Сьогодні можна спокійно, критично, але рівночасно з почуттям пошани відтворити цю барвисту, динамічну, але також життєвим трагізмом овіяну постать, яка сполучила в собі коріння слов'янського почування з холодним інтелектом латинської культури, містичне вірування із здібністю логічної аналізи, інтегральну особисту чесність із нахилом шукати у противника також: низьких мотивів, глибоке і докорінне знання минувшини свого народу із схематичним  доктринер­ством, гарячу любов до української землі з різкою ненавистю до тих українців, які слушно або фальшиво шукали інших можливостей здобуття державності.

Ярослав Пеленський

Рідкі є постаті духовних потуг серед українського народу.

Хмельницький — Шевченко — Липинський: ось і одинокі три, дуже

ріжні від себе взаїмно духовні потуги, які він досі вспів видати з себе

за час трьохсот літ.

Василь Кучабський

Не буде, мабуть, перебільшенням стверджувати, що з усіх ви­датних українських істориків В'ячеслав Липинський є чи не най­менш знаним у сучасній Україні. На це є свої причини, окреслені свого часу Валерієм Шевчуком: «З усіх українських істориків ім'я В.Липинського вичорнено було аж так, що про нього на Україні навіть із лайкою не часто згадували, а тим самим не робили йому «тіньової», а в тоталітарних умовах це означало цілком позитивної популярності, і на те були свої причини: системою своїх поглядів, історіософських та політичних, він не міг мати з офіційною кому­ністичною ідеологією жодних точок дотику, при тому аж так, що її представники мало вели супроти нього ідеологічних баталій; мож­ливо також, що це було зумовлено й певною неактуальністю та йнежиттєвістю раду постулатів Липинського (наприклад, його мо­нархізм), отже,,'%же тим його погляди мало дратували червоного ідеологічного бика. А зрештою, перед нами один із вельми цікавих мислителів XX століття та й видатний історик із своїм неповтор­ним науковим, політичним та й мислительним «я»...»

ВЛипинський був, безперечно, однією з найяскравіших особис­тостей в українській культурі й науці XX ст. Сфера його інтересів була досить широкою: він був видатним істориком, громадсько-політичним діячем, дипломатом, філософом, публіцистом. З ім'ям В. Липинського пов'язується формування консервативного напря­му в самостійницькому світогляді початку XX ст. Самостійниць­ка течія в українському національно-визвольному русі на почат­ку XX ст. виникла як противага ідеям автономізму та федералізму, що домінували тоді в українському політичному житті. Трагічна поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. вимагала розроблення нової стратегії здобуття державної незалежності. В тодішньому самостійництві виділились два полярні напрями: інтег­рально-націоналістичний (Д.Донцов) і консервативний (В.Липинський). Консерватизм В.Липинського за своєю сутністю є також на­ціоналістичним, адже він обстоює необхідність побудови націо­нальної держави. Відмінність його від концепції Д.Донцова поля­гає як у розумінні суті проблеми українського відродження (В.Липинський не обмежує українство етнічними рамками, а розглядає його як культурно-територіальну спільноту), так і в поглядах на завдання й методи національного руху («гіперрадикалізму» Д.Дон­цова він протиставляє шлях реальної політики), В цьому сенсі те­риторіально-політична модель нації, яку обстоював В.Липинський, є, безперечно, західноєвропейською за своєю суттю. Аналізуючи внесок В.Липинського в становлення українського консерватизму, варто зазначити, що, на думку О.Кучабського, «...своїм розквітом в одну з найпотужніших ідеологічних систем він завдячує інтелекту­альному злету кращих представників національної політичної думки міжвоєнного періоду, очолених саме В.Липинським». Отже, «ціл­ком правомірно вважати В'ячеслава Липинського засновником та патріархом потужної школи українського класичного консерватизму (або іншими словами — респектабельного націоналізму), значен­ня ідейно-політичної спадщини якого для українства важко пере­оцінити».

Ідея, що надихала працю В.Липинського впродовж усього його життя, прагнення, яке тримало його в пошуку і напруженні до ос­танніх днів, співзвучні нашим сьогоднішнім прагненням і борін­ням. Це — незалежна українська держава.