Вітчизно, Матере, Жоно! Недоля ця, коли б не ти, мене косою підкосила б… (В. Стус)

Що для сучасних українців значить Батьківщина? Чи люблять вони свою державу? Чи готові зробити задля неї все, що буде потрібно, аби лише вона стала на ноги? На жаль, да-леко не всі мої однокласники навіть задумуються над цими питаннями, не кажучи вже про їх конкретні дії. Сьогодні чимало старшокласників моєї школи готові залишити свою рідну державу, якщо їх, наприклад, запросять за кордон на навчання або на роботу після здобуття вищої освіти. Чи бу-дуть вони тоді зрадниками своєї Батьківщини і чи люблять вони у такому випадку Україну? На мою думку, питання не-однозначне, бо кожен з нас, переконана, по-своєму любить рідну країну. Страшніше, коли людина не співвідносить себе з жодною країною, тобто не має батьківщини як такої. Така людина залишається самотньою, відірваною від того коріння, яке колись живило її дідів і прадідів.

Що ж таке Батьківщина? Практично всі українські письменники (Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка, Євген Маланюк, Іван Липа та інші) кожен для себе визначав це таке просте і складне водночас поняття. Для мене Батьківщина — це насамперед країна, якій я народилася, де народилися мої батьки, бабусі й ді-дусі. У цій країні я пішла у перший клас, прочитала рідною мовою свою першу книжку. І таке рідне слово — мама — для мене також безумовно є частинкою моєї Батьківщини. Бать-ківщина для мене — це моє рідне місто, в якому я надзви-чайно люблю окремі вулички і маю навіть улюблені кафе з духмяною кавою. Батьківщина — це українські пісні на родинних святах, фарбування яєць і замішування паски на Великдень і освячення у церкві яблук на Спаса. Мої улюб-лені письменники, поети, художники і музиканти — це та-кож моя Батьківщини.

За що ж я люблю свою країну? Мабуть, за дивовижні звичаї, співочу мову, національну українську психологію. Однак не можна сказати, що свою країну я люблю сліпою

любов’ю. Багато чого викликає в мене біль, злість і обурен-ня. Але я намагаюся не переносити ці негативні емоції на весь народ, а кожного разу прагну з’ясувати причини саме такого стану.

На мою думку, розуміти і знати всі позитивні й негативні сторони свого народу, своєї країни — значить бути культур-ною людиною. При цьому варто пам’ятати, що не можна бути по-справжньому культурною людиною без знання рідної мови, історії, мистецтва. Хочеться сказати моїм одноліткам: «Будьте національно свідомими!», «І чужому научайтесь, свого не цурайтесь!», і тоді наша Україна перетвориться на справжній європейський центр.