Походження життя

Існує декілька теорій походження життя на Землі. Найбільш поширені з них стверджують, що життя:
• було створене Богом (креаціонізм);
• виникло з неживої речовини (теорія довільного зародження);
• існувало завжди (теорія стаціонарного стану);
• занесене на нашу планету ззовні (теорія панспермії);
• з’явилося в результаті фізичних і хімічних процесів на Землі (теорія біохімічної еволюції).
Прихильники креаціонізму уявляють створення світу одноразовим актом, який не піддається спостереженню. У кожної релігії є своє уявлення про те, як і коли саме Бог створив життя.

Л. Пастер
Теорія довільного зародження життя бере початок від гіпотези Арістотеля, згідно з якою певні частини речовини міс­тять «активний поча­ток», який за відповідних умов може створити живий організм. У 1862 р. Л. Пастер довів, що бактерії розповсюджуються повітрям, і якщо повітря, яке потрапляє в колби з пастеризованим бульйоном, позбавлене їх, то бактерій в бульйоні не буде. Пастер довів справедливість теорії біогенезу (живе походить тільки від живого) і остаточно спростував теорію спонтанності в зародженні життя. У 1924 р. О. І. Опарін, а в 1929 р. Дж. Холдейн висловили думку, що атмосфера первинної Землі була не такою, як тепер. Головними її особливостями були відновний характер і відсутність вільного кисню.

О. І. Опарін
У цих умовах під дією могутніх електричних зарядів і сонячного проміння в атмосфері з аміаку, метану і води могли утворитися прості органічні сполуки.

С. Міллер
У 1953 р. С. Міллер провів ряд експериментів, у яких від­творив умови пер­вісної Землі. Йому вдалося довести мож­ливість отриманняз амо­ніаку, метану, сірководню, вуглекислого газу і води величезного набору різних органічних сполук: вуглеводнів, сечовини, карбонових кислот, вуглеводів, амінокислот, альдегідів, пуринів і піримідинів. Наступним кроком стало утворення великих полімерів з малих органічних мономерів. Стабільність полімерних молекул зростає при збільшенні їх довжини, оскільки вони здатні скручуватися в глобули або інші, ще стійкіші структури. Серед полімерів у первісному океані Землі з’явилися білки, нуклеїнові кислоти, ліпіди, полісахариди й інші речовини.
О. І. Опарін вважав, що вирішальна роль у перетворенні з неживого на живе належить білкам. Саме вони могли проявляти каталітичну активність, об’єд­нуватися в агрегати і, головне, каталізувати реакції власного подвоєння. Дійсно, молекули білків, нуклеїнових кислот та інших біополімерів у водному розчині здатні створювати згустки, подібні до тих, що спостерігаються у водних розчинах желатину. Такі згустки Опарін назвав коацерватними краплями, або коацерватами. Коацервати могли бути вкриті оболонкою і обмінюватися деякими речовинами з навколишнім середовищем. Природно припустити, що всередині коацерватних крапель якісь речовини вступали в хімічні реакції. Такий хід подій, на думку О. І. Опаріна, призводив до ускла­днення коацерватів, поки у них не з’явилася здатність до самоподвоєння. З цієї миті, очевидно, можна говорити про виникнення примітивного гетеро­трофного організму, що самовідтворюється, поживним середовищем для якого служили органічні речовини «первинного бульйону