Держава не твориться в будуччині, держава будується нині. (О. Ольжич)

Що чекає державу в майбутньому? Про це найкраще дізнаватися з того, що відбувається на вулицях, заводах, ринках, у школах, аніж із ранкових газет чи вечірніх новин.

Сьогодні ми будуємо своє майбутнє, від нас, нинішніх, за-лежить, яким воно буде. Є декілька важливих питань, на які треба звернути увагу. По-перше, наше майбутнє — це наші діти. Не можна допускати, щоб молоді обдаровані люди по-кидали рідну землю та їхали працювати й жити за кордон. У зв’язку з цим необхідно приділяти особливу увагу системі освіти, яка сьогодні, як ніколи, потребує нових реформ. Ідея нинішньої системи освіти стала складатися після революції 1917 року і спрямована вона на виховання людини як гвин-тика величезного механізму держави — активного будівни-ка комунізму. І це було виправдано, бо треба було підніма-ти економіку, «вставати з колін». Сьогодні країні потрібні особистості. Звичайно, в масштабах держави — це дуже гло-бальне питання, на вирішення якого підуть роки, і більш-менш щось зрушиться далеко не відразу.

Нині виживає той, хто вміє вчасно перелаштуватися. Скільки ще можна випускати фахівців, які практично нічо-го не знають і не вміють, а вчились лише заради «папірця» про вищу освіту? А якщо це майбутні лікарі? Вони будуть лікувати чи калічити? Також потрібно зрозуміти, що вища освіта ще не є гарантом успішного працевлаштування. Гра-мотні роботодавці вже давно звертають увагу не на назву вузу, який закінчив майбутній працівник, а, в першу чергу, оцінюють людину. Країні потрібні спеціалісти нової форма-ції, спритні й талановиті. Кожній молодій людині, яка тіль-ки починає будувати плани на майбутнє, треба замислитися над тим, чим вона може бути корисна своїй державі, що в неї виходить краще за все? Всі не можуть бути економістами, адвокатами та банкірами. Україна потребує спеціалістів робочих спеціальностей. У нас стільки земель, які потрібно обробляти­, стільки заводів та фабрик!