Людина без Батьківщини —як соловей без пісні

Один емігрант, відомий композитор Федір Шостакович, довго перебуваючи на чужині і відчувши від того нестерпну тугу за батьківщиною, щоб якось утамувати наростаюче від-чуття ностальгії, замовив для себе із рідних країв декілька саджанців берізок, які й були доставлені йому з Росії до Аме-рики. За берізками пильно доглядали, створили для них усі умови існування, але… через деякий час деревця загинули, не вижили на чужині.

Отак і людина, відірвана від рідної землі, традицій, від свого народу, часто всихає душею на чужині. Історія знає та-ких випадків чимало. Згадаймо хоча б першу хвилю емігра-ції в Росії, яка припала на 20-ті роки XX століття. Скільки російських письменників та діячів науки вимушені були по-кинути свою країну і доживати вік на чужині, яка зламала їх як особистостей і загасила вогонь їх творчого натхнення. Тут і письменники І. Бунін та А. Білий, поети З. Гіппіус та К. Бальмонт, і відомий економіст Леонтьєв та інженер-конс-труктор Сікорський і багато інших людей. І мало хто з них зміг повноцінно продовжувати працювати на чужині, а де-хто взагалі замовк назавжди. Ситуацію душевної кризи лю-дини, яка змушена покинути рідний край, добре відобразив український письменник В. Стефаник у своєму творі «Ка-мінний хрест». На декількох сторінках розгорнута справж-ня драма: старенькі батьки, які все життя прожили на рідно-му хуторі, вимушені покинути неньку Україну та свій дім, кожен куточок якого береже минулі часи, і поїхати разом із дітьми до далекої Канади. Батьки розуміють, що більше ні-коли не побачать рідного неба, не почують таких близьких душі пісень, і що помруть удалечині від своєї землі, своїх звичаїв і традицій. І від цього стає нестерпно боляче. Відчу-ваючи розлуку назавжди, вмирає душа від відчаю, символом якого стає камінний хрест, встановлений на пагорбі.

Отак, як соловей, відірваний від рідних просторів, не може більше співати, так і в людини, віддаленої від батьків-щини, замовкає душа.