І темний ряд євангельських історій звучить як низка темних алегорій про наші підлі і скупі часи… (М. Зеров)

Початок ХХІ століття — один із найцікавіших і най­ складніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Наше суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає,що вірити та куди йти. А художня література, не задоволь-няючись традиційними формами, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками постало завдання ос-мислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і від-найти шляхи подальшого розвитку культу

Так складалося в історії української літератури, що в найтрагічніші історичні моменти письменники у пошуках життєвого сенсу зверталися до Біблії.

Бiблiя — визначна пам’ятка свiтової лiтератури. На її сторiнках багато прекрасних, поетичних легенд. Цi легенди давним-давно iснували в народi i передавались з уст в уста, а згодом були зібрані в єдину книгу, яка включає ритуальнi i юридичнi кодекси, iсторичнi хронiки, мiфи, народнi пiснi.

Iз часiв Середньовiччя i до наших днiв лiтература черпає з Бiблiї теми, сюжети i мотиви, переосмислюючи їх вiдповiд-но до вимог та iдей свого часу. Найбiльшою популярнiстю серед українських письменникiв користувалася притча про сiяча, що пояснюється просвiтительською функцiєю лiтера-тури, прагненням вiдкривати народовi очi на його життя. До неї не раз звертались Тарас Шевченко («Чигрине, Чиг-рине...», поеми «Сон» i «Кавказ», «Саул», «Не нарiкаю я на Бога») i Пантелеймон Кулiш («Дума», «Старець», «Неньчи-на пiсня»). Цю притчу у просвiтницькому дусi перетлумачи-ли Юрiй Федькович («Нива», «Дикi думи», «Думи мої, дiти мої») і Михайло Старицький («На новий рiк», «Нива»).

Значну популярнiсть в українських письменників мали притчi про блудного сина, багача i бiдного Лазаря, про те-рен. Крiм притчових сюжетiв i мотивiв та використання оповiдей про дiяння пророкiв-праведникiв, апостольських