ГЕНРІХ ГЕЙНЕ

(1797–1856)

Німецький поет, прозаїк, есеїст Генріх Гейне народив-ся в родині єврейського торговця Самсона Гейне та Бетті ван

Гельдерн у місті Дюссельдорфі, на Рейні. Рейнська область

була економічно більш розвиненою, ніж інші. Тут уже 1805 р.

з приходом французьких військ були скасовані феодальні по-винності й уведене більш прогресивне законодавство. Отож,

з раннього віку Гейне мав змогу бачити не лише феодальну

відсталість країни, але й паростки нової Німеччини. З 1810 по

1812 рік Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї. Наступ-ний рік провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. У 1816 р. Генріх продовжив заняття комерцією у Гам-бурзі у торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне.

Перший літературний виступ Гейне належить до 1817 р.,

коли в журналі «Гамбурзький страж» були надруковані його

перші вірші. Юнацька лірика Гейне була відгуком на перше

нерозділене кохання до кузини Амалії.

На кошти дядька юнак вступив до Боннського університету

(1819), звідки потім переїхав до Геттінгензького університету

(1820), але змушений був залишити його у зв’язку з дуеллю.

Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У1821 р.

вступив до Берлінського університету, де слухав лекції філосо-фа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу. Пізніше

Гейне виступив із глибоким аналізом німецьких філософських

систем. У грудні 1824 р. Генріх повертається до Геттінгензь-кого університету. У цьому ж році його приймають у будинку

Гете у Веймарі. У 1825 р. Гейне захистив у Геттінгензькому уні-верситеті дисертацію на ступінь доктора права, а напередодні

прийняв лютеранство. Потім він багато подорожує, відвідуючи

Англію, Італію. Враження від цих поїздок відбились у його до-рожніх нарисах. Під час літнього відпочинку Гейне прочитав

у газетах про Липневу революцію. Це підштовхнуло його до

рішення поїхати до Франції. Гейне прибув до Парижа 14 трав-ня 1831 р. Все подальше життя пройшло у столиці Франції. До

Німеччини він боявся повертатися, адже йому загрожував аре-шт за гострі політичні твори. Упродовж життя Гейне побував

у Німеччині два рази, щоб навідати матір і влаштувати справи

з видавцем (1844). У подальшому поїздки до Німеччини були

неможливими за станом здоров’я: у поета був параліч спинного

мозку. У травні 1848 р. він востаннє вийшов із дому, щоб відві-дати Лувр. Решту років він був прикутий до ліжка. Прожива-ючи в Парижі, Генріх Гейне зустрічався з багатьма видатними

людьми: Оноре де Бальзаком, Жоржем Сандом, Гансом Крістіа-ном Андерсеном, Ріхардом Вагнером, Фердінандом Лассалем

і Карлом Марксом.

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали

цілу збірку «Книга пісень» (1827), яка принесла йому визнан-ня у Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона

видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на музику

Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським,

Р. Штраусом, Е. Грігом та ін. Історія переживань ліричного ге-роя образно передає світосприйняття молодого поета, котрий

перебуває у глибокому розладі з навколішнім середовищем.

Зміст перших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещас-ливим коханням поета до багатої гамбургзької родички. Тема

нерозділеного кохання у «Книзі пісень» слугує лише поетич-ним вираженням трагічної самотності героя у світі. Ці настрої

посилює романтичний образ самотньої сосни, відомий російсь-кому читачеві за знаменитим перекладом М. Лермонтова. Якщо

перші цикли «Книги пісень» написані за традицією німецької

романтичної лірики, то згодом своєрідність поетичного талан-ту Гейне постала з усією яскравістю. Він уміє химерно поєдну-вати романтичні сни з точністю і ясністю реалістичної деталі.

Він майстерно користується іронією як засобом викриття не-збутніх ілюзій, вигадок, але знову і знову сам повертається до

романтичних образів. Значний вплив на поетичну творчість

Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він

навчався майстерності безпосереднього, щирого зображення

почуттів.

Гейне починав писати в той час, коли у Німеччині лірична

поезія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику

традиційним жанром німецької літератури. Його поезія стала

вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав

застарілі поетичні умовності, говорячи про свої почуття без ри-торики й поетики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над

пристрастю своїх почуттів. Простота, природність, імпровіза-ційність його поезії підкорили тодішнього читача. Гейне спри-яв «спрощенню» лірики, з космічних висот і неозорої далечіні

він переніс поезію у бюргерську вітальню, але від цього вона не

перестала бути щирою і значною. Без любові немає щастя, без

щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя «Книги

пісень» Гейне. Ліричні вірші насичені ознаками повсякден-ності. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається

іронічна інтонація.

Герой «Книги пісень», яким би не був щасливим, завжди

пам’ятає, що це лише мить, а не одвічне блаженство. Він зна-ходить у собі сили посміхнутися навіть тоді, коли його почуття

не поділяють, жити далі й знову кохати. Назвою «Книги пі-сень» Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у пер-шій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він

узяв деякі теми та мотиви з усної народної творчості, форма ба-гатьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні

вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища приро-ди і почуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність

пісні зумовила вільнуу поетичну форму, чим автор і керується.

Разом з тим до «Книги пісень» увійшло багато віршів, котрі

були написані у канонічних жанрах сонета, балади, романсу.

Молодий Гейне намагався використати свій поетичний хист

у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного ге-роя.

«Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший

розділ, «Юнацькі страждання», є найбільш романтичним.

Перед нами — переживання і муки нерозділеного кохання.

Ліричний герой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію

як найбільшу в світі. Життя і смерть змагаються в його свідо-мості. Другий розділ, «Ліричне інтермеццо», зображує страж-дання як одвічну, але завжди нову історію. Тому це примиряє

страждальця з життям, тугу змінює світла печаль. До цього

циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі нам у пере-кладі М. Ю. Лермонтова, хоча у віршах Гейне «сосна» — чо-ловічого роду, а «пальма» — жіночого роду, і тематика має

глибшу любовну спрямованість. У третьому розділі, «Повер-нення на батьківщину», любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислен-ня всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де

розчарований ліричний герой залишає рідні місця і тепер, по-вернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі

страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. До цього

циклу входить знаменитий вірш, присвячений рейнській кра-суні Лореляй. Це давня народна легенда про загиблу нещасну

красуню, котра випливає на узбережжя й заворожує всіх, хто

пливе Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до тра-гедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, а його

вірш став народною піснею. Лореляй втілює згубну силу лю-бові, котрою вона наділена не зі своєї волі, адже любов — це

складне, загадкове почуття, котре дуже важко збагнути. В ос-танньому розділі — «Північне море» — домінуючим стає аналі-тичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування,

втрати, прагне тепер жити одним життям із природою, відчути

себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Йому здаються

тепер марнотою даремні хвилювання, він позбувся романтич-них мрій та ілюзій. Символічним у цьому плані є вірш «Кора-бельна аварія», котрий переклав Ф. І. Тютчев.

У 1826–1831 рр. Гейне пише «Подорожні картини» — серію

художніх нарисів, де на перший план виходить особистість ав-тора. Це пристрасний, допитливий спостерігач, який піддає

критиці сучасну йому дійсність. Мандрівка Гарцом слугує для

автора приводом, щоб висловити свої думки про різні сторони

громадського, політичного та культурного життя Німеччини.

У 30-ті рр. почалась бурхлива публіцистична діяльність

Гейне. Він друкує серію статей, у яких знайомить німецького

читача з Францією часів Липневої монархії. Коли восени Гейне

здійснив поїздку до Німеччини, він відчув, як змінився за ці

роки: набув великого суспільного досвіду, оволодів передовими

ідеями свого часу. Після повернення поета з Німеччини у груд-ні 1843 р. він зустрівся з молодим політичним мислителем

Карлом Марксом. Між ними встановились тісні дружні сто-сунки. Важливу роль відіграло знайомство з ученням утопіч-них соціалістів, особливо Сен-Сімона. Ідеї Сен-Сімона знайшли

відображення у першому розділі його нової поеми «Німеччина.

Зимова казка» (1844). Сюжетом її стала мандрівка письменни-ка Німеччиною. У ній прихований гострий політичний конф-лікт. Образ батьківщини Гейне змалював у чіткому часовому

і просторовому вимірі. Простір поеми — це територія Німеч-чини, кожен новий розділ — це нове місце, водночас реальне й умовне. У центрі авторської уваги — сучасність, хоча він

іноді звертається до наполеонівської епохи чи давнини, котра

стала вже міфами та легендами.

Повстання ткачів влітку 1844 р. сколихнуло всю Німеччи-ну. Ця подія знайшла відображення у творчості багатьох поетів

і художників, котрі прагнули викликати співчуття до тяжкої

долі ткачів. Гейне відгукнувся на цю подію віршем «Сілезькі ткачі» (1844).

В останнє десятиріччя життя поет був прикутий до ліжка,

ці 8 років він називав «матрацною могилою». Події в Німеч-чині глибоко хвилювали поета. Він звинувачує боягузливу ні-мецьку буржуазію, її зрадницьку поведінку під час революції.

Тяжкі роздуми викликає поразка революційних сил Німеч-чини та Угорщини («У жовтні», 1849). Збірка «Романцеро»

(1851) відбиває настрої гіркоти, його погляд на хід історії стає

песимістичним.

Основні твори:  «Книга пісень», «Подорожні картини»,

«Німеччина. Зимова казка» «Сілезькі ткачі», збірка «Роман-церо».

Література: 1. Гиждеу С. П. Лирика Генриха Гейне. —

М., 1983. 2. Стадников Г. В. Генрих Гейне. — М., 1984.