Реферат На тему : «Античне розуміння мистецтва на прикладі Арістотеля»

План:

1.Мистецтво,як воно є.
2.Основні дистинкціїАрістотеля.
3.Відокремлення мистецтва від науки.
4.Копіювання як логічне продовження принципу „мімезису”. Катарсис.
5.Мистецтво,як сфера вираження.
6.Мистецтво і мораль.
7.Висновок.
„О, не покину, музи, я олтар ваш! Правдивого життя не буде без мистецтва” (Еврипід)
1. Чи можна навчитися розуміти мистецтво? Можливо, комусь видасться це питання дивним, адже вважається, що це доступно кожному. Але разом з тим, ми знаємо, що на різних людей один і той же твір справляє різне враження. Хтось послухав музику, подивився скульптуру і забув про почуте й побачене, а в іншого цей твір викликав безліч почуттів та думок. Перший не зрозумів, про що розповів митець своїм твором, тому й лишився байдужим. Ми відчуваємо відмінність між мовою художніх творів та тією, якою користуються в побуті. І оволодіти цією мовою "особливою мовою" мистецтво - необхідно кожному, хто прагне вдосконалення внутрішнього світу. Протягом багатьох століть людство із захватом обговорює проблеми, пов'язані з процесом творення мистецьких цінностей і їх сприйняттям. Але, не дивлячись на це, ми відчуємо помітні ускладнення, якщо захочемо віднайти остаточне визначення поняття "мистецтво". Найчастіше у роздумах про мистецтво люди відтворюють свої емоційні переживання, пов'язані з цим унікальним феноменом. Ще в давнину утвердилася думка, що мистецтво, розважаючи, повчає. Великий французький романіст Оноре де Бальзак говорив, що все, починаючи з фрески і скульптури і закінчуючи карикатурою, є живою історією, символом часу, мовою народів і, зрештою, могутньою силою. Англійський художник ДжошуаРейнольдс був переконаний у тому, що мета мистецтва - доповнити природну недостатність речей і задовольнити потребу у втіленні того, що є в уяві людини. Ще сміливіше висловився у передмові до свого знаменитого роману "Портрет ДоріанаГрея" англійський письменник Оскар Уайльд, говорячи, що мистецтво - це дзеркало з відбитком того, хто дивиться у нього, а зовсім не життя. І хоча всі ці вислови (як і багато інших) є, без сумніву, цікавими для подальшого обговорення, та все ж-таки науковими їх не назвеш. В давні часи мистецтвом називали вміння, навички, які були необхідні для того, щоб виготовити будь-який виріб. До деякої міри це значення слова зберігається і до сьогодні. Адже будь-яку діяльність, що сягає рівня найвищої майстерності, ми називаємо "мистецтвом". У стародавніх греків такого значення набувало слово "techne", від якого походять слова "техніка", "технологія". Латинське слово "аrt", добре відоме нам, було більше зорієнтоване на гуманітарні знання і в перекладі теж означало "ремесло, заняття". У Стародавній Греції та Стародавньому Римі було унормоване розмежування між мистецтвами "високими" і так званими "сервільними" (від лат. - бути рабом, служити). Вільні громадяни не займалися тяжкою фізичною працею або обслуговуванням. Всі їх зусилля були спрямовані на відвідування театрів, музеїв, участь у філософських диспутах, поетичних змаганнях тощо. Для цього потрібні були такі мистецтва, як логіка, астрономія, музика та інші. Недарма прекрасний бог Аполлон, покровитель мистецтв, на горі Парнас був оточений Музами, дочками Зевса та Мнемосіни, богинями наук та мистецтв, кожна з яких відповідала за свій вид мистецтва: Евтерпа — за ліричну поезію, Кліо - за історію, Талія - за комедію, Мельпомена - за трагедію, Терпсихора - за танець, Ерато - за любовну поезію, Полігімнія - за гімни, Уранія - за астрономію, Калліопа - за епос. А ремеслом - будівельним, сільськогосподарським, шевським тощо - займалися раби та бідняки. До ремесел або сервільних мистецтв відносили колись живопис і скульптуру. 2. Переходячи до теорії мистецтва Арістотеля,слід сказати,що він роздумує,в порівнянні з Платоном більш диференційовано.Мистецтво для нього безкорисна діяльність людського духу. Як уже згадувалось, в античному мистецтві,а зокрема в Арістотеля,термін techne. Три основних його значення це «наука», «ремесло» та «мистецтво» . Цей термін також можна перекласти,як «цілісна діяльність» чи «усвідомлена діяльність». Про techneАрістотель говорить багато і досить різноманітно. Ось ,як він характеризує це поняття : «Чувственнымвосприятиемживотныенаделены от природы,на почвечувственноговосприятия у некоторыхиз них память не появляется,а у некоторыхвозникает…все животные [кромечеловека]живут образами воображения и памяти,а опытомпользуются мало, человеческий же родприбегает к искусству (techne)». Тут ми знаходимо одне із найважливіших роздумів Арістотеля в області вчення про мистецтво,при чому це мистецтво в даному випадку,не відмежовується від науки. Арістотель також висуває тезу,що в основі всякого мистецтва лежить досвід.Цей досвід складається у людини із безкінечного ряду найрізноманітніших відчуттів. Філософ вважає необхідним розділити мистецтво та ремесло. Він пише: «С ремесленикамиобстоитделоподобно тому,как инекоторыенеодушевленныесуществахоть и делают то илидругое,ноделаютетосамиетого не зная:неодушевленныесущества в каждомтакомслучаедействуют по своимприроднымсвойствам,а ремесленники по привычке. Таким образом,люди оказываются болем мудрими не благодаряумениюдействовать,а потому чтоонивладеют понятим и не знаютпричины». Можнатакожзазначити,що наука та мистецтво відрізняються в Арістотеля від ремесла не тільки своїм свідомо проводимим принципом, але також і своїм свідомо проводимим методом. «Изспособовубежденияоднибываютнетхнические,другие же технические. Нетехническими я называю те методыубеждения,которые не нами изобретены,носуществовалираньше:сюдаотносятся:свидетели,показания,данныеподпыткой,письменниедоговора и т.д. Техническими я называю те,которыемогоутбытьсозданы нами с помощью метода и наших собственныхсредств.» Необхідно пам''ятати,що Арістотель,як ідеолог рабовласництва взагалі досить низько розцінював ремесло і вважав його заняттям нищого класу-рабів. 3. Відмежувавши мистецтво від ремесла ,Арістотель тепер розмежовує науку та мистецтво. Саме в «Етиці Нікомаховій» ми маємо у Арістотеля спробу обмежити мистецтво і від науки (episteme),і від практичного розуму (phronesis), і від мудрості (sophia) , і від розуму (nous). Наука тут характеризується Арістотелем,як знання того,що необхідно і тому вічне і непорушно: «И так,предмет науки-необходимое,он,следовательно,и вечен,ибо все то,чтосуществуетбезусловно по необходимости,вечно,а вечное-нерушимо». Також філософ відрізнив мистецтво від системи логічних доказів,що входила в те,що Арістотель називав «теоретичним розумом». На цьому можна зупинитись в наших пошуках у Арістотеля відмінностей мистецтва від науки,оскільки ми відрізнили мистецтво і від категоріального розуму,і від розуму потенціального. У своїй «Поетиці» він пише « Мифбываетединым не в том случае,корда он сосредоточиваетсяоколо одного лица,какдумаютнекоторые.Ведь с одним лицомможетпроисходитьбезчисленноемножествособытий , изкоторыхиныесовершенно не представляетединства. Таким же образом можетбыть и многодействий одного лица , изкоторыхни одно не являетсяединымдействием.Поетому,кажется,ошибаются все поеты,которыесоздали «Гераклиду», «Тезеиду» и подобне поемы». Арістотель тут виражає важливу думку.А саме,оскільки мистецтво,як говорить він ,має своїм предметом становлення,а становлення завжди єдино,то і художнє становлення завжди єдина, і поскількиарістотелівське становлення завжди динамічне, тобто є дією,то і художнє становлення теж є дія. Це цілісне єдинство дії Арістотель пояснює на «Одіссеї» наступним чином: « Создавая «Одиссею»,Гомер не изложилвсего,чтослучилось с егогероем,например.как он былранен на Парнасе,какпритворилсяпомешанвовремя зборов в поход. Ведьни одно изетихсобытий не позникало по необходимостиили по вероятностидругого.Онсгрупировал все события «Одиссеи»,так же как и «Илиады»,вокруг одного действия в том смысле,какмыговорим. Поетому,как и в других подражательныхискусствахединоеподражаниеестьподражание одному предмету,так и фабула должнабытьвоспроизведениемединого и притомцельногодействия,ибоонаестьподражаниедействию». В «Поетиці» також Арістотель нагадує нам,що таке цілісність. 4. Серед значних теоретичних досягнень філософа — обґрунтування основного принципу творчої діяльності митця — “мімезису” — наслідування дійсності. Арістотель вважав, що мімезис властивий людині з дитинства. Саме цим — здатністю до наслідування — людина відрізняється від тварин. Через наслідування людина набуває перші знання, навички. Результати наслідування викликають захоплення, почуття задоволення, адже у них наявне впізнавання. Поняття “мімезис” пізніше було трансформоване у розробку пізнавальної та емоційної функцій мистецтва, адже, на думку Аристотеля, наслідування не лише стимулює впізнавання, а й породжує почуття задоволення, стимулює уяву. Саме ця властивість мімезису була використана як своєрідний зв’язок для введення образно-символічної концепції у середні віки. Естетичні погляди Арістотеля пов’язані не лише з етичною проблематикою, а й з педагогікою, елементами психології, мистецтвознавством; він розглядав мистецтво через нові координати — роди й жанри. Видова специфіка мистецтва також є наслідком можливостей мімезису через надзвичайно широкий арсенал засобів: звук, фарбу, слово, відчуття форми. Якщо теорія творчості Платона наголошувала на містичних, поза реальних стимулах обдарованості, то твір Арістотеля “Поетика” закликав до узагальнення художнього досвіду, його передачі іншим у процесі виховання, освіти. Слід зазначити, що теорія Арістотеля завжди спиралася на аналіз конкретних художніх творів. Учений посилався на практику видатних митців, найчастіше на Гомера та Софокла. Порівнюючи творчість історика і поета, Аристотель віддає перевагу поетові: “Історик говорить про те, що справді сталось, а поет — про те, що могло б статися. Тому поезія має більш філософський і серйозний характер, ніж історія. Поезія говорить більше про загальне, а історія — про окреме”. У Аристотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У "Метафізиці" Аристотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні. Естетична спадщина Аристотеля пройнята глибокою повагою до художньої творчості, до митця. Значне місце у теоретичних розробках філософа займає процес дослідження нових естетичних понять і подальше теоретичне обґрунтування вже існуючих або використання їх саме для аналізу естетичних явищ. Це стосується не лише мімезису (наслідування), калокагатії (гармонія зовнішнього і внутрішнього), а й катарсису (очищення). Аристотель залучає до аналізу естетичних проблем такі поняття, як “канон” — система норм і правил у розвитку мистецтва; “гедонізм” — насолода, наголошення на чуттєво-емоційній природі мистецтва; “алегорія” — образне іномовлення. Ось так пише Арістотель про мімезис «Епическая и трагическаяпоезия,а такжекомедия и поезиядифирамбическая,большаячастьавклетики и кифаристики-всеето,вообщеговоря,искусстваподражательные». Наслідувальні мистецтва,як і всі інші за Арістотелем, «творчество,следующеелестномуразуму». Наслідувальні мистецтва пізнають істину через відтворення можливого за суб'єктивними уявленнями людей. «Так как поет естьподражатель,подобноживописцуиликакому-нибудь художнику – то необходимо ему подражать непременно чему-нибудь из трех-или он должен изображать вещи так,как они есть,или как них говорят и думают,или какими они должны быть». На різних етапах історії естетики поняття “копіювання” інтерпретувалося по-різному, іноді протилежним чином. Чернишевський обстоював правильність перекладу грецького терміну “мімезис” як копіювання, вважаючи, що його суть більш точно передається словом “відтворення”, яке пропонує, на відміну від копіювання, повторення осмислене і основане на свідомості того, що відтворюється. В західноєвропейській середньовічній естетиці, в естетиці Відродження і нового часу синонімами “мімезису” виступали синоніми “імітація”, “копіювання”, причому часто ці терміни були носіями суттєво різних значень. Так у французькій естетиці класицизму “імітація природи” мистецтвом осмислювалась як її ідеалізоване відтворення, а в концепціях реалізму ця ж формула означала “портретне”, “наївне” тобто правдиве, відтворення реальності. Відповідно, логіка естетики класицизму вела до підміни принципу “копіювання природи” вимогою “копіюванням античності”, тоді як в реалістично орієнтовній естетиці сутність поняття “копіювання” та природа тлумачилися буквально, тобто мета мистецтва вбачалася у достовірному зображенні всієї чуттєво сприйнятної реальності буття, природної та соціальної. Арістотель підкреслював вагу емоційного впливу твору мистецтва. Поняття "катарсис" (дослівно - очищення) було базовим у його теорії прекрасного. Результатом естетичного впливу мистецтва на людину він вважав особливий стан психіки, коли виникають сильні почуття (жалю, гніву, захоплення), від яких, за словами Аристотеля, виникає очищення і полегшення, пов'язане із задоволенням. Питання про «катарсис» є другою проблемою «Поетики» Арістотеля. Він так характеризує катарсис :«Трагедияестьподражаниедействию важному и законному, имеющемуопределенныйобьем,подражание при помощи речи». До нашого часу питання про те,що саме розуміється в Арістотеля під очищенням не може вважатись вирішеним питанням. 5. Арістотель пише «…Завдання поета-говорити не про минуле, а про те,що могло б статись,про можливе по вірогідності чи необхідності». Значить,Арістотель раз і назавжди порвав з предметом мистецтва, як з фактичною дійсністю. Важливо відмітити,що можливе про яке трактує мистецтво,завжди характеризується якими-небудь іменами. Мистецтво завжди являється зображенням певних лиць з їх іменами і певними діями,котрі з цими лицями відбуваються. В кінець Арістотель підкреслює нефактологічність художнього витвору, а саме його «до робленість»,виготовленість,творчу сконструйованість,котра,на думку Арістотеля, завжди реалізується шляхом її діючої створеності. В трактаті «Об изтолковании» Арістотель захищає права людської інтерпретації буття перед обличчям самого буття.Інтерпретація має специфічну природу: не все те,що що істинно в самому бутті,являється істинним в мисленні, і те саме противоріччя ,котре Арістотельзабороняє для самого буття,досить можливе в мисленні.Так «бути» чи «не бути» являється недопустимим противоріччям.
6. Арістотель доходить до протиставлення естетики та етики.Справжнє естетичне переживання,за Арістотелем,і справжня художня творчість виникають тільки тоді,коли не мають ніяких противоріч з мораллю,навпаки,мистецтво та мораль підтримують один одного.Мораль-практика і правила життя «добродетельного» .Але мистецтво зовсім не таке. Арістотель пише: «Действительно,искусствоможет кметь совершенство (добродетель),практичность-не может,далее,в искусстве тот предпочтительнее,кто произвольно ошибается,в практичности же,как и в добродетелях,произвольно согрешающий стоит ниже». Блискучісторінки на тему блаженства в мистецтві ми знаходим у «Етиці Нікомаховій». Тут Арістотель віддає данину повсякденним і життєвим людським задоволеннямі перетворенню цього задоволення і чисте блаженство,коли філософ лишається наодинці зі своєю філософію. Придаючи великого значення життєвій силі задоволення , Арістотель пише «Бываютудовольствияразличныепо роду вещиполучаютзаконченостьразличным способом,етопроявляется на предметах искусства и природы,например,на животных и деревьях,на картинах и украшениях,на домах и домашній утвари».
7.Отже,Арістотель характеризує мистецтво,як мімезис(наслідування),катарсис(очищення), відділяє його від ремесла,науки,практичного розуму ,зближує з мораллю і т.д.В цьому і полягає античне розуміння мистецтва.
8.Список використаної літератури
1. Античні риторики. - М., 1978
2. Лосєв А.Ф., Тахо-Годі А.А. Арістотель. Життя та сенс. - М., 1982
3. Джохадзе Д.В. Діалектика Арістотеля. - М., 1971 4. Лосєв А.Ф. Істория античної естетики. Арістотельі пізня класика. - М., 1975
5. Ткаченко А. Мистецтво слова .-К.,2003.
6. Арістотель.Поетика.
7. Арістотель.ЕтикаНікомахова.