| Головна » Файли » Реферати із всесвітньої історії |
АВРААМ ЛІНКОЛЬН (ЧЕСНИЙ ЕЙБ)
| 22.10.2011, 22:40 | |
| АВРААМ ЛІНКОЛЬН (ЧЕСНИЙ ЕЙБ) (1809–1865) …мы знаем, что Господь всегда на стороне правых. Но что меня волнует и о чем я постоянно молю, это чтобы народ был на стороне Бога. А. Линкольн Авраам Лінкольн, 16-й президент США — єдиний з амери- канських президентів, якого негритянське населення шанувало, як Бога. Саме він звільнив їх від рабства. Але що найдивовижні- ше, сам він не був затятим аболіціоністом (радикальним прихиль- ником відміни рабства), за що йому іноді дорікали. Ні, будучи, як кажуть, «self made man» (людиною, що сама зробила себе), він був дуже обережний у цьому делікатному питанні. Його почуття, як він зізнавався, були проти, але його розум відчував необхід- ність цього кроку. Авраам належав до роду переселенців, які прибули до Амери- ки у пошуках «птаха щастя», але, як це часто трапляється, зло- вити його виявилося складною справою. Дід Авраама, на честь якого його і назвали, був капітаном вірджинського народного ополчення, володів 210 акрами землі, що дісталися йому від бать- ка. У пошуках кращого життя він, пішовши у відставку, за пора- дою друга переїхав до Кентуккі. Але, мабуть, така доля цієї сім’ї, неначе якесь прокляття, що хтось з них гине від кулі. Так трапи- лося і з ним. Обробляючи зі своїми трьома синами поле, він упав, убитий кулею індійця. Старші два сини побігли за зброєю, а мо- лодший, Том, так і залишився на полі, закам’янілий. Це був бать- ко майбутнього президента. Вже дорослим Том Лінкольн після майже п’ятирічного перебу- вання в ополченні штату Кентуккі, в 1806 році одружився з Ненсі Хенкс, яка народила йому спочатку дівчинку Сару, а потім, переї- хавши з Елізабеттауну на нове місце неподалік від Ходжинвілля, сина Авраама — майбутнього президента Сполучених Штатів Америки. Ця знаменна подія відбулася 12 лютого 1809 року. Мізерне життя, тяжка праця при освоєнні нової землі. Але Том не скаржився. Сім’я з часом знову переїхала на нове місце, неподалік від знаменитої Камберлендської стежки. Це була жва- ва торговельна дорога, по якій рухалися коробейники, партії ра- бів, що брели зі своїми наглядачами, криті фургони з переселен- цями. З малих років маленький Ейб (як називали хлопця в сім’ї) пізнав, що таке трудові мозолі. Школа була за чотири милі від його дому, і, коли вона працювала, діти Тома відвідували її. Зго- дом Авраам Лінкольн згадував, що вимальовував букви де тільки міг: на піску, на снігу, видряпував їх вугіллям. Йому дуже подоба- лося письмо. Через деякий час сім’я переїхала на Середній Захід, де земля була дешевою. Знову нова тяжка праця, будівництво хатини. А тут ще їх спіткала одна біда за іншою: від молочної хвороби померла Ненсі. Всі домашні справи лягли на плечі маленької Сари. Батько незабаром знову одружився. Мачуха, яка мала своїх трьох дітей від першого шлюбу, привчила всіх дітей до читання. Читали Біблію (Лінкольн настільки добре знав Святе Письмо, що в майбутньому просто вражав слухачів вдалим використанням його цитат у буденних справах). Ще улюбленими книгами були «Робінзон Крузо», байки Езопа і «Мандри паломників». У 1830 році вони знову переїхали далі на захід до Іллінойсу. На той період в Америці вже існували штати, вільні від рабства. Іллінойс був вільний вже дванадцять років. Деякий час Авраам працював із батьком, але потім оселився в маленькому селі Нью- Сейлем в Іллінойсі, де працював поштмейстером, потім помічни- ком окружного землеміра. Коли губернатор Іллінойса призвав добровольців у зв’язку з ін- діанською війною «Чорних соколів», Лінкольн, пам’ятаючи про вбивство дідуся і бабусі, пішов на військову службу. Товариші обрали його своїм капітаном. Він був хоробрий і чесний, Але не дуже впевнений у собі: худорлявий і високий (коли він сідав на коня, то його довгі ноги ледве не торкалися землі), він почував себе незграбним. Проте посада капітана додала йому впевненос- ті, і він доклав зусиль, щоб отримати місце в палаті представників Іллінойса. У передвиборній боротьбі політик-початківець висту- пав за розширення і поліпшення мануфактури і розвиток освіти. Щоправда, він програв, хоча в межах виборчої дільниці, в Нью- Сейлемі, отримав підтримку 277 із 300 виборців, які взяли участь у голосуванні. У 1834 році він балотувався знову і цього разу посів друге місце серед чотирьох кандидатів у палату представників Ілліной- са, які домоглися успіху в окрузі Сангамон. У 1836 році його було переобрано на новий термін, і він став лідером вігів у палаті пред- ставників. Професійно йому не щастило, часто були борги, які він завж- ди віддавав до останньої копійки. Тому він отримав прізвисько Чесний Ейб і, треба сказати, жодного разу йому не зрадив у будь- якій ситуації. Не маючи можливості в дитинстві здобути хорошу освіту, Лін- кольн старанно заповнював білі плями в знаннях. У перші роки життя в Нью-Сейлемі Лінкольн став вивчати грамоту, щоб уміти грамотно і зрозуміло говорити і писати. Підбадьорений підтрим- кою Дж. Стюарта, процвітаючого спрінгфілдського юриста, Лін- кольн досконально вивчив підручники з права. Тепер він мав можливість висловити свою думку з питання про рабство, за- явивши, що воно засноване на «несправедливості і безрозсудній політиці». Якщо врахувати його походження, то Авраам Лінкольн пройшов шлях із бідняків до багачів. Бідний син переселенця, він володів природним самобутнім розумом і прекрасним почуттям гумору. Це давало йому можливість легко сходитися з людьми, бути бажаним співбесідником. Його фрази повторювали в народі, кумедні випадки з його спілкування з людьми із задоволенням пе- реказували один одному. Навіть вийшла книга з анекдотами від Авраама Лінкольна. Правда, сам він стверджував, що більшість анекдотів йому приписали. Осягаючи в міру набуття досвіду суть професії, Лінкольн про- довжував успішно просуватися і в галузі політики. У 1838 і 1840 роках він знов обирався в законодавчі збори штату, а в 1840 році брав активну участь у президентській кампанії, в ході якої віги обрали У. Гаррісона. У 1842 році він одружився з дочкою плантатора з Півдня Мері Тодд. У них народилося чотири сини, але до зрілого віку дожив тільки один Роберт. Лінкольн став молодшим партнером С. Логана, одного з керів- ників адвокатури Іллінойса, а в 1844 році заснував власну фірму. Після закінчення чотирьох термінів у палаті представників Іллі- нойса (1834–1842 рр.) майбутній президент спробував свої сили на виборах до палати представників Конгресу. Двічі потерпів по- разку — в 1843 і 1844 роках, але в 1846 році його було обрано як члена партії від вігів, і він пробув членом палати до 4 березня 1849 року. У зв’язку з цим згадується курйозний випадок, що відбувся з ним. Лінкольн не був релігійним фанатиком. Він часто говорив: «Коли я роблю добро, я відчуваю себе добре. Коли я вчиняю по- гано, я відчуваю себе погано. Ось моя релігія». При балотуванні до Конгресу його суперником була віруюча людина, принаймні, ця людина завжди ходила з Біблією в руках. Одного разу Лінкольн був присутній при його виступі в церкві. Зі зворушливою промовою кандидат у конгресмени звернувся до слухачів: — Підійміться ті, хто зараз хотів би піднестися на небо! Під- велося декілька жінок із дітьми. — А зараз устаньте ті, хто не хотів би потрапити в пекло! — продовжував закликати він. Встали всі, окрім Лінкольна. Тоді розлючений суперник Авраама урочисто гучно, але не без уїдли- вості промовив: — Пан Лінкольн не побажав піднестися на небо, не схотів потрапити до раю, так куди ж ви хочете потрапити? — Я хочу потрапити до Конгресу, — незворушно відповів Лінкольн. Потрапивши до Конгресу, Лінкольн виступав проти америка- но-мексиканської війни, що тривала. Він також вніс на розгляд низку «оперативних резолюцій», що закликали демократичного президента Дж. Полка представити докази того, що Мексика спровокувала війну, вторгшись на територію США. Більшості членів палати представників він запам’ятався перш за все своїм виступом проти Л. Касса, кандидатуру якого демократи збирали- ся висунути на президентських виборах 1848 року проти вігсько- го кандидата — героя мексиканської війни генерала З. Тейлора. Лінкольн був змушений визнати, що у нього немає шансів на пе- реобрання, і практично перестав займатися політикою. Поштовхом до повернення в політику послужив закон «Кан- зас — Небраска» (1854 р.). Сенатор-демократ із Іллінойса С. Дуглас вніс на розгляд законопроект про утворення територій Канзас і Небраска. З відома Дугласа до тексту законопроекту були внесені поправки, що зводили нанівець антирабовласницькі моменти Компромісу 1850 року і дозволяли населенню цих тери- торій самим вирішувати питання, хочуть вони рабства чи ні. Вліт- ку 1854 року Лінкольн активно вів кампанію на користь Р. Йейт- са, місцевого кандидата вігів, який, будучи членом Конгресу, голосував проти закону «Канзас — Небраска». До кінця кам- панії він став визнаним лідером супротивників цього закону в Іл- лінойсі, які незабаром влилися в нову Республіканську партію. На початку 1855 року Лінкольну не вистачило кількох голосів, щоб законодавчі збори Іллінойса обрали його до Сенату США. У 1858 році відбувалося переобрання сенатора Дугласа. Лін- кольн був одностайно висунутий своєю партією і почав свою ви- борчу кампанію, що приголомшила всіх промовою «Поділений будинок», виголошеною в Спрінгфілді 16 червня. На виборах ішов попереду Дуглас, але Лінкольн отримав політичну перемогу. Промови Лінкольна забезпечили йому загальнонаціональну по- пулярність, і незабаром стали поступати пропозиції про виступи за межами Іллінойса, в тому числі й у Куперівському союзі в Нью- Йорку 27 лютого 1860 року. Друзі з Іллінойса вважали Лінкольна «найреальнішим» республіканським кандидатом у президенти і ор- ганізували кампанію за його висунення. Коли в середині травня 1860 року в Чикаго відбувся національний республіканський конвент, провідним претендентом на президентську посаду був нью-йоркський сенатор У.Сьюард, а другим за популярністю — губернатор штату Огайо С.Чейз. Але вони не мали конкретної програми, та і за час своєї діяльності вони придбали безліч воро- гів. «Чесний Ейб» Лінкольн ідентифікувався з такими рисами характеру як працьовитість, чесна скромність піонера, який усьо- го досягав сам. У зв’язку з цим делегації одного штату за іншим звертали свою увагу на Лінкольна, і в третьому турі голосування, що відбувся 18 травня, його було висунуто кандидатом від партії в президенти. Таким чином, Лінкольн став президентом меншини, хоч і отри- мав 180 голосів виборців проти 123 голосів, відданих за його су- перників. Як тільки стали відомі підсумки виборів, лідери Півдня вирішили виконати погрозу, яку багато мешканців Півночі відмо- влялися сприймати серйозно, а саме: відокремитися від Союзу у разі перемоги республіканців. Перший крок був зроблений Південною Кароліною, що при- йняла акт про сецесії (виходи з Союзу) 20 грудня 1860 року, за нею протягом півтора місяця послідували Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана і Техас. Лінкольн зберігав мовчан- ня, а штати, які тим часом відокремилися, захопили майже всі федеральні форти, арсенали, поштові відділення і митниці в ме- жах своїх територій. 4 березня 1861 року в інаугураційній про- мові Лінкольн обрав метод переконання, завіривши населення південних штатів, що їм не варто боятися республіканської ад- міністрації. До цього моменту продовольчі запаси, що зберігали- ся у форті Самтер у гавані Чарльстона, одному з декількох пів- денних фортів, які залишалися в руках Союзу, були близькі до вичерпання. Лінкольн не хотів здачі форту, але вислати підмогу — означало піти на ризик війни. Він направив туди лише продовольство і од- ночасно повідомив владу Чарльстона, що не застосує сили, якщо вони не перешкоджатимуть цій експедиції. 12 квітня 1861 року конфедерати відкрили вогонь. Самтер капітулював наступного дня. 15 квітня Лінкольн закликав громадян до зброї. Перед пре- зидентом постало складне завдання. Потрібно було сформувати армію, спорядити її і укомплектувати офіцерським складом — удвічі важча проблема, оскільки багато хто з найбільш компе- тентних офіцерів пішов на службу до армії Конфедерації. Була оголошена блокада південних портів, але не вистачало кораблів, щоб забезпечити її ефективність. Висококваліфіковані чиновни- ки подавали у відставку в той самий час, коли уряд потребував підготовлених кадрів. Крім усього іншого, початок бойових дій підсилив рух за сецесію. Вірджинія, яка, як сподівався Лінкольн, збереже вірність Союзу, відокремилася 17 квітня, а за нею про- тягом двох місяців прослідували Арканзас і Теннессі. З іншого боку, поєднанням такту, твердості і терпіння Лінкольну вдалося розладнати плани сецесіїстів у трьох прикордонних рабовласни- цьких штатах — Кентуккі, Міссурі і Меріленді. Північ ускладнила проблеми, що стояли перед Лінкольном, зажадавши негайного початку військових дій. Він поступився тиску і наказав перейти в наступ армії, зосередженій, за його на- казом, у Вашинґтоні і його околицях. 21 липня 1861року на річці Булл-Ран (штат Вірджинія) відбулася перша велика битва. Армія Союзу потерпіла нищівну поразку і в паніці відступила. Майже неможливо було знайти воєначальника, здатного очолити армії мешканців Півночі, в першу чергу — Потомакську армію. Гене- рал Дж. Макклеллан, який змінив на посту командувача цією армією генерала І. Макдауелла (який програв битву на Булл- Ран), був у свою чергу відісланий після провалу кампанії на пів- острів (квітень–червень 1862 року). Наступник Макклеллана генерал Дж. Поуп зазнав нищівної поразки в другій битві на Булл-Ран (28–30 серпня 1862 року), і Макклеллана знову було поставлено на чолі армії. Під час розгортання військових дій все більша кількість меш- канців Півночі переконувалася в необхідності відміни рабовлас- ництва. Лінкольн, однак, ще в липні 1862 року обдумував ідею прокламації про звільнення негрів. 22 вересня 1862 року він ви- дав прокламацію, в якій містилося попередження: якщо бунтівні штати не повернуться до Союзу до 1 січня 1863 року, всі раби на їх територіях будуть проголошені «навіки вільними». Штати Кон- федерації проігнорували це попередження (втім, ніхто і не чекав іншого), і тоді, як і було обіцяно, з’явилася друга і остання про- кламація. Часто відзначають, що Прокламація про звільнення, яка стосувалася лише тих частин країни, де її неможливо було ввести в дію, звільнила небагатьох. Лінкольн цілком це усвідом- лював і намагався переконати конгресменів із прикордонних штатів, які зберігали лояльність, підтримати довгострокову про- граму звільнення, що компенсувалося. Проте саме Прокламація перетворила звільнення рабів на ціль війни і неминуче вела до ухвалення 13-ї поправки до Конституції США, що ліквідувала рабство по всій країні. У 1863 році хід війни змінився на користь Півночі. Генерал У. Грант прийняв капітуляцію Віксберга (штат Міс- сісіпі), відкривши таким чином Союзу дорогу до річки Міссісіпі, і розколов надвоє Конфедерацію. Коли восени Грант прорвав об- логу Чаттануги і досяг успіху блискучими перемогами у Лукаут- Маунтін і при Мішинері-Рідж (24–25 листопада), Лінкольн зро- зумів, що нарешті знайшов свого генерала. 10 березня 1864 р. Гранта було призначено командуючим усіма арміями Союзу, а влітку він бився на шляхах до Річмонда. Проте ситуація на фронтах була непростою. Велика кількість поранених, шпиталі були переповнені, фронт вимагав підкріп- лень. Якось до Лінкольна прибіг у паніці один із воєначальників — Ліонард Светт, випалив йому останні новини і тут же вніс масу пропозицій із приводу того, що повинно бути зроблено негайно. Президент сидів біля відкритого вікна. Коли Светт перевів дух, за вікном заспівала пташка. Президент, наслідуючи пташку, засвис- тів. «Як вона чудово співає», — спокійно сказав він. Светт обра- жено узяв капелюх, збираючись іти: «Я бачу, ситуація в країні краща, ніж я вважав» — і пішов геть до дверей. «Послухайте, Светт, поверніться і сідайте, — сказав приязним голосом Лін- кольн. — Неможливо, щоб людина на моїй посаді не потурбува- лася б наперед про все це. Ще кілька тижнів тому кожен, хто здатний носити зброю, був відправлений на фронт, і все, що ви запропонували, вже зроблено». До закінчення першого терміну перебування Лінкольна на президентській посаді він нажив немало ворогів, але вони були недостатньо сильні для того, щоб запобігти висуненню його кан- дидатури. Проте влітку 1864 року навіть сам Лінкольн припус- кав, що зазнає поразки на виборах. В умовах, коли генерал У. Шер- ман застряг під Атлантою, а Грант, понісши величезні втрати, так і не взяв Річмонда, багато мешканців Півночі бажали миру прак- тично будь-якою ціною. Узяття Атланти 1 вересня 1864 року від- новило упевненість Півночі, і 8 листопада Лінкольна було обрано на новий термін. Він отримав на 400 тис. голосів більше, ніж його суперник генерал Дж. Макклеллан. Коли 4 березня 1865 року Лінкольн прийняв присягу президента удруге, всім було зрозумі- ло, що війна наближається до завершення. 22 грудня 1864 року генерал Шерман узяв Савану; 15–16 груд- ня генерал Дж. Томас розгромив теннессійську армію конфеде- ратів біля Нашвілла; Гранту потрібна була лише гарна погода для штурму Річмонда, результатом якого стала капітуляція генерала Лі. Це сталося 9 квітня 1865 року. Коли Лінкольн зачитував 4 бе- резня 1865 року своє коротке інаугураційне звернення, що міс- тило заклик «не відчувати ні до кого злості» і «проявляти мило- сердя до всіх», його вже хвилювали загалом ідеї миру і відновлення країни. Незважаючи на загальну любов, яку викликав до себе Авраам Лінкольн у народі, його секретарі і він сам постійно одержували листи з погрозами. Взагалі президент не був фаталістом, але ві- рив у сни. Ще в 1860 році йому наснилося його подвійне зобра- ження в дзеркалі. В одному він світився життєвою силою, а в ін- шому він було смертельно блідим, неначе привид. Він зрозумів значення сну: життєве зображення віщувало, що він благополуч- но закінчить своє перше президентство, а поява примари означа- ла, що смерть уразить його до кінця другого президентства. Так це і сталося. Увечері 14 квітня 1865 року він відвідав теа- тр. Вбивця, що сховався неподалік від ложі президента, — якийсь посередній актор Джон Бут, психічно ненормальний, але відмінний стрілець і фехтувальник, вистрілив у Авраама Лін- кольна. Лінкольн помер, не приходячи до тями, о 7 годині 22 хвилини ранку 15 квітня 1865 року. Його було поховано на кладовищі Оук-Рідж у Спрінгфілді 4 травня 1865 року. Американська нація може пишатися вже тим, що вона поро- дила таку людину, як президент Авраам Лінкольн. Перемога Пів- ночі під його керівництвом забезпечила єдність нації і звільнила чотири мільйони чоловіків, жінок і дітей від рабства. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Петров С. М. Авраам Линкольн — великий гражданин США// Детская єнциклопедия. — М., 1961. — Т. 7. — С. 385–388. 2. Сэндберг К. Линкольн. — М., 1961. — (ЖЗЛ). 3. Лучанинов Д. В. Судьба генерала Джена Турчина. — М., 1976. 4. Борщаговский А. М. Здесь поселится кузнец. — М., 1978. 5. Дюбуа А. Джон Браун. — М., 1960. 6. Голоса Америки. — М., 1976. 7. Бурин С. Н. На полях сражений гражданской войны в США. — М., 1988. 8. Кальма Н. Джон Браун. — М., 1957. — (ЖЗЛ). 9. Черняк Е. Б. Судьи и заговорщики. — М., 1984. 10. Американские президенты. — Р.-н-Д., М., 1997. 11. Травинский В. М. Черные судьбы. — М., 1963. | |
| Переглядів: 1396 | Завантажень: 0 | | |