| Реферат на тему «Івана Купала»
- На Івана, на Купайла
Що Іван діє?
-Гречку сіє.
У нашої гречки чорнії вершечки
Було ж тобі,Іванку, з нами не купатися,
Було ж тобі,Іванку,з нами не гратися.
( Полісся)
Найтаємничішим та найпоетичнішим є свято Івана Купала.Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім'я ж святу дав Купало – язичницький бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб - головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує,про його божественну суть забули.
Головні атрибути свята - це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь
водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.
Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля
річок. Звичайноцевжебуваєпізньоїночі. Дівчатадістають з-за пазухи заздалегідь
приготовленісвічі, запалюютьїх, і кожналіпить до своговінка, а потімтівінкипускають
на воду. І ось у темну купальськуніч на спокійнійповерхні води пливуть десятки вінківіз
золотистимивогниками, віщуючидівочу долю. А дівчата в цей час ідутьпонадрічкою й співають:
В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
Збарвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким...
Або
Наша Маринка-купалочка
Посеред моря купалась,
На бережку білилась,
Вийшла на улицю,хвалилась,
У мене личко, як яблучко,
У мене брови чорнесенькі,
Зовсім я дівка складнесенька.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко зазделегіть домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це -- Купайло, що поступово перетворюється у Марену: "Коло Мареноньки ходили дівоньки...” Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купайла над воду --"заворожувати собі красу". Відтак настає найцікавіший для парубків, що притаїлися неподалік, момент. Головне -- не поспішати... Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки й стежать: в який бік попливе, звідти буде суджений.
Ввечері, коли за обрієм ховалося сонце, а на небі з’являлися діаманти зірок, молодь
збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.
Танцююче полум'я цього літнього вечора виглядає казково. Купальське вогнище згідно переказів має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал ощищення. Пари, які кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, яка не розніме рук, перестрибуючи через багаття, згодом і побереться.
Аналогічні за змістом обряди, як зазначає О.О. Потебня ,побутували в інших народів, наприклад, у чехів у білорусів. У чехівюнаки та двчататежстрибали через вогоньякнайвище, щоб родили висок коноплі,а в Білорусії у купальськевогнище кидали березові гілки, , і бігаючинавколобагаття,промовляли: "Кабі мой лён так вялк бы, як гэтаяхварасціна"
Так святкують Купала на Волині( за Лесею Українкою): звечорахлопцікрадуть де-небудьстарого солом’яника– власне, крадуть, бопросити не годиться. Солом’яника того звутькозубом. Козуба хлопці тягнуть по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму, тобто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. – все то знадоби для купальського вогнища. Все техлопцізабирають і пакують у козуб. Такихпереймбуваєкілька, і хлопціледвеможутьзабрати все паливо. Козуба виносятьнавигін за село. Там уже збираєтьсяцілий гурт людей, більше молодь, але є ймолодшімолодиці, часами і з старихдехто. Співаютьтількидівчата, та часом відповідаютьїм на співи й хлопці. Починають з которої-небудьпісні, частіше «Ой молодая молодице». Хлопцітим часом запалюютькозуба, устромивши в ньоговисокітички, щобвогоньгоріввище. Люди, щоприходятьдивитися на Купала, повинні принести з собою тежрізнийпідпал. Кажуть, що в давнішічаси всякого, хтоприходив з порожніми руками, хлопці били, через те й досі є купальнаприказка: «Хтоприйде без поліна, той піде без коліна». Покивогнищепалає,дівчатаспіваютьпісень, часом зачіпаючихлопців у тих піснях; тодіхлопці й собівідповідають, часом піснями, а частіше жартами, часом не дуже-то призвоїтими та лагідними. Взагалі увесь час ведетьсяякесьжартівливезмаганнядівчат з хлопцями. Так, наприклад, від часу до часу хлопцівихоплюють з вогнища віхтісоломи з вогнем і кидаються з ними поміждівчат, тикаючиїхдівчатам в лице і розганяючидівчат по полі, але дівчатавертаються і зноввіддячуютьхлопцямнасмішливимипіснями.
Коли козубзгорить до половини і вогоньтрохипонижчає,тодіхлопціпочинають
скакати через нього. Потім, коли вогоньпочнепригасати, всірозходяться з піснями
додому.
Вогнюкупальського не гасять, а лишаютьйого, щоб сам дотлів до останку.
В Звягельськомуповітіхлопцікладуть огонь, а дівчатавбирають деревце, березку.
Вбираютьїївінками, биндами і запаленимисвічечками. Деревце теєзветься купало. Самі
дівчатаубираються в великівінки з різногозілля та квіток і мають при собіще по вінку.
Вониводять коло білядеревця і співають, хлопцітим часом скачуть через вогонь. Часом
хлопці пориваються вхопити деревце, тоді дівчата боронять його і співають на хлопців
різні прикрі пісні. Врештіхлопціхапають деревце і палятьйогоабокидають в річку, а
дівчат, щопробуютьоборонитисвоє купало, самих не раз купають в тій же річці.
Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч під Івана Купала Є. Ліньова писала: «Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на гори. Окремі групи дівчат з’являються на горах, на різній висоті. Ось молодий, сильний і низький голос заспівує пісню:
Темная нічка-петрівочка
ЗаписЛесіУкраїнки
Темная нічка-петрівочка.
Не виспалася наша дівочка,
Погнала бичкидрімаючи,
На кілкиніжкизбиваючи,
Приточи, боже, більшеночі
На Наталчинічорнігочі!
Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили і енергії. Співає вже не одна група, — своєрідна мелодія, від якої віє чимось архаїчним, начебто викликала у відповідь другу пісню, третю, четверту. Тепер уже співають всюди, на горах, до самих вершин, які губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня... в тумані на горах групи молоді рухаються і співають.
Ті хороводи, які виконувала молодь на свято Купала, відзначаються однією важливою особливістю, а саме: водили ці хороводи навколо марени або вогнища. Ця, на перший погляд, незначна деталь надає їм специфічного національного колориту, яскраво підкреслює їх поетичну сторону. Відомо також і те, що молодь охоче стрибала через вогнище. Звичайно, далекі наші предки цій дії надавали обрядового значення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Це підверджує пісенька:
Ой мала нічка на Івана
Ой мала нічка на Івана:
– З ким ти, Ганнусю, ночувала?
– Ой під явором зелененьким,
ЗсвоїмІванком молоденьким.
Частенько співали ще таких пісень:
Ой на Купала вогоньгорить
Ой на Купала вогоньгорить,
А нашим хлопцямживітболить.
Ой нехай болить, нехай знають,
Нехай Купала не займають.
Або
Ой мала нічка-петрівочка
ЗаписЛесіУкраїнки
Ой мала нічка-петрівочка,
Не виспаласяМарися-дівочка.
Ой коли ж їйбулоспати?
Треба з Іванкомрозмовляти.
Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію. Жвавіше вився хореографічний малюнок танка, зручніше і легше ставало співати його учасникам. Але найвеселіше проводила молодь решту свята в танцях, які організовувала після хороводів. Весело щебетала скрипка, якій вторила басоля, завзято вистукував бубон... В нічній темряві, над долиною, з якої виднілося вогнище, лунала мелодія гопака чи козачка, хтось підспівував трендичку. В танці кружляла молодь. Чути було веселий сміх, жарти, дотепні слівця... Молодь веселилася до світанку. Тут важливо відзначити, що колись, у сиву давнину, веснянки й хороводи мали обрядове значення і за традицією, яка. складалася віками, виконувались у відповідну пору року. Першим відчутним порушенням них традицій було виконання, побутових танців: гопаків, козачків, триндичок, коломийок в супроводі інструментальної музики. Вкраплення побутових танців в обряд поступово змінювали його початкове значення. Обрядова церемонія, художні засоби, твори, які входили до репертуару, залишились у пам’яті народу як невід’ємна частина видовища, Так, зокрема, почали розглядатись народом «марена» вогнище, навколо яких співали пісень, водили хороводи, танцювали.
Існує вірування, що в ніч напередодні Івана Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. Хто має цвіт папороті, той може бачити, як розходяться дуби й чути, як ведуть вони свою тиху розмову; може зрозуміти мову всякого створіння; може бачити, де заховані в землі скарби і здобувати їх.
Нашістародавні предки про споровірослини, мабуть, нічого не знали, а тому й вірили, щокожнарослина повинна матиквітку, а що в папоротіквіткиніхтоніколи не бачив, то й виниклобагато легенд про таємничуквіткупапороті.
В Літинськомуповіті наПоділлііснуєвірування, щочоловік, здобувшицвітпапороті, стаєвсезнаючим і всебачучим. Папоротьцвітедуже короткий час, тільки одну митьунічпідІвана Купала, а тому й здобутицюквіткудуже тяжко; тимбільше, що той цвітбережетьсявід людей самою нечистою силою. Отже, хтохочездобутицвітпапороті, той муситьперемогти самого чорта .
).Особливо загадковимибулирозповіді про цвітінняпапороті в ніч на Купала. Для того, щобцепобачити, слідбуловночіпіти до куща папороті, розіслатипід ним полотно (рушник), на якому святили паску, освяченим у цервіножем обвести навколо себе, покропитирослину свяченою водою й прочитати молитву. Тоді нечиста сила буде намагатисяпрогнати й налякатичоловіка (вітер, шум, кидаєкаміння й пруття), але не зможеподолатиокреслене коло, тому не слідбоятися. А опівночіпапоротьрозцвітаєсвітлоюжариною й падає в полотно, тому йогослідодразу ж згорнути й сховати за пазуху. Такийсміливецьнабуваєможливостібачити, як переходятьізмісця на місце дерева, розумітимовуптахів, тварин, рослин і дерев, зможевідшукатизаховані в земліскарби і заволодіти ними. А на Чернігово-Сіверщині М. Максимович занотувавповір'я про вогненнийцвіт не лишепапороті, але й ліщини.Схожа з українськоюкупальськаобрядовістьбулапоширена не лише практично у всіхслов'янських, але і в іншихнародівЄвропи та навіть в Індії. Зокрема, болгаривірили, що на Купала Сонце "танцює, крутиться і розмахуєшаблями", польськідівчатавипікалиобрядовісонечка, а англійцішукалипапороть, але не зарадицвітувогнистоїквітки, а задлянасіння, яке можезробитилюдину невидимою
Помітивши заздалегідь кущ папороті, звичайно десь у лісі, відважний чоловік, як розповідає переказ, ввечері напередодні дня Івана Купала повинен піти до того куща, розістлати скатерку, на якій святили паски на Великдень, свяченим ножем накреслити коло, окропити кущ свяченою водою і починати молитву. Як уже стемніє, то чортпробуєрізнізасоби, щобналякатичоловіка: стріляє, кидаєкаміння, шпурляєпаліччям ... Радять не боятисячорта, божвінмає силу тільки до кола, щоокресленесвяченимножем, а в колі — ні, і чоловік там можесидітибезпечно. О 12-тій годинівночіпапоротьнібирозцвітає і блискучаквітка, як жарина, зразу ж падає на розстелену скатерку, яку треба швиденькозвинути і заховати за пазуху.ВГрубешівськомуповітівірять, щочортзавждиперешкоджає людям здобутицвітпапороті, і при цьомурозповідаютьтакуказку. Один чоловік загубив свої воли і коли віншукавїх, ходячи по лісі, йому в личак упав цвітпапороті; чоловік зразу ж побачив, де його воли пасуться, ба більше, він зразу ж побачив, де в лісізахованіскарби. В той час, як чоловік ходив по лісі та плянував, як вінздобудетіскарби й розбагатіє,підійшов до ньогоякийсь пан, добре одягнутий, і запропонувавсвоїблискучічоботи на личакиміняти. Чоловік зразу ж погодився, вінсів на пеньок, скинув своївжестаріличаки, взувчоботи й пішов. Як тількичоловік скинув личаки, то про все забувся: забув, де його воли пасуться, забув і про скарби. А пан той зник, бо то був не пан, а нечиста сила.
Існує повір'я про цвіт папороті, котрий з'являється в купальську ніч. Згідно легенди: папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні "Вечір напередодні Івана Купала" видатний український письменник Микола Гоголь.Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івна Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою. "Але не варто розчаровуватись, незнайшовши квітки - насправді-бо папороть не цвіте". В Україні росте безліч рослин, що можуть подарувати найбільше багатство - силу і здоров'я. Існує повірування, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з "іванівською" росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки - потоплені дівчата, мавки - душі
маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.
Говорять, що русалки з'явилися на світ у момент падіння з неба Сатани. Деякі з його однодумців, яких вигнали разом з ним, впали у воду де й почали готувати зло проти людства. На наших же теренах за часів язичництва русалки вважалися не лише річковими богинями, яким приносили чисельні жертви, але й володарками скарбів та чарівницями.
Є декілька версій походження слова "русалка": від слова "русло", або ж від слова "русява", -- адже русалок уявляли з довгим й густим русявим волоссям, що розкішними хвилями спадає з плечей, прикриваючи голе тіло. На Заході ж русалки з'являлися у, так би мовити, пристойнішому вигляді вдягнутими в рибальські сіті. Втім, є версія, що волосся русалок все ж таки зелене. Переважно русалки живуть у воді, але напередодні свята Івана Купала виходять на береги своїх річок. За тимчасове житло вони обирають старі, гіллясті дерева. Як це властиво й їхнім цивілізованим одноліткам, потяг до серйозних і конструктивних занять у них абсолютно відсутній: вони цілими вечорами гойдаються на гілках, розмотуючи пряжу, вкрадену в жінок, що лягають слати без молитви.
У деяких народів купальські вогні замінюються спаленням колеса, обв'язаного соломою. Вогняне, воно котиться з пагорба, розсипаючи іскри. Розкладання багаття та стрибання через нього мають на меті звільнення від ворожої сили, хвороб, смерті, злих міфічних істот. Адже на Купала активізуються надприродні сили: русалки, мавки, упирі та відьми. Тому від них охороняються всілякими засобами: кладуть на підвіконня жалку кропиву, в стайнях ставлять осикове дерево. Спалення ж Купайла також має міфічне підґрунтя, по суті -- це обряд звільнення людини від смерті, символ її перемоги над небуттям.
Хоча все ж основним мотивом купальськихобрядодійбулоуславленнямолодості, кохання й материнства. А тому крімзагальнихвидовищнихритуалів проводились і утаємничені. Коли дівчатапотайкизбиралисягрупами по 9 осіб на березіводоймища, обирали з-поміж себе найвродливішутілом, а та проводила захисний і зцілюющий обряд. Для цьогоготували в ритуальнійчашіспеціальнийвідварізлікарських трав (м'ятипольової, гравілатуміського, підмареникасправжнього, кропиви, оману, шишок хмелю, шипшини), а потімобранакрасуня брала лебедине перо й малювалатимнастоєм на тілі подруг 9 захиснихліній, щоб "відьомське око" чи "злий дух" не вразилирепродуктивнихфункційдівчини.Важливоювважаласясимволікаобрядодій. Дев'ятьдівчат, дев'ятьліній - відповідали 9 місяцям до народженнядитини, а лебединепір'япов'язували з Лебедем - уособленнямБілобогасимволу щастя, світла, добра.
Особливо цілющимвважалосярозпочати в цей час лікування хвороб і порушеньрепродуктивноїфункції. Оскільки обряд зцілення в цюнічнабувавмагічноїдії через благословенняКупайла (покровителя рослинності), Білобога - Лебедя, богині води Дани та бога світла Ора, якіодружуютьсясаме о ційпорі. І хочалікуваннявідварами трав (при важкихвипадках) доводилосяпроводитицілийрік до наступного свята, все ж розпочатипити траву слідбулосаме в Купайлівськуніч.
Іншігрупидівчат, якихтурбували недуги шкіри, збиралисявдосвіта й, вибравшигалявини з відповідною травою (підмаренником, чебрецем, материнкою, звіробоєм, м'ятоютощо), купалися у росі (повторюючи обряд протягом 10-15 наступнихранків). Знахарки ж збиралидосвітню росу в горщики й використовували для лікуваннябагатьох недуг та закликаннядощув посуху.Виконавшиосновнікупальськіобрядодії люди розходилисядодому. Годилосяйти з оберегами (вінками на голові та перевеслом на поясі), ні в якомуразі не оглядатися, можнабуловзяти з собою у вузликкупальськогопопелу. Зйогодопомогоюможнабуловзнати, хтовідьма, бо та неодмінно мала прийти й просити "того щомаєш", щоб не втратити силу.Загалом люди вірили, що всі купальські облаштунки (вінки, перевесла, гілочки деревця, попіл, роса) мали не лише лікувальні властивості, але й значну оберігаючу силу від нечистих духів та відьом, що особливо активізувалися в Купайлівську ніч. Крім того, господарі для захистусвогообійстя в час Купайлазапалювали на воротах "весільну" та "стрітенську" свічки, а також забивали в стовпцізалізнізуб'явід борони. Обереговимзіллямназивали й кропиву, яку клали на підвіконні, порозі, стайнях, і коріньПетровихбатогів (цикоріюпольового.
Примічали в цей день і погоду: зорянаКупальськаніч - на грибнеліто, велика роса - вродятьогірки та горіхи, дощова погода - на неврожайнийрік. А сакральнізнання, суть яких не вповнізрозумілі й сьогодні, люди намагалисязберегти в народнійтворчості… "Зелене Купало в літо упало".
Отже, ніч на Івана Купала сповнена таємниць і легенд. Це криниця народної мудрості, з якої покоління черпають знання.
Використана література:
1.Леся Українка «Купала на Волині»
2.О.Потебня « О купальських огнях и сродных с ними представлениях»
3.Ю. Круть « Обрядова поезія слов»ян»
4.О. Бріцина,Г.Довженок Хрестоматія «Український фольклор»
5.Ю. Климець «ЗЕМЛЕРОБСЬКА ОСНОВАКУПАЛЬСЬКО ОБРЯДОВОСТі СЛОВ'ЯН»
6. В.Соколова «Весенне-летниекалендарне обряды русских, украинцев и белорусов»
|