САЙТ ЗЛАМАНИЙ ЗЛОВМИСНИКАМИ, ЗАХОДЬТЕ, МАТЕРІАЛИ БУДУ ВІДНОВЛЮВАТИ!

Головна » Статті » Довідник школяра » Довідкові матеріали із зарубіжної літератури

ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ БАГАТСТВ ЛЮДСТВА

ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ БАГАТСТВ ЛЮДСТВА


Декілька тисяч років тому у Стародавній Греції жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».
У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.
Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...
Отож магічну, чудодійну силу слова люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.
Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...
Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.
А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.
Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.
Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.
Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:
Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.
(Переклад М. Терещенка)
Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.

Категорія: Довідкові матеріали із зарубіжної літератури | Додав: uthitel (03.02.2018)
Переглядів: 9 | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]