна. Інакше кажучи, скільки б не казали, що можна вчитись на помилках
інших, але людина ніколи не набуде досвіду, не проживши
власне життя, вчинивши безліч своїх помилок.
Візьмемо, наприклад, дитину. На початку свого життя
вона ще не вміє ходити. Батьки вчать свого малюка цього,
підтримують за ручки, показують, як треба правильно ставити ніжку. Але тільки тоді він по-справжньому навчиться
ходити і буде твердо триматися на ногах, коли сам, без сторонньої допомоги зробить перший крок, неодноразово впаде
і наб’є собі декілька ґуль, тобто через власний досвід відчує
рівновагу і зрозуміє, як треба діяти.
Та от людина подорослішала, обрала собі майбутню професію, відповідно пішла у той чи інший навчальний заклад. Але скільки б знань не вкладали в неї, скільки б
людина не вчила теорію, вона тільки тоді стане спеціалістом своєї справи, коли піде працювати і надбає власний
досвід у тій роботі, зробивши декілька, а можливо, і багато помилок, особисто відчувши гіркий присмак невдач
і радість від власних здобутків та перемог. І тільки тоді
стане справжнім майстром, коли в неї за плечима будуть
досвід і мудрість минулих років.
Тож життя — це, справді, найдосвідченіший вчитель, бо
як би людина не вивчала писані закони, скільки б не прочитала книжок, та життя завжди поставить перед нею таку
задачу, яку не допоможе розв’язати жодна теорія, а допоможе лише власний досвід і власні знання, надбанні протягом
життя.