ДЖУЗЕППЕ ГАРІБАЛЬДІ —

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГЕРОЙ ІТАЛІЇ

(1807–1882)

О, родина, я вижу колоннады,

Ворота, гермы, статуи, ограды

И башни наших дедов.

Но я не вижу славы, лавров, стали,

Что наших древних предков отягчали.

Ты стала безоружна.

Обнажены чело твое и стан.

Какая бледность! Кровь!

О, сколько ран!

Дж. Леопарди

У прагненні до мрії про світлу справедливість суспільство по-

роджує і героїчних виконавців цієї благородної місії. Їх життя їм

не належить, вони абсолютно свідомо віддають його людям, бать-

ківщині, намагаючись досягти для неї кращої долі. Мабуть, у них

запалена іскра Ісуса Христа, вони здатні на самопожертву заради

інших.

Таким був Джузеппе Гарібальді, великий патріот Італії. Він

боровся за об’єднання Італії і звільнення її від гніту австрійських

феодалів.

Це була надзвичайно хоробра, енергійна людина. Він по-

лонив тих, хто оточував його, своїм невичерпним оптимізмом,

люб’язністю. Його ідеї приваблювали, в його загони вливалися

не тільки італійці, але і представники інших народів. Разом із ним

воював за свободу Італії навіть російський учений, брат відомого

фізіолога Іллі Мечникова, Лев Мечников.

Джузеппе народився 4 липня 1807 року в Ніцці, в сім’ї потомс-

твеного моряка. Ще підлітком хлопчик почав самостійне життя,

найнявшись на корабель юнгою. Розповідають, що у 25 років він

вже став капітаном торгової шхуни.

Якось, знаходячись у таганрозькому порту, він зайшов у при-

морський шинок і почув там цікавий виступ якогось італійського

революціонера, звернений до італійських матросів. Незнайомець

проникливо говорив про багато речей, що вже давно хвилювали

Гарібальді. Італійський оратор агітував співвітчизників вступати

до революційної організації «Молода Італія». Ця організація

була заснована у 1831 році групою італійських революціонерів на

чолі з Джузеппе Мадзіні. На відміну від руху прогресивних дво-

рян — карбонаріїв — «Молода Італія» складалася з людей, яких

у Росії називали різночинцями. Організація вела боротьбу за де-

мократичну і єдину Італійську республіку.

З цієї миті молодий Гарібальді зрозумів, що треба робити. Він

навіть гадки не мав, що мрії, здійсненню яких він вирішив при-

святити власне життя, можуть бути утопічними. Він бачив і знав,

як страждає його батьківщина, і тому вирішив узяти активну

участь у революційній змові. Проте повстання не вдалося, хтось

зрадив, і змова була розкрита. Гарібальді дивом урятувався від

переслідувачів, але був заочно засуджений до страти.

У 1835 році революціонер емігрував до Південної Америки.

Джузеппе допомагав борцям за незалежність маленької респуб-

ліки Ріо-Гранді від бразильської імперії, потім захищав Уругвай

від аргентинського диктатора Розаса. У цей період його захопив

у полон губернатор Міллан. Незважаючи на жорстокі тортури,

Гарібальді не видав своїх товаришів по боротьбі.

На щастя, молодому революціонерові вдалося визволитися, і,

за іронією долі, випадок віддав йому в руки Міллана. Але благо-

родство Джузеппе, цієї незвичайної людини, не дозволило йому

опуститися до особистої помсти.

Президент Уругваю нагородив Джузеппе Гарібальді за його

заслуги перед республікою багатими земельними володіннями,

але герой відмовився від такої оцінки своєї діяльності і продовжу-

вав жити, як простий солдат.

У 1848 році він повернувся на батьківщину. Європа була

охоплена хвилею революцій. Італія не була винятком. Народ, що

піднявся, звільнив міста Північної Італії від австрійців. Папа

Римський втік зі своєї резиденції. Народ проголосив республіку.

Звичайно, Гарібальді був серед тих, хто захищав Римську респуб-

ліку. Але об’єднані австрійські, французькі і неаполітанські вій-

ська придушили революцію.

І знову еміграція. Йому довелося працювати простим робіт-

ником на фабриці по виготовленню свічок у Нью-Йорку, а потім

знову плавати капітаном торгового судна.

Італія залишалася роздробленою, але на півночі стало зміц-

нюватися Сардинське королівство (П’ємонт). На чолі влади

П’ємонту стояв міністр Кавур. Він був представником інтересів

крупної буржуазії, яка прагнула до об’єднання Італії, але без ре-

волюції. При цьому вони, в ідеальному для них варіанті, хотіли

залишити королем Віктора Емануїла II і сподівалися на допомогу

Наполеона III, який вороже ставився до Австрії.

Хитрий Кавур запросив Гарібальді стати на чолі корпусу доб-

ровольців у війні проти Австрії. Він убивав відразу двох зайців:

використовував надзвичайну популярність героя і отримував до-

свідченого полководця.

Австрія зазнала поразки і вимушена була відмовитися від

Ломбардії, яка перейшла до П’ємонту. Центральна Італія і значна

частина Північної були об’єднані, але Венеція залишалася під

владою Австрії. Південь Італії і Сицилія все ще знаходилися у во-

лодінні неаполітанського короля з династії Бурбонів.

На початку 1860 року Гарібальді поспішив на допомогу Си-

цилії. Спочатку він поїхав до Генуї. До нього стали стікатися за-

гони добровольців. Джузеппе відібрав тисячу волонтерів. У трав-

ні вони висадилися в Сицилії. Народний герой опублікував

відозву:

«Сицилійці! Тепер ми з вами, і єдине, до чого ми прагнемо, —

це до звільнення вашої землі. Всі до зброї!.. Сицилія ще раз по-

каже світу, як могутня воля об’єднаного народу звільняє країну

від тих, хто її пригноблює».

«Тисяча» рушила до Палермо. Бурбонський уряд виставив

назустріч три з половиною тисячі солдатів. Битва відбулася під

Каталафамі. І, звичайно, Гарібальді знаходився в самому серці

бою. Все голосніше звучав його голос: «Аванті!» («Уперед!»).

Цей бій — яскравий приклад досягнення перемоги за рахунок

виняткового ентузіазму, самовідданості і патріотизму Гарібальді

та його соратників. Населення Каталафамі зустрічало визволи-

телів бурею вітань. Ця перемога була ключовою в боротьбі проти

бурбонського уряду.

Гарібальді щиро вірив, що, здобувши звільнення від гніту іно-

земців і об’єднавши Італію, зробить свій народ щасливим. Він

навіть погодився передати владу Віктору Емануїлу. І потім, як за-

вжди, скориставшись результатами гарібальдійців-переможців,

король, міністр Кавур і його прибічники безцеремонно і образли-

во розпустили їх загони.

Гарібальді вимушений був виїхати додому, на острів Капреру.

Фактично це було шанобливе заслання. Проте він ще не однора-

зово брав активну участь у військових діях. Його блискучі пере-

моги в 1866 році допомогли Італії повернути Венецію. Потім він

разом зі своїми соратниками бився за Францію проти Пруссії,

відкрито висловлював співчуття Паризькій Комуні.

Олександр Герцен познайомився з Джузеппе за часів його

відвідування Лондона. А одного разу навіть посприяв примирен-

ню його з Мадзіні. Микола Добролюбов, Максим Горький високо

цінували особистість великого італійського героя.

До кінця своїх днів ця надзвичайна людина сповідувала свобо-

ду, а також була непримиренним ворогом деспотизму і тиранії.

Свої думки, ідеї про революційну боротьбу з тиранами Джу-

зеппе Гарібальді відобразив у мемуарах.

Гарібальді помер у 1882 році, але його ім’я стало символом

боротьби за свободу і національну незалежність.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Лурье А. Я. Гарибальди. — М., 1957. — (ЖЗЛ).

2. Войнич Э.-Л. Овод. — М., 1981.

3. Ковальская М. И. Итальянские карбонарии. — М., 1977.

4. Гарибальди Дж. Мемуары. — М., 1966.

5. Кирова К. Э. Жизнь Джузеппе Мадзини. — М., 1981.

6. Герцен А. И. Былое и думы. — М., 1969.

7. Виноградов В. И. Они сражались вдали от родины. — М.,

1968.

8. Галло М. Джузеппе Гарибальди. — М., 1998.

9. Невлер В. Джузеппе Гарибальди. — М., 1961.

10. Завадье А. С. Тысяча Гарибальди// Детская энциклопе-

дия. — М., 1961. — Т. 7. — С. 392–396.