| Головна » Файли » Реферати із всесвітньої історії |
ХОСЕ ДЕ САН МАРТІН
| 22.10.2011, 22:29 | |
| ХОСЕ ДЕ САН МАРТІН (1778–1850) Ты будешь тем, кем ты должен быть, или не будешь ничем. Хосе де Сан Мартин Ті кола латиноамериканського суспільства, що налаштовані на встановлення царства світової справедливості революційним шля- хом, часто згадують імена своїх героїв, таких як Че Гевара, Болі- вар, а ім’я скромної людини, але грандіозної особистості, генерала Хосе де Сан Мартіна на світовій арені з’являється не так часто. Проте у передгір’ях Анд, у невеликому містечку Сан-Мігель-де- Тукуман, на вулиці Конгресо є маленький одноповерховий старо- винний будинок, що відрізняється від інших будинків колоніальної епохи, яких багато у цій частині міста, своїм порталом, прикра- шеним двома крученими колонами. Цією будівлею пишається кожний житель міста, вона — святиня аргентинців: «Каса де ла індепенсія» — «Будинок незалежності». Саме тут 9 червня 1816 року завдяки зусиллям генерала Хосе де Сан Мартіна була офіційно проголошена незалежність від Іспанії Об’єднаних про- вінцій Ла-Плати, названих пізніше Аргентин ською республікою. Генерал де Сан Мартін задумав свій тяжкий перехід через Анди саме тут, у Тукумані. Похід, який приніс визволення Арген- тині і свободу іншим іспанським колоніям — Чилі та Перу, увій- шов в історію Латинської Америки як Великий Андський похід 1817 року. В цих місцях боровся за незалежність і другий герой Південної Америки, командуючий селянськими партизанськими загонами генерал Мартін Мігель Гуемес, що перекрив шлях ар- міям іспанських завойовників, які намагалися увірватися з верх- нього Перу до визволеного Буенос-Айресу. Два герої боротьби за незалежність — великий полководець і політичний діяч де Сан Мартін і його бойовий соратник Гуемес. Познайомимося із першим з них. Хосе де Сан Мартін народився 25 лютого 1778 року в Япея — містечку, що відносилося тоді до провінції Місьонес. Його бать- ко — дон Хуан де Сан Мартін був у ту пору головою департамен- ту Япея, а мати — донья Грегорія Маторрас була шляхетного роду. Хосе був онуком землевласників як по батьківській, так і по материнській лінії. Маленький хлопчик почав навчання грамоті в одній зі шкіл Буенос-Айреса, а у шестирічному віці батьки повезли його із со- бою до Іспанії. В 1784 році його віддали до так званої Семінарії благородних юнаків у Мадриді, де він повинен був вивчати іс- панську, французьку і латинську мови, вчитися танцям, грі на скрипці та фортепіано, верховій їзді і фехтуванню, знайомитися з основами поетики, риторики, живопису, займатися історією та географією, початковими матеріалами з фізики, математики, фі- лософії та естетики. Усе було організовано і запрограмовано. Коли маленькому Хосе ще не виповнилося і дванадцяти років, він був зарахований до Мурсійського полку. Таким чином, його чека- ла військова кар’єра. У першій військовій кампанії де Сан Мартін взяв участь у зовсім дитячому віці. Він брав участь в африканському поході проти маврів. А в 1791 році він обороняв Оранську фортецю пліч-о-пліч із молодим артилерійським лейтенантом, а пізніше іспанським патріотом Даоїсом. Для юного Хосе війни не вщухали. 1793 рік — він воює про- ти французів, 1796 рік — проти Англії у складі іспанських морських сил. Саме в цей час де Сан Мартін знайомиться із французькими республіканцями. Тепер усе його життя — це за- хоплення революційною ідеєю. Проте, як військова людина, він вимушений був брати участь у різних військових походах і кам- паніях. Його послужний список був вельми авторитетний, і вже в тридцять років Хосе де Сан Мартін був досвідченим, загартова- ним у боях офіцером, який побував у боях на суші і на морі. Його багатий військовий досвід згодився йому в майбутньому для боротьби за звільнення американського континенту від ко- лонізаторів. Але справжнім борцем за свободу він став тоді, коли виступив на боці іспанського народу проти загарбницьких армій Наполеона І. Іспанський король, його спадкоємець, королева Марія-Луїса та її фаворит Годой кинули свою батьківщину напри- зволяще і втекли з Мадриду. Рада Кастилії схилилася перед Бо- напартом, та іспанський народ, ремісники і селяни не розгубили- ся та стали на шлях боротьби з інтервентом. Повстання охопило всю країну. Люди залишали домівки, озброювалися вилами, спи- сами і йшли воювати з ворогом. Історія взяття Сарагоси — одна зі славетних сторінок історії героїчного опору іспанців. Байленська битва розворушила всю Іспанію і Європу. З поди- вом люди зрозуміли, що і проти непереможного Наполеона мож- на знайти сили. Французький генерал Дюпон вперше в історії наполеонівських війн був ущент розбитий. Незважаючи на чи- сельну перевагу і військовий досвід, тисячі французів було вбито. І в цій військовій операції однією з частин командував Хосе де Сан Мартін, якому відразу після цього було присвоєно звання підполковника. У 1811 році Хосе почув про Травневу революцію, яка відбу- лася в його країні. Він давно не був на батьківщині, майже забув її, але щось спонукало юнака повернутися на американський кон- тинент. На батьківщині поряд із внутрішньою урядовою бороть- бою за владу ширився і визвольний народний рух. Через тиждень після прибуття де Сан Мартіна на береги Ла-Плати його затвер- дили в чині підполковника патріотичних сил і доручили створення кінно-гренадерського ескадрону. Саме про цей ескадрон відомий політичний діяч і історик Аргентини Бартоломе Мітре пізніше на- пише: «Ці гренадери брали участь у всіх битвах за незалежність, дали Америці 19 генералів і більш ніж 200 старших і молодших офіцерів за період революції, а пізніше ветерани славетного ес- кадрону, який покропив кров’ю і засіяв кістками ворогів землю від Ла-Плати до Пічинчі, повернулися до рідних домівок зі своїм старим бойовим штандартом...». Ось у тому ескадроні, а потім у полку він знав в обличчя кожного, вчив їх військовій майстер- ності, перевіряв їх кмітливість і хоробрість. Хосе де Сан Мартін створив спеціальний орган — Трибунал нагляду, який складався з офіцерів полку і який вершив суд, ке- руючись справжнім кодексом мужності і честі. Ще в Іспанії Хосе впевнився, що високий революційний дух — той самий здоровий фанатизм — і віра в те, що бореш- ся за праве діло, творять чудеса. І де Сан Мартін вселяв своїм гренадерам прагнення до незалежності не тільки національної, а й загальноамериканської, ненависть до ворогів, тобто іспансь- ких роялістів — «годо» і «матурранго». Сучасні іспанські історики намагаються виявити «іберій ське», тобто суто іспанське, коріння методів військового навчання гене- рала де Сан Мартіна. З цього приводу можна навести цитату Мітре про гренадерів і їх натхненного начальника: «Він озброю- вав їх довгою шаблею наполеонівських кірасирів, яка колись жорстоко збасаманила його самого і обходженню з якою він осо- бисто їх навчав, показуючи, що цією холодною зброєю можна розкроїти, як кавун, голову будь-якого матурранго». Але не треба уявляти собі Хосе де Сан Мартіна якимось фа- натичним чоловіком із палаючими очима. Він був цілком розсуд- ливим, із почуттям гумору, люб’язним у спілкуванні з порядними і чесними людьми. Що стосується його якостей стратега і так- тика, то тут він був неперевершений. Він умів блискавично оці- нити військові обставини і так само блискавично прийняти від- повідне правильне рішення для подальших дій. Саме його раптові появи перед нічого не підозрюючим ворогом приносили йому перемоги з малою кількістю втрат. Крім того, будучи силь- ною, впливовою особистістю, він завжди приваблював до себе людей. У середині 1812 року де Сан Мартін створив Товариство Лаутаро в Буенос-Айресі, яке об’єднало випробуваних і послі- довних борців проти колонізаторів. В цілому воно повинно було стати органом, котрий би орієнтував і стимулював національно- визвольний рух. Одна з основних цілей товариства формувалася так: «Систематично і планомірно сприяти досягненню Амери- кою своєї незалежності і щастя, поводячись при цьому з честю і по справедливості». Незважаючи на деяку наївність, для епохи визволення Това- риство Лаутаро було прогресивною організацією і мало вплив на дії урядових верхів. Проте Товариство все ж таки викликало по- боювання. Взяти, наприклад, текст присяги. У ньому не було ані слова про вірність королю Фердінанду VII. Замість імені монарха стояла назва «Об’єднані провінції Ла-Плати». Був затверджений закон про нове громадянство, яке віднині повинні приймати іно- земці, які займають державні посади. На монетах замість зобра- ження короля наказувалося чеканити новий герб. Цей герб зберігся в Аргентині до наших часів. Було додано багато револю- ційних пропозицій. Розуміючи, що постать Хосе стає значною і небезпечною з-за своєї популярності, уряд відправляє його подалі від Буенос-Айре- са, призначивши виконувати обов’язки командуючого Північною армією. Після поразок, нанесених роялістами, вона знаходилася у тяжкому становищі. Хосе де Сан Мартін розумів, що для відрод- ження її потрібні кошти. Втім, він виступив перед усією армією з полум’яною промовою, в якій пообіцяв полегшити тяжкість вій- ни. Він звертався до патріотичного почуття кожного з них, прохав вірити йому. І солдати вірили! Як завжди, він організував навчан- ня для солдатів, створив так звану академію математики, сфор- мував спеціальний підрозділ молодих інженерів. Він розумів, що все це необхідно для справжньої успішної армії. Його друг і со- ратник генерал Бельграно, який до де Сан Мартіна був команду- ючим, завжди говорив, що війну потрібно вести не тільки силою зброї, але й будучи твердо впевненим у своїй правоті. І серед на- селення північних провінцій Ла-Плати, які прилягали до ворожої роялістської зони, дійсно виросло таке переконання і, звичайно, патріотизм. В окремих боях роялістам все ж таки вдавалося одер- жувати перемоги, але вони не мали ані хвилини спокою, тому що скрізь були оточені селянськими партизанськими загонами. Ведення партизанської війни було ініціативою Хосе де Сан Мартіна, причому його заслуга полягала в тому, що він зумів спонтанній партизанській війні, територіально розкиданій, нада- ти організаційності, комбінуючи партизанські дії з діями регуляр- них військ. Характерною рисою де Сан Мартіна було те, що він умів ці- нувати друзів і вибирати вірних соратників. При цьому він нещад- но ставився до ворогів визвольного руху. Щоб досягти перемоги над роялістами, він придумав свій власний план: перетнути висо- ченне гірське пасмо Анд, визволити Чилі і підійти до Ліми (сто- лиця Перу) з боку моря. 10 серпня 1814 року де Сан Мартін прийняв пропозицію обійняти посаду губернатора Куйо і переїхав до міста Мендоси. Саме тут він поволі готував плацдарм для історичного походу че- рез Анди. Незабаром після приїзду де Сан Мартіна до Мендоси було одержано повідомлення про перемогу іспанських військ біля Ранкагуа 9 жовтня 1814 року. В результаті іспанці захопили всю Чилі. Це був серйозний удар для планів де Сан Мартіна. Пізніше він скаже у прокламації 7 червня 1820 року: «...Втрата Чилі ви- значила серйозну погрозу для провінції, яка була мені підлегла; я оголосив стан облоги до тієї пори, коли можна буде перейти у наступ. Ресурси мої були мізерні, формування війська ледве починалося, але я знав, на що здатні жителі Куйо, і продовжував створювати армію, одночасно прикладаючи сили для підтриман- ня економіки у тому стані, який дозволив би перейти до великих звершень...». Важливою рисою характеру Хосе де Сан Мартіна було й те, що він ніколи не втрачав віри у свій народ. У будь-який важкий момент свого життя він звертався до співвітчизників, простих людей, і вони ніколи не зраджували. Визвольна операція грандіозних масштабів і перехід через Анди готувалися не тільки в Куйо і Буенос-Айресі. Цим займали- ся і в Чилі, і на територіях уздовж Тихоокеанського узбережжя. У 1816 році адміралу Брауну і його соратнику військовому діячу Іполіто Боучарду уряд де Сан Мартіна доручив крейсерство в цьо- му районі. Герої-моряки здійснювали раптові набіги на Кальяо і Гуаякіль, наводячи на іспанців паніку. Вони відволікали сили ворога в Чилі, Перу і в Новій Гранаді. В той самий час вони розпо- всюджували серед населення в усіх портових містечках прокла- мації, які повідомляли про швидкий перехід аргентинських військ через Кордильєри, і закликали чилійців повстати проти гноби- телів. Крім цього, генерал де Сан Мартін дав розпорядження проводити дезінформацію супротивника. Він був дуже винахід- ливим у цій частині військових хитрощів. Наприклад, знаючи, що серед вождів індійців-пеуенче є провокатори, він запросив їх на пишний обід. Говорили про відновлення торгових відносин, і, між іншим, Хосе де Сан Мартін повідомив, що збирається з військом іти через Анди, але маршрут вказав вигаданий. Те, що провокатор повідомить про це ворожий стан, він не сумнівався. Так і сталося. Де Сан Мартін завжди казав: «Війна ведеться не стільки зброєю, скільки кмітливістю». Андська армія складалася із 4 тисяч чоловік — 3 тисячі піхо- тинців під командуванням Альварадо, Лас Ераса, Конде і Краме- ра; 700 гренадерів під командою Меліана, Сапіоли, Некочеа і Ес- калади; 250 артилеристів під началом Ла Пласи, якщо не рахувати 1200 мілісьяно з Куйо. 19 січня 1817 року Визвольна армія почала свій історичний похід. Вони йшли, розділившись, одночасно через декілька різних перевалів. Щоб дезорієнтувати ворога і підняти на боротьбу міс- цеве населення, окремо виступили ще чотири легкі стрілецькі частини. Початок експедиції ознаменували невеликі, але успішні бої. І ось нарешті 8 лютого 1817 року, точно за планом генерала де Сан Мартіна, дві основні колони Андської армії зійшлися не- далеко від міста Чакабуко в Чилі. А 12 лютого 1817 року біля цього міста здійснилася перша велика битва Андської армії з іс- панськими військами за визволення Чилі. Перемога була одер- жана завдяки таланту де Сан Мартіна і його соратника О’Хіггінса, який командував армією визволителів, поділеною на два фланги. Ліве крило О’Хіггінса повинне було опуститися по Куеста-В’єха і вдарити у фронт супротивника, але ніяких рішучих дій йому не треба було робити, поки праве крило не нанесе удар по лівому ворожому флангу і тилових частинах іспанців. Однак у темпера- ментного О’Хіггінса не витримали нерви і з криком: «Жити з чес- тю, померти у славі!» він повів свої частини в атаку. Це в деякій мірі ставило під загрозу ретельно розроблений план де Сан Мар- тіна. Але все обійшлося. За словами свідка-літописця, «шаблі гренадерів наводили сильне спустошення в рядах відступаючих іспанців». 14 лютого Андська армія з тріумфом вступила в столицю Чилі Сантьяго. Асамблея країни обрала Бернардо О’Хіггінса Верхов- ним правителем Чилі; де Сан Мартін відхилив подібну про- позицію. Але Хосе де Сан Мартіна вже захоплювали інші плани. В день урочистості він мріяв про визвольну експедицію в Перу. На початку 1821 року його армія впритул підійшла до Ліми, столиці іспанських віце-королів в Америці. В червні того ж року віце-король Ла Серна вивів із міста свої війська і зосередив їх у гірському районі країни. Там вони протримались, так і не одер- жавши допомогу від Іспанії, до1824 року, коли були знищені ге- нералом Сукре із армії Симона Болівара. Перу проголосили незалежною республікою, а де Сан Мартін був удостоєний титулу Протектора свободи Перу, тобто голови держави. В липні 1822 року він зустрівся з Симоном Боліваром, який визволив від іспанців північну частину Південної Америки. Після цього генерал Хосе де Сан Мартін склав із себе обов’язки протектора і відплив до Сантьяго, але довго в Чилі не затриму- вався. Він повернувся спочатку в Мендосу, але незабаром помер- ла його дружина — Ремендіос. Він із дочкою Мерседес відпливає в Саутгемптон, а звідти переїжджає в Лондон. Але лондонське життя для славнозвісного героя виявилося дорогуватим, і він по- селяється в Брюсселі. В кінці 1828 року він знову відвідує батьківщину, але відмов- ляється займати державну посаду, щоб не брати участь у грома- дянській війні. Маючи безліч нагород, пройшовши життя справж- нього воїна і патріота, він залишився скромною людиною. Як казав його зять: «Останній орден, котрим варто прикрасити його груди, — це орден Скромності». З роками здоров’я де Сан Мартіна погіршало. Він пише за- повіт, який знову-таки відображує його скромність: «Заборо- няю, щоб мені влаштовували урочисті похорони, а заповідаю, щоб звідти, де я помру, мене перевезли прямо на кладовище без всякого супроводу; заповідаю також, щоб моє серце було пере- правлене до Буенос-Айреса». Ось взірець Людини з великої букви. Незадовго до смерті він переїхав у невеличке французьке міс- течко Булонь-сюр-Мер. А 17 серпня 1850 року великий Визво- литель народів Південної Америки Хосе де Сан Мартін, генералі- симус Республіки Перу, капітан-генерал Чилі і бригадний генерал Аргентинської конфедерації провінцій, помер. І тільки в травні 1880 року мощі генерала де Сан Мартіна помістили на корабель «Вільярино», котрий взяв курс із Гавра до Буенос-Айреса. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Лаврецкий И. Р. Боливар. — М., 1981. — (ЖЗЛ). 2. Веко А. В. Генералиссимусы. — М., 1998. — С. 483–507. 3. Шишов А. В. 100 великих военачальников. — М., 2000. — С. 413–418. ХОСЕ ДЕ САН МАРТІН 4. Альперович М. С., Слезкин Л. Ю. История Латинской Аме- рики. — М., 1981. 5. История Латинской Америки. — М., 1991. 6. Очерки истории Аргентины. — М., 1961. — С. 99–114. 7. Лэннинг М. Л. 100 великих полководцев. — М., 1998. — С. 259–262. 8. Альперович М. С. Испанская Америка в борьбе за независи- мость. — М., 1971. 9. Альперович М. С., Слезкин Л. Ю. Образование независимых государств в Латинской Америке. — М., 1966. 10. Война за независимость в Латинской Америке (1810– 1826). — М., 1964. | |
| Переглядів: 1241 | Завантажень: 0 | | |