Допоки зростаєш — дорогу життя прокладаєш

Про те, що людина сама постійно творить своє життя, на-род склав прислів’я «Допоки зростаєш — дорогу життя про-кладаєш». Його справедливість я почав усвідомлювати лише останнім часом, коли став замислюватись над тим, якою лю-диною увіходжу в доросле життя, які риси маю в собі вихо-вати, щоб жити гідно. І переконуюсь: поміж них мають бути насамперед чесність і порядність.

Для того, аби виявляти високі моральні якості, не обов’язково очікувати якісь надзвичайні ситуації. Буденне життя теж повсякчас виховує нас, і це виховання починаєть-ся з народження. Мої батьки, наприклад, змалечку привчали мене бути чесним не тільки з рідними, а й з будь-ким. Мама для мене — це взірець правдивості, відвертості. Якщо вдома спалахує сварка, то швидко згасає, адже матуся не лише вміє прощати, а й сама зізнається у своїх помилках, ніколи даремно не звинувачує в якихось «гріхах».

Батько своєю поведінкою спонукає мене до розвитку в собі багатьох чеснот. Однак найбільше він уразив мене по­ стійною готовністю прийти на допомогу. І не має значення кому: рідній людині, колезі, незнайомцеві. Батьків колега друг (офіцер Збройних сил України) видав таємницю: у їх-ній військовій частині мого батька прозивають Кирилом Ту-ром. Зізнаюся: саме це й спонукало мене перечитати роман Пантелеймона Куліша «Чорна Рада». Захоплений образом мудрого й відважного запорожця, на якого, справді, своїм лицарством схожий глава нашої сім’ї (було, що й батько ризикував життям заради порятунку друзів), я й сам почав змінюватися. Фізично міцний, витривалий, уже не хизу-юся цими якостями, а прагну застосовувати їх задля допо-моги слабшим однокласникам. Та й під час ремонту, вдома і в школі, найтяжча робота лягає на мої плечі.

Однак трапляється, що я ображаюся на когось, іноді від-ступаю перед хамством. Але улюблений персонаж (звісно, Кирило Тур), а найчастіше мої рідні допомагають вийти зі скрутної ситуації. Та й сам шукаю шляхів до покращення взаємин, до самовдосконалення, адже життя не відкладають на поті