САЙТ ЗЛАМАНИЙ ЗЛОВМИСНИКАМИ, ЗАХОДЬТЕ, МАТЕРІАЛИ БУДУ ВІДНОВЛЮВАТИ!

Головна » Статті » Довідник школяра. Готуємось до ЗНО » Готуємось до ЗНО: Власне висловлення (твір- роздум)

Що город, то норов, що село, то звичай. (Народна мудрість)

Що город, то норов, що село, то звичай. (Народна мудрість)

 

Українська музика, театр, архітектура, образотворче мистецтво — все це складники різноманітної й багатовікової нашої національної культури, народознавства. Який склад-ний шлях пройшла наша мова, головним носієм якої були не стільки освічені верстви населення, які часто користувалися мовами штучними, книжними, скільки народні, як їх іще називали, «темні» маси. З плином історії так виходило, що культура писемна то вивищувалася, то зникала, а народ ти-сячоліттями тримав у пам’яті свої пісні, обряди, казки, свою міфологію, світобачення, календар, богів і духів, свою етику й естетику.

 

На нашій землі в різні часи жили різні племена й народи, які були і дружні, і ворожі нашим предкам, однак саме вони спричинилися до творення і розвитку нашого народу, нації. Протягом століть одні племена — скіфи, сармати, половці, слов’яни, татари — змінювали чи витісняли інших, асимі-лювалися, переливалися в інші і таким чином брали участь у етнотворенні українців.

 

Саме це, на мою думку, привело до того, що на такій ве-ликій українській території навіть сьогодні (не кажучи вже про минулі часи) ми можемо спостерігати надзвичайне бага-томаніття звичаїв, традицій, обрядів і вірувань.

 

Ще в ХІХ столітті українські дослідники у своїх працях описували декілька етнографічних районів у межах Украї-ни, що певною мірою відрізнялися між собою за культурни-ми і побутовими ознаками. Це Полісся, Поділля, Карпати, Наддніпрянщина, Слобожанщина і Південь.

 

На сучасному етапі, я вважаю, саме на Поліссі зберег-лися найархаїчніші культурно-побутові риси, успадковані українцями ще від племен древлян та сіверян (весільні, по-хоронні обряди). Про міцний зв’язок із предками свідчать мовні особливості цього регіону. Кому доводилося бувати, наприклад, у Житомирі чи Коростені, той, мабуть, чув, як на «жінок» тут кажуть староукраїнською «жонки», а за-мість «сіяти» — «сєют» кукурудзу чи зерно.

 

 

Специфічні риси культури зберегли і мешканці гірських регіонів українських Карпат. Наприклад, до сьогодні у цій місцевості займаються гірським скотарством: виганяють на полонини у гори овець та корів. Цікаво, що жінки не допускаються до роботи на полонинах, а вівчарі зберегли обряди, пов’язані з культом вогню, який, на думку горян, має магічну силу. Запалена на початку літа ватра не повин-на гаснути до осені, доки вівці не спустяться знову вниз до своїх домівок. Тільки за такої умови, вважають пастухи, можна отримати від овець та корів максимальну кількість молока, а відповідно і зроблених з нього продуктів (сиру, масла), а також уберегти отару від вовків та ведмедів.

Мешканці сучасної Галичини, на відміну, мабуть, від ук-раїнців інших регіонів, дуже відповідально ставляться до святкування Різдва і Великодня. Практично кожна господи-ня на Різдво Христове готує 12 різних страв, а на Великдень обов’язково сама пече паску і розфарбовує яйця. Не відвіда-ти у ці великі свята церкву вважається поганим тоном і за-суджується громадськістю.

Дуже гарно, на мою думку, ілюструють етнокультурне багатоманіття України також особливості хатнього будуван-ня у різних регіонах, яке ще де-не-де збереглося до сьогод-ні. Так, у гірських районах традиційно будували замкнутий двір, а житлові приміщення мали високий гострий дах, щоб на ньому менше затримувався сніг. На Поліссі переважали хати з великими сіньми, а на півдні України світло вибілені хати часто обгороджувалися невисокими кам’яними мура-ми. Про мирний і позитивно налаштований до сприйняття всього світу характер українців свідчить і обов’язковий при-будинковий квітник (з нагідками, чорнобривцями, георгіна-ми, бузком).

Зрозуміло, що сьогодні, в часи шаленої індустріаліза-ції та інтернаціоналізації, дедалі частіше спостерігається зневага українців до національних традицій. Однак поряд із цим продовжують існувати етнографічні осередки, які вважають збереження нашої самобутності своїм головним завданням. Такими осередками є, наприклад, українські музеї під відкритим небом у Києві (етнографічний музей

народної­ архітектури ім. М. Пирогова) та Львові (музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай»), які дарують своїм відвідувачам можливість відчути дух пращурів наших, і ще раз переконатися, як слушно ви­ словився І. Світличний, що «Вітчизна — це не хтось і десь, Ми — теж Вітчизна!».

Категорія: Готуємось до ЗНО: Власне висловлення (твір- роздум) | Додав: uthitel (26.07.2018)
Переглядів: 12 | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]