Головна » Файли » Реферати із всесвітньої історії

НАПОЛЕОН І БОНАПАРТ — ВЕЛИКИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ІМПЕРАТОР
22.10.2011, 21:19
НАПОЛЕОН І БОНАПАРТ — ВЕЛИКИЙ

ФРАНЦУЗЬКИЙ ІМПЕРАТОР

(1769–1821)

Когда ж твой ум он поражает

Своею чудною звездой?

Тогда ль, как с Альпов он взирает

На дно Италии святой;

Тогда ли, как хватает знамя

Иль жезл диктаторский; тогда ль

Как водит и кругом и вдаль

Войны стремительное пламя,

И пролетает ряд побед

Над ним одна другой вослед;

Тогда ль, как рать героя плещет

Перед громадой пирамид,

Иль как Москва пустынно блещет,

Его приемля, — и молчит?

А. С. Пушкин

Наполеон Бонапарт (народжений Бонапарте) був не першим

і, на жаль, не останнім завойовником світу. Але чомусь саме ця

фігура продовжує посідати у світовій історії особливе місце,

викликаючи не тільки ненависть і засудження, але й продовжую-

чи викликати захоплення у великої кількості людей.

Наполеон народився 15 серпня 1769 р. у головному місті ос-

трова Корсика Аяччо. Майбутній імператор був дворянином, але

його сім’я була зовсім небагатою. Наполеон був одним із восьми

дітей у сім’ї (8, рахуючи тих, що вижили, всього було 12), але осві-

ту його батько Карло зміг дати тільки трьом старшим — Жозефу,

нашому героєві і їх сестрі Елізі. При цьому Наполеон із дитячих

років став навчатися улюбленій справі, вступивши до Брієннської

військової школи. У ній він залишався до 15 років, а потім був

переведений до аналогічного учбового закладу в Парижі.

— 228 —

Навчався Бонапарт із задоволенням, легко опановуючи на-

уки і розвиваючись у різних галузях життєдіяльності. А ось друзів

у нього було мало, бо юний корсиканець був достатньо бідний

і не дуже гармоніював із компанією своїх однокласників. Зіграли

свою роль і походження Наполеона, і його корсиканський акцент.

Але він із цього приводу не переймався, бо його амбіції були гло-

бальніші за пошуки популярності серед однокашників.

Цікава зарисовка з дитинства майбутнього імператора. Одно-

го разу у військовій школі усім учням виділили по клаптику землі

для проведення різних сільськогосподарських робіт. Природно,

діти багатих батьків не виявили до цієї затії ніякої цікавості

і практично не з’являлися на загальному полі. Не виявив зацікав-

леності вирощуванням помідорів і майбутній легендарний полко-

водець, втім, користуючись відсутністю сусідів, він розширив свої

володіння до максимальної межі і володарював на завойованій

території.

Дитинство Наполеона закінчилося, коли йому було 16 років.

Помер батько, і молодший лейтенант артилерії повинен був те-

пер піклуватися про свою сім’ю. Через декілька років почалася

Французька революція, яку злий геній Бонапарта сприйняв із

радістю і надіями на кращі зміни. Спершу він вирішив зробити

незалежною рідну Корсику, але ця затія провалилася. Головний

патріот і революціонер острова Паолі не пробачив Наполеонові

вчинок його батька (Карло Бонапарте у свій час теж боровся за

незалежність Корсики, але потім відійшов від політики і був на-

званий зрадником). У результаті синові довелося відповідати за

батька, і він насилу врятувався на континенті. А взагалі-то саме

завдяки батьківському виходу з революційної боротьби Наполе-

он, Жозеф і Еліза здобули освіту у Франції за державний раху-

нок. Отже, напевно, Паолі мав рацію у своїй думці про Карло

Бонапарте, так, як і сам Карло мав рацію, влаштувавши своє

життя і життя своїх близьких поза революційними бурями.

Отже, в 1791 р. 22-річний корсиканець повернувся до Фран-

ції палким патріотом цієї країни. І далі почалася блискуча кар’єра,

настільки стрімка і успішна, наскільки був таким той час — після

революції і викликаного нею безумства. В 1793 р. Наполеон від-

значився при штурмі Тулона, в якому відбувся роялістський зако-

лот і засіли англійські інтервенти (коаліція європейських держав

оголосила революційній Франції війну). Капітан Бонапарт про-

явив у Тулоні неабиякі здібності полководця, і порт був узятий.

Ну, а щедра до нагород Республіка підвищила Наполеона відразу

в генерали.

Політична ситуація в країні у ті часи змінювалася часто: герої

революції слідом за представниками дворянства змінювали один

одного на ешафоті, і бути помітною фігурою ставало небезпечно.

Ось і після повалення режиму якобінців Наполеон перетворився

на відставного генерала і взагалі дивом уникнув страти. Через 2

роки завдяки знайомству з депутатом Баррасом Бонапарт знову

вийшов на перші ролі.

Знову роялісти влаштували заколот, цього разу в Парижі,

і приборкати його було доручено саме забутому тулонському ге-

нералові. З цією справою він упорався швидко, просто розстрі-

ляв із гармат народ — і все. Після чого перетворився на деякий

час на генерала Вандем’єра (саме у вересні, а одним із досягнень

Французької революції став перехід на новий вандем’єрно-термі-

дорний календар, відбулося зазначене вище придушення заколо-

ту). Але ненадовго, тому що Наполеон тільки починав шлях до

славних справ.

Вже наступного року генерал Бонапарт запропонував уряду

Франції завоювати Італію. Йому дали недосвідчену, голодну, зне-

силену всім, що відбулося в країні, армію, але цього Наполеонові

було достатньо. Без армії він не міг вигравати війни, а відсутність

іншого завжди міг компенсувати його геній полководця.

Він виграв битву біля північно-італійського села Монтенотто.

З цієї миті армія Наполеона почала свій переможний шлях. Була

виграна ціла низка битв у австрійської армії, яка контролювала

на той час Італію. Французи захопили Венецію і Рим. Потім був

підписаний мир, і Бонапарт повернувся до Франції героєм.

Уперше після декількох років безглуздого кровопролиття

і божевілля швидко змінюваної влади з’явилося щось реальне

— людина, яка вміє вигравати битви, тобто приносити справжню

користь. Популярність головного фігуранта, ініціатора і тріумфа-

тора італійської війни зростала з кожною хвилиною перебування

його в Парижі.

Але Наполеона втомлювала бездіяльність. Шум канонади і рев

піхоти, що йде в наступ, йому були наймиліші у світі. Тому він

запропонував уряду нову цікаву думку — завоювати Єгипет, який

був англійською колонією, і таким чином вразити одного з голо-

вних конкурентів, захищеного своїм Ла-Маншем і ескадрами, що

його борознять, — адмірала Нельсона. Уряд був задоволений

відправленням такого популярного діяча разом із його успішною

армією так далеко. Але недалекоглядні були ті, хто вважав, що

Бонапарт звідти не повернеться.

Хоча успішною єгипетську кампанію назвати не можна. На

суші армія Наполеона воювала відмінно, а ось повертатися дове-

лося морем, і тут французів розбив ущент Гораціо Нельсон. Та до

того ж, поки Бонапарт стріляв по пірамідах, у Європі наробив

галасу Суворов із російською армією. Наполеонові довелося

таємно повертатися до Франції (не вперше і не востаннє саме

таким чином) і все починати спочатку.

Цього разу він відкинув властивий йому авантюризм і вирі-

шив усе зробити ґрунтовно. Перш за все в листопаді 1799 р. він

здійснив державний переворот і був проголошений консулом. А че-

рез декілька років Бонапарт став імператором спочатку Респуб-

ліки, а потім й Імперії. Ще в якості консула Наполеон у черговий

раз розбив австрійців, повернувши собі Італію. Ну, а вже одяг-

нувши на голову корону, імператор Наполеон I узявся за справж-

ню справу — завоювання всього світу.

Правда, у Франції він теж дещо заснував. Свою диктаторську

владу, що приховувалася до 1804 р. під республіканською шир-

мою, Наполеон I спрямував на захист інтересів буржуазії, селян-

власників і зміцнення буржуазної держави в цілому. Він прагнув

закріпити необхідні і корисні крупній буржуазії завоювання зна-

менитої буржуазної революції. Разом із тим він ліквідував у Фран-

ції національне представництво і виборне самоврядування. Нія-

кої демократії: за часи його влади була встановлена жорстка

цензура друку, знищені інші демократичні завоювання революції,

прискорилося створення нового буржуазного державного апара-

ту, заснованого на поліцейсько-бюрократичній централізації.

Але все це було не так цікаво для імператора. Завоювання,

нові території — ось що нестримно вабило його. Для вирішення

цього завдання у той час достатньо було, власне, покінчити з ар-

міями трьох країн — Росії, Австрії і Англії. Остання була недо-

сяжна за морями, якими володарювала неподільно.

А ось із арміями Російської та Австрійської імперій Наполеон

деякий час воював достатньо успішно. 2 грудня 1805 р. біля Аус-

терліца союзники зазнали нищівного фіаско від стратегічного

генія Бонапарта. Наступного року французька армія за тиждень

покінчила з Пруссією.

У найближчі декілька років Бонапарт підпорядкував собі

практично всю Європу. Лише в Іспанії були деякі труднощі з пар-

тизанами. Але він не наважувався напасти на східного гіганта

і вирішив спочатку підкорити Англію.

Отримавши перемогу майже по всій Європі, він не зумів пе-

ремогти англійців на морі, програвши адміралові Нельсону при

Трафальгарі. Тоді Наполеон підписав декрет про континентальну

блокаду (1806 р.). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли

торгові відносини з Англією. Європа була основним ринком збуту

англійських товарів, а також колоніальних, таких, що ввозяться

в основному Англією, найбільшою морською державою. Конти-

нентальна блокада завдала збитків англійській економіці: через

рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильній

промисловості; відбулося падіння фунта стерлінгів. Проте блока-

да вплинула і на континент. Французька промисловість не в змозі

була замінити на європейському ринку англійську. Порушення

торгових зв’язків із англійськими колоніями привело до занепаду

і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель та ін. Населен-

ня страждало від нестачі звичних колоніальних товарів: кави,

цукру, чаю...

Проте Велика Росія з майже повністю зайнятих нею східних

територій нею стурбовано спостерігала за французьким імпера-

тором, таким спраглим до слави Чингізхана і Олександра Маке-

донського разом узятих або навіть більшої.

Наполеон I зробив помилку, яку робили до і після нього, —

пішов завойовувати країну, яку не можна ні перемогти, ні розу-

мом зрозуміти. Навіть розумом геніального полководця.

Рішення почати війну проти Росії свідчило про те, що, засліп-

лений успіхами і прагненням встановити своє панування над Єв-

ропою, Наполеон почав втрачати відчуття реального, властиве

йому раніше.

Росія, незважаючи та те, що був підписаний договір між

Олександром I і Наполеоном у Тільзіті, підтримувала відносини

з Англією. Наполеон, обурений порушенням Росією континен-

тальної блокади, вимагав від Олександра I точного і односторон-

нього виконання узятих на себе в Тільзіті зобов’язань. Крім того,

він вимагав зміцнення і навіть розширення союзних відносин із

Францією. 27 квітня Куракін від імені царя повідомив Наполео-

на, що попередньою умовою для цього може стати лише відхід

французьких військ із Пруссії за Ельбу, звільнення шведської

Померанії і Данцига, згода на торгівлю Росії з нейтральними

країнами.

Політична атмосфера все більше розпалювалася. «Як смієте

ви робити мені подібні пропозиції! Ви чините, як Пруссія перед

Ієною!» — кричав у відповідь французький імператор, швидко

зосереджуючи в цей час свої озброєні сили в Пруссії і в герцог-

стві Варшавському, біля самих меж Росії.

Перетнувши кордон Росії, він особисто очолив основну групу

Великої армії, що рухалася на Вільно. В червні 1812 р. ця вели-

чезна армія Бонапарта почала підкорення Росії. Через чотири дні

Наполеон був у стародавній литовській столиці. Сюди прибув до

нього представник Олександра I Балашов, який спробував пере-

конати Наполеона припинити вторгнення. Отруєний власними

успіхами Бонапарт відповів царському посланцеві грубою і заро-

зумілою відмовою. Після від’їзду Балашова з Вільно дипломатич-

ні відносини між російським і французьким урядами припинили-

ся. Проте вже перші невдачі Наполеона, що не зумів розгромити

війська генерала Барклая-де-Толлі в прикордонних битвах, при-

мусили його шукати мирних шляхів.

Першу відсіч французові російські війська дали під Смолен-

ськом. Після Смоленська Бонапарт уперше спробував почати

переговори з російським урядом. Відпускаючи полоненого росій-

ського генерала Тучкова, Наполеон просив його передати царю,

що «пороху спалено достатньо» і що він згоден піти на деякі пос-

тупки: «Ви бажаєте мати каву і цукор — ви їх матимете». Ця

поступливість французького імператора не мала успіху.

Ну, а потім було знамените Бородіно. Грандіозна жорстока

битва, в якій не було переможця. Кутузівська тактика — і Мос-

ква була віддана супостатові. Захопивши Москву, Наполеон зро-

бив ще кілька спроб розпочати мирні переговори. Раніше така

тактика приносила йому успіх. Проте Олександр I не побажав

спілкуватися з французами. Відступ у бік Березини і Вільно при-

вів армію Наполеона до майже повної загибелі.

Сувора природа і відсутність достатньої кількості їстівних за-

пасів деморалізували різномовну армію Бонапарта. Російська

армія тим часом міцніла і натискала. Відступати французам дове-

лося по тій же Смоленській дорозі, по якій вони й пришли. Ре-

зультатом цього стало практично повне знищення залишків цієї

величезної армії, а в російському вжитку з’явилося слово «шаро-

мижник», від французького «шер амі» (любий друже), з яким

недавні вороги просили милостиню.

І без того катастрофічне становище французьких військ було

ще більш погіршене переходом пруських військ на бік Росії. Тим

самим створювалася нова, шоста коаліція проти Франції. Крім

Англії і Росії, проти Наполеона виступали тепер Пруссія, а потім

і Швеція.

28 червня 1813 р. в одному з палаців Дрездена Меттерніх зу-

стрівся з Наполеоном. Але останній не хотів нічого чути навіть

про порівняно незначні поступки: він, як і раніше, маніакально

вірив у свою зірку, а з прийняттям пропозицій союзників для ньо-

го руйнувалася вся хитромудра система континентальної блокади

і зникала остання надія розрахуватися з Англією. Крім того, і на-

ростання незадоволення тривалою війною усередині самої Фран-

ції примушувало Наполеона прагнути до нових зовнішньополі-

тичних успіхів. Він кричав Меттерніху, що не може «показатися

приниженим перед своїм народом»: «Ви наполягаєте диктувати

мені закони! Добре, хай буде війна. Але до побачення — побачи-

мося у Відні!»

10 серпня 1813 р. Австрія ввійшла до шостої коаліції в мить,

коли в Німеччині проти Наполеона концентрувалася величезна

армія, що складалася з росіян, пруських, шведських і англійських

контингентів. «Битва народів» відбулася 16–19 жовтня 1813 р.

під Лейпцигом. Розбиті армії Наполеона вимушені були відступи-

ти за Рейн, і незабаром військові дії були перенесені на територію

самої Франції. До ранку 30 березня 1814 р. союзні армії вийшли

до укріплень Парижа, а наступного дня, 31 березня, Олександр I

і Фрідріх Вільгельм III на чолі своїх військ урочисто вступили на

вулиці французької столиці.

Наполеон, який на той час знаходився у Фонтенбло, за 90 кі-

лометрів від Парижа, вимушений був відмовитися від продов-

ження боротьби і 6 квітня зрікся престолу на користь свого

сина; пізніше він покірно вирушив на південь Франції, щоб пря-

мувати далі.

От так після Росії зірка Наполеона стала згасати. Розуміючи

це, розвінчаний імператор прийняв отруту, але спроба самогуб-

ства була невдалою.

Слід зазначити, що з людиною, яка практично завоювала

світ, доля повелася достатньо гуманно. Його депортували на

Ельбу в Середземному морі і навіть зробили імператором цього

острова. Дуже багато людей навіть тоді, у виснаженій і на-

півспаленій Європі, поважали геній Наполеона. Хоча для нього,

який завжди ставив на перше місце власний геній та амбіції, це

вигнання на Ельбу і проголошення імператором маленького ос-

трова було гіршим за гільйотину. У душі визрівали думки про

реванш.

І він повернувся. У лютому 1815 р. із невеликою групою при-

хильників він висадився у Франції і легко повернув собі владу.

«Ви пориваєтеся стріляти у свого імператора? Стріляйте», —

вимовив він першому ж загону солдатів, посланому відновленими

на французькому троні Бурбонами. І вони з плачем кинулися

цілувати йому руки.

Світова громадськість, зрозуміло, була шокована і знову

спрямувала всі свої сили на угамування Наполеона. Через

100 днів після повернення Бонапарта до влади відбулася битва

при Ватерлоо, яку великий стратег був просто не в змозі виграти.

Та і взагалі, Наполеон хоч і був великим полководцем, здатним

вигравати битви в найневигіднішій для себе ситуації, але він не

був ні дипломатом, ні політиком. А для того, щоб правити сві-

том, це все ж таки необхідно.

Цього разу Наполеона Бонапарта відправили далеко — на

загублений в Атлантичному океані острів Святої Єлени. Там ім-

ператор поволі деградував шість років, згадуючи минуле, і, на-

певно, жахливо страждав від того, що вже нічого повернути не

можна. Коли куховарка самотужки різала курку, Бонапарт дуже

обурювався, кажучи їй: «Мушу ж я когось убивати?!!»

Великий імператор помер 5 травня 1821 р. з останніми сло-

вами: «Франція... Армія... Авангард...». Ну а нащадки, як і рані-

ше, відчувають суперечливі почуття до цієї людини — тирана і вбив-

ці сотень тисяч людей, генія війни. Коли прах Наполеона в 1840 р.

був перевезений із острова Святої Єлени до Франції, народ спри-

йняв це з тріумфом. І для французького почуття національної гід-

ності Бонапарт дійсно зробив багато, хай і разом з тим згубивши

величезну кількість своїх же співвітчизників. Але навіть про

улюблену ним Францію він думав у другу чергу, перш за все слу-

гуючи своїй несамовитій гордині.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Тарле Е. В. Наполеон. — М., 1957.

2. Манфред А. З. Наполеон. — М., 1980.

3. Слоон В. Новое жизнеописание Наполеона I. — М., 1997.

4. Стендаль. Жизнь Наполеона. — М., 1953. — Т. 11.

5. Конан Дойль А. Подвиги бригадира Жерара. — М., 1993.

6. Жеромский С. Пепел. — М., 1967.

7. Сьюард Д. Семья Наполеона. — Смоленск, 1995.

8. Скотт В. Жизнь Наполеона Бонапарта. — М., 1995.

9. Дедерфельд Р. Закат империи. — М., 2002.

10. Тюлар Ж. Наполеон. — М., 1996. — (ЖЗЛ).
Категорія: Реферати із всесвітньої історії | Додав: uthitel
Переглядів: 920 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]