Маємо все! Ні купити його, ні продати!

З віку передано — передамо у віки. (Б. Олійник)

Наш народ, як і будь-який інший, має звичаї та тради-ції, що вироблялися протягом століть зусиллями поколінь, набуваючи краси та сили, загартовуючись у творчості, пра-ці, в боротьбі. Отже, вони — вартісний набуток усієї на-шої спільноти, «оживлені», втілені в рухи світовідчуття, взаємини з людьми і світом, тому їх не можна ні купити, ні продати­.

Хто хоча б раз читав етнографічний нарис Олекси Воро-пая «Звичаї нашого народу», нариси-дослідження «Свят-вечір» Василя Скуратівського, той збагне, що звичаї та тра-диції охоплюють усі ділянки суспільного, громадського, родинного життя нашого народу. Ось вам іще один аргумент слушності висловлювання поета.

• коли звернемось до поезії того ж Бориса Олійника, то почуємо подяку матері, за те, що

Передала єдине із багатства —

Найвищу пробу золотих пісень.

Автор цих рядків мимоволі і нас примушує пам’ятати

• цінувати пісню як духовний скарб народу. А вже коли прозвучала пісня, то ми не зможемо оминути ні казки, ні легенди, ні переказу, прислів’я чи приказки… Усна народ-на творчість стала також свідченням єдності нашого народу, потужним джерелом його сили, мудрості й гідності.

До мови як одного з найвагоміших елементів соборності України, виразника самобутності нашого народу, свідчення безперервності його існування в часі та просторі я зумисне звертаюся насамкінець. На мою думку, гідне ставлення моїх сучасників до державної мови може перш за все гарантувати подальше збереження того скарбу, який заповіли нам пра-щури.