МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ І ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ

Зміст роботи:

1.      Вступ.

2.      Порівняння особистостей М. Грушевського та П. Скоропадського

3.      Відносини між керівниками Української держави.

4.      Діяльність М. Грушевського під час Гетьманщини

5.      М. Грушевськийта П. Скоропадський в оцінці Липинського.

6.      Висновки

Історія українських визвольних змагань новішого часу, безсум­нівно, значною мірою несе на собі відбиток тих особистостей, які здійснювали їх або керували ними. У цьому плані досить цікавим є навіть побіжне дослідження взаємин двох людей, непересічних по­статей нашої історії, які в 1917—1918 рр. обіймали найвищі посади в молодій українській державі. Це голова Центральної Ради Ми­хайло Сергійович Грушевський (квітень 1917—29 квітня 1918 р.) та гетьман України Павло Петрович Скоропадський (29 квітня — 14 грудня 1918 р.).

Доля та історія розпорядилися так, що ці двоє людей, які по­слідовно змінили один одного на посаді найвищого урядовця Ук­раїни, стали й уособленням певного періоду визвольних змагань. Якщо Михайло Сергійович невід'ємно пов'язаний із добою Цент­ральної Ради та становленням УНР, то Павло Петрович був твор­цем і керівником української гетьманської держави XX ст., так само назавжди пов'язаної з його ім'ям.

Дуже важко порівнювати гетьмана і голову УЦР. Це були зовсім різні люди за фахом, менталітетом, так само як різними були дер­жави, що вони очолювали. Але певний час вони обидва стояли на чолі державного будівництва незалежної України, багато чули один про одного і навіть зустрічалися особисто.

Важко сказати, чи знав щось про командира 34-го армійського корпусу П.Скоропадського М.Грушевський до осені 1917 р. Проте прізвище це було в нього на слуху значно раніше, з 1913 року. Сум­нозвісний депутат IV Державної Думи від Чернігівщини Г.В.Ско­ропадський, далекий родич майбутнього гетьмана, виступив тоді у російському парламенті з різким засудженням українського націо­нального руху, відмовляючи Україні у власній культурі й мові. Цей демарш, посилений ще й посиланням на гетьманське походження депутата, викликав справжню хвилю обурення не лише українсь­ких діячів, а й широкої громадськості. Лист протесту до Думи підписали колишні депутати С.Шемот, І.Шраг, Ф.Штейнгель, культурні діячі С.Єфремов, В.Леонтович, В.Лозинський, І.Полторацький та інші. Був серед них і львівський професор Михайло Грушевський.

Потім, уже в 1914 р., цей лист і підпис фігурували під час слідства над ним як одне із звинувачень у нелояльності до Російській імперії. Навряд чи такі спогади позитивно вплинули на ставлення голови Центральної Ради до генерала П.П.Скоропадського.

Імовірно, що прізвище Грушевського траплялося генералу в пресі, яку видавали в Україні навесні—влітку цього року, адже зга­дує він про свої враження від інформації про українські демонст­рації в лютому. Проте точно зафіксовано, що улітку 1917 р., вже розпочинаючи українізацію свого корпусу, Скоропадський під час подорожі до Києва у Житомирі чув про нього: «В ресторації, пам'я­таю, сиділи якісь (польські) пани і розмовляли про пана Грушевського, якого, видно було, вони дуже не любили».

Крім цього факту, «Спогади», завершені 1919 р., не засвідчу­ють більше жодних згадок Скоропадського про М.С.Грушевсько­го. Проте інші спомини — «Українська культурна праця за геть­манщини 1918 р.», написані колишнім гетьманом пізніше, у липні 1935 р., розповідають про єдину в житті обох українських діячів зустріч. Відбулася вона восени 1917 р., а приводом для неї став з'їзд Вільного козацтва в Чигирині.

На з'їзді 2—3 жовтня 1917 р. відбулися вибори до найвищих органів вільнокозацького руху. Почесним головою з'їзду та усьо­го Вільного козацтва став голова Центральної Ради М.С.Грушевський — за існуючою тоді традицією. Обрання відбулося заочно, оскільки жоден із представників українського уряду чи парламен­ту не вважав за потрібне прибути на з'їзд. Вони не змогли перебо­роти свого негативного ставлення до Вільних козаків, які пере­важно належали до заможних верств, села і гуртувалися задля охо­рони свого майна, ладу і спокою в Україні під час соціальних катаклізмів 1917 р.

Так само заочно, але зовсім з інших причин було обрано й вер­ховного керівника руху — генерального отамана Вільного козацт­ва. Ним став генерал Павло Скоропадський, який здобув попу­лярність в українських консервативно-власницьких колах умілим проведенням українізації свого 34-го армійського корпусу, що став 1-м Українським, організаторськими здібностями і помірковани­ми поглядами. Його пропагували на з'їзді кілька військовиків з 1-го Українського корпусу під проводом капітана І.Полтавця - Остряниці. На користь генерала, безперечно, були і його походження, кілька

колін видатних предків, починаючи з гетьмана Івана Ілліча та інших гідних представників цього роду.

    <------------------------------ повну версію можна викачати із сервера----------------------------->