Якщо (коли) в людини є народ, тоді вона уже людина. (Л. Костенко)

Сьогодні дуже багато говорять про те (зокрема, наші полі-тики, журналісти, піарщики і навіть деякі культурологи), що український народ несамодостатній і нецілісний, що Ук-раїна поділена на Схід і Захід, що у нас неправильні закони, перекручена історія. Багато хто намагається спекулювати такими твердженнями і гарно маніпулювати масовою свідо-містю. Особливо перед виборами Президента чи Верховної Ради з уст «поважних осіб» такі думки часто лунають по радіо і телебаченню, над ними дискутують у пресі.  І дійсно, у Харкові молодь майже не розмовляє україн­ ською мовою, а більшість моїх знайомих, м’яко кажучи, не вважають себе патріотами і бажають залишити Україну за першої ж можливості. Проте я знаю людей, які щиро люб-лять свою Вітчизну, пишаються нею і не бояться називатися Українцями. Я серед них!

На моє переконання, Україна сьогодні — це не тільки чвари наших політиків, не тільки безробіття і криза… Це та-кож прекрасні письменники, співаки і актори, спортсмени, наші сміливі боксери і футболіс

На сучасному етапі Україну об’єднало ЄВРО-2012. І в кон-тексті цієї події вже не важливим стає, чи ти львів’янин, чи харків’янин, чи бідний, чи багатий, а важливо, що конкрет-но кожен із нас може зробити задля своєї держави, щоб гідно представити свій народ, свою націю на міжнародній арені.

Нещодавно у Харкові відбувся футбольний матч у рамках ліги Європи: команда «Металіст» боролася з австрійським клубом «Штурм». Наші програли, але двадцять три тисячі харківських (а також з інших регіонів України) вболіваль-ників так підтримували свою команду, що просто навертали-ся сльози. Блакитно-жовті (у прямому і переносному сенсі) глядачі матчу дихали в унісон, співали в унісон, і здавалося, що навіть удари їхніх сердець також співпадали.

Перед цим матчем я придбала український прапор і, за-горнувшись на трибуні у нього, плакала разом з усіма.