АДАМ МІЦКЕВИЧ

(1798–1855)

Адам Міцкевич — найвидатніший польський поет. Він був

родоначальником нової польської літератури і нової польської

мови. Польський поет, засновник польського романтизму, діяч

національно-визвольного руху, народився 24 грудня 1798 р.

на хуторі Заосся поблизу м. Новогрудка, що входить нині до

складу Білорусії. Раніше білоруські землі належали Литві,

тому Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву. Батько

його, Микола Міцкевич, адвокат, належав до дрібнопоміс-ної шляхти. У будинку Міцкевичів жили волелюбні традиції

польських патріотів. Микола Міцкевич сам брав участь у на-родно-визвольному повстанні 1794 р. під керівництвом Тадеу-ша Костюшка й намагався прищепити почуття патріотизму та

волелюбності своїм дітям. Багато цікавих легенд і повір’їв чув

юний Адам від Блажея, значення якого для поета можна порів-няти зі значенням Орини Родіонівни для Пушкіна. Розвитку

поетичної уяви Міцкевича сприяла й мальовнича природа око-лиць Новогрудки.

Після закінчення школи Адам вступив на фізико-матема-тичний факультет Віленського університету, на якому пров-чився рік. Навесні 1816 р. перейшов на історико- філологічний

факультет, що його закінчив у 1819 р. Серед професорів універ-ситету були видатні учені та громадські діячі. Тут читав лекції

Йоахім Лелевель — родоначальник польської історіографії,

брати Снядецькі та ін. Йоахім Лелевель, учитель Міцкевича

в роки студентства, пізніше став його близьким другом. Про-тягом усього свого життя стояв у центрі польського революцій-ного руху. Потім Міцкевич вчителював у Ковно (нині Каунас),

протягом 1819–1823 рр. У Ковно Міцкевич побачив незвичайну бідність і вбогість народу, гнобленого царською владою

і царською поліцією. Це сприяло формуванню революційних

поглядів поета, розумінню необхідності рішучої боротьби за

визволення народу. Еволюція у світогляді молодого Міцкевича

визначила багато в чому розвиток його творчості.

У своїх ранніх творах (до 1820 р.) А. Міцкевич продов-жував традиції класицизму, характерного для літератури

XVIII ст. А. Міцкевич пише в цей час антиклерикальну повість

«Анеля» у дусі Вольтера, поему «Картопля» і трагедію «Демос-фен». Вже в цих творах Міцкевича звучать патріотичний па-фос, віра у прогрес, мрія «про часи прийдешні», коли народи,

забувши чвари, «у велику родину з’єднаються». Ранні твори

Міцкевича (перший вірш опублікований у 1818 р.) свідчать

про захоплення вільнолюбними традиціями Освіти (переклад

уривка з «Орлеанської діви» Вольтера; поеми «Мешко, князь

Новогрудка», 1817, «Картопля», 1819).

З 1817 р. брав участь у створенні та діяльності патріотич-них молодіжних гуртків («прихильників чеснот»), найбільш

значними творами цього періоду були «Пісня Адама» — пер-ший гімн філоматів, «Пісня філаретів», низка програмових

віршів, зокрема «Оду до молодості» (1820), перейнята роман-тичним ентузіазмом молоді, що мріяла про боротьбу за волю.

Вихованець Вільнюського університету, він вступив у таємне

польське товариство молоді — «філоматів», що у своїй програ-мі проголошували прагнення до знань, але насправді прагну-ли до визволення й об’єднання Польщі. В «Оді до молодості»

Міцкевич оспівав порив молодого ентузіазму, що руйнує підва-лини старого світу. Союз польської молоді поставив епіграфом

до свого статуту, прийнятого цього року, слова з «Оди до моло-дості». А. Міцкевич розумів, що для вираження нових ідей, де

прогресивні думки стали б надбанням народу, необхідні нові

літературні форми. Молодий поет звертається до народної твор-чості, вбачаючи в ній життєдайне джерело поезії. З’являються

перші балади Міцкевича, що знаменують початок польського

романтизму. Митець у своїх баладах використовує сюжети на-родної поезії, фантастику казок і переказів. Але поета приваб-лювали в народній творчості не лише фантастика та яскраві об-рази. У народі Міцкевич бачив виразника гуманних почуттів,

правдивих суджень, високого патріотичного духу. У своїх ба-ладах він прагнув утілити народні поняття про справедливість,

моральний обов’язок, патріотизм.У 1822 р. був виданий перший том творів поета, до якого

увійшли його балади і романси. Ідеї та теми, намічені в бала-дах, Міцкевич розвинув згодом у своїх великих творах цього

періоду — поемах «Гражина» і «Дзяди» (2 і 4 частини), що

увійшли до другого тому його творів. Патріотичний сюжет ба-лади «Світязь» — про подвиг народу, що загинув, але не під-дався ворогові, — перегукується із сюжетом поеми «Гражина»,

у якій описана героїчна боротьба литовського народу проти

хрестоносців. В основу сюжету поеми «Гражина» покладений

реальний епізод з історії Литви початку XV ст. (Князь Ново-грудка Литавор замислив зрадити литовського князя Вітоль-да через те, що той не хотів видавати місто Ліду, посаг його

дружини Гражини. Вона надягає зброю Литавора і стає до бою

проти тевтонських лицарів, де й гине. Литавор мстить за неї,

убиває командора і спокутує свою провину, сходячи на багаття

разом зі своєю дружиною). Історичний сюжет у Міцкевича на-буває романтичного забарвлення. Він яскраво, пристрастно ос-півав подвиг відважної народної героїні. Організацію викрили

царські шпики та їхні польські посібники. «Філоматів» і близь-ких до них «філаретів» у 1823 р. заарештували, ув’язнили,

а восени 1824 р. засудили до різного ступеня покарань. Міцке-вича не вислали у Сибір, не віддали у солдати. Йому було нака-зано вирушити до Петербурга.

Перший віршований збірник Міцкевича («Поезія»,

т. 1, 1822) став маніфестом романтичного напрямку в польській

літературі. До 2-го тому «Поезії» (1823) увійшла романтична

поема «Гражина», що поклала початок жанру т. зв. польської

«поетичної повісті». До другого тому поезії Міцкевича також

були включені 2 і 4 частини драматичної поеми «Дзяди». Пер-ша частина поеми залишилася незавершеною, третя частина

з’явилася через 10 років і мала самостійний характер. У пе-редмові до другої частини А. Міцкевич пояснює назву поеми:

«Дзяди — це назва урочистого обряду, що його справляє донині

простий люд у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії

в пам’ять «дзядів», тобто померлих предків». Міцкевича поло-нила в цьому старовинному обряді не лише романтична таєм-ничість, особлива роль долі у земних справах людей. У перших

частинах «Дзядів» уже намічається соціальна схема, що надалі

буде основною у творчості А. Міцкевича.

Арештований (1823) у справі філоматсько-філаретських

організацій, А. Міцкевич був у 1824 р. висланий з Литви і до

1829 р. перебував у Росії (Петербург, Одеса, Москва, знову Петербург), де зблизився з учасниками декабристського руху

(К. Ф. Рилєєв, О. О. Бестужев) і видатними письменниками

(О. С. Пушкін і ін.), що високо оцінили його талант. Ці дружні

зв’язки сприяли визріванню у Міцкевича ідеї революційного

союзу народів Росії і Польщі. А. Міцкевич пробув у Петербур-зі близько 3-х місяців, а потім його послали до Одеси, де він

мав посісти посаду викладача в ліцеї Рімельє. Вільних місць

не виявилося. З Петербурга надійшло розпорядження не за-лишати неблагонадійного поета в Одесі, а відправити його до

глибинних губерній Росії. Поки тривало листування щодо по-дальшого місцеперебування А. Міцкевича, він відвідав Крим,

що справив дуже сильне враження на поета й надихнув його

на створення прекрасного циклу «Кримських сонетів». Коли

А. Міцкевич повернувся з Криму, він довідався про своє при-значення до канцелярії московського генерал-губернатора.

У Росії вийшла книга Міцкевича «Сонети» (1826) з циклом

«Кримські сонети», що вразили читача пишнотою пейзажних

картин, проникнутих ліризмом, образом героя-»пілігрима»,

який сумує за покинутою батьківщиною, і новими для поль-ської поезії східними мотивами. У 1828 р. була опублікована

поема «Конрад Валленрод» (про боротьбу литовців із тевтонсь-кою навалою), що зображувала трагічного героя — самотнього

борця, котрий жертвує особистим щастям. Наприкінці 1825

р. Міцкевич приїхав до Москви. Величезний вплив на Міц-кевича справили наслідки повстання декабристів. Він важко

переживав жорстоку розправу Миколи І з героїчними револю-ціонерами. Спочатку Міцкевич жив у Москві усамітнено, спіл-куючись лише зі своїми віленськими друзями-філоматами.

Навесні 1826 р. Міцкевич познайомився з московським літера-тором Миколою Полєвим, який ввів його до літературних кіл

Москви. Міцкевич зблизився із найвидатнішими представни-ками російської літератури — Баратинським, Веневітіновим,

В’яземським, Соболевським та ін.

У жовтні 1826 р. відбулося знайомство А. Міцкевича

з О. Пушкіним, що потім переросло в щиру дружбу. Міцкевич

планував видавати в Росії польський журнал «Ірида», який би

сприяв розширенню польсько-російських культурних зв’язків.

Однак йому, як особі під «підозрою», це видання було заборо-нене. Важко переоцінити значення російського періоду життя

для розвитку творчості А. Міцкевича. Затятий ворог самоде-ржавства, він, однак, чудово порозумівся з російськими рево-люціонерами, став глибше розуміти ідею національної незалежності Польщі, збагнувши її тісний зв’язок з міжнародною

політикою. У ці роки він стає оповісником політичної свободи.

Одночасно відбувалося і зростання художньої майстерності

Міцкевича, цьому сприяло спілкування з російськими літе-ратурними діячами, насамперед з О. Пушкіним. Загальний

тодішній рівень російської культури був значно вищий за поль-ську. Під час свого перебування в Росії Міцкевич створив чима-ло прекрасних ліричних віршів. У 1826 р. окремим виданням

вийшли його «Сонети». Він переклав польською дві арабські

балади, написав вірш «Фаріс», балади «Воєвода» і «Три Будрі-са». У його баладах, написаних у Росії, немає надмірної фан-тастики й дидактики, вони ближчі до балад О. Пушкіна. Не

випадково саме «Воєводу» і «Будріса» вибрав для перекладу

О. Пушкін. Вершиною творчості Міцкевича цього періоду ста-ла поема «Конрад Валленрод», що вийшла друком у 1828 р.

Це патріотична поема, сюжет якої узятий з історії XIV ст. По-ема Міцкевича закликала до боротьби за свободу батьківщи-ни, в ім’я якої не страшні жодні жертви. Саме так сприйняли

її польські патріоти в дні повстання 1830 р., вона була для

них бойовим закликом до дії. Високу оцінку отримала поема

А. Міцкевича в середовищі російських літераторів. Це мало не

єдиний у своєму роді подібний приклад. 1828 р. у Петербурзі

вийшли два томи творів А. Міцкевича.

У 1829 р. А. Міцкевич виїхав з Росії і відвідав Німеччи-ну, Швейцарію, Італію. Після невдалої спроби приєднатися до Польського повстання 1830 р. поет назавжди залишився

в еміграції (жив переважно в Парижі), продовжуючи літера-турну і революційну діяльність. У 3-й частини «Дзядів» (1832)

Міцкевич закликав співвітчизників продовжувати боротьбу.

Егоїзму й угодовству «верхів» суспільства він протиставив ге-роїзм і стійкість патріотичної молоді, надію на внутрішні сили

нації, створив титанічний образ поета Конрада; співчуваючи

стражданням народу, герой викликає на двобій Бога як вину-ватця панівного зла у світі. Драма мала вільну фрагментарну

побудову, два плани дії: фантастичний і реальний. До неї при-микав епічний «Уривок» — картини самодержавної Росії, гнів-ний памфлет на царат. Разом з тим у 3-й частині «Дзядів» (як

і в художньо-публіцистичному творі «Книги польського наро-ду і польського пілігримства», 1832) А. Міцкевич викладає док

трину т. зв. польського месіанізму, відповідно до якої страж-дання Польщі пов’язані з особливим історичним покликанням

народу-мученика. Поет закликає польську еміграцію до участі у «спільній війні за свободу народів», у європейській революції (ці ж думки містяться у статтях Міцкевича в газеті «Пельгжим

польски», 1832–1833 рр.).

У 1834 р. А. Міцкевич опублікував останній свій великий твір — поему «Пан Тадеуш». Ця польська національна епопея,

у якій чітко проявилися реалістичні тенденції, стала енцик-лопедією старопольского побуту, шедевром словесного жи-вопису, типізації та індивідуалізації персонажів. Із гумором

і сумом малює Міцкевич світ шляхетської старовини, не при-тлумлюючи його вад, розуміючи його історичну приреченість

і в той же час милуючись його барвистістю. Поему справед-ливо називають «Енциклопедією польського життя». Перед

читачем з’являється польське життя в усьому його розмаїтті:

його природа, картини побуту, битви, незабутні типажі ми-нулої Польщі та молоде покоління. Поема пронизана глибоко

патріотичною ідеєю: необхідністю національної єдності перед

лихом, що посіло країну, — втратою національної незалеж-ності. Художня сила поеми неосяжно велика. «Пан Тадеуш»

по праву належить до кращих здобутків світової літератури.

Після написання «Пана Тадеуша» поетична діяльність Міцке-вича (якщо не брати до уваги кількох невеликих віршів) зов-сім припиняється. Але він продовжує слугувати справі визво-лення Польщі та єдності народів як публіцист, громадський

діяч. У ці роки Міцкевич працював над «Історією Польщі» та

«Історією майбутнього», написав дві драми французькою мо-вою. Значний інтерес для характеристики поглядів А. Міцке-вича представляє написаний ним у 1837 р. некролог на смерть

О. Пушкіна. Некролог — яскраве свідчення любові польського

поета до великого Пушкіна. У наступні роки А. Міцкевич май-же не писав (останній зліт його натхнення — кілька ліричних

віршів, 1838–1839). Він провадив активну суспільну і культур-ну діяльність: у 1839–1840 рр. читав курс римської літератури

в Лозанні, потім (до 1844 р.) посідав кафедру слов’янських лі-тератур у паризькому Коллеж де Франс.

У 1841 р. почалася криза у світогляді поета: він вступив

у секту містика А. Тов’яньского. У 1848 р. Міцкевич відновив

революційну діяльність: створив польський легіон, що боров-ся за свободу Італії, у Парижі працював у газеті «Трибюн де

пепль», виступав зі статтями революційно-демократичного ха-рактеру, виявляючи інтерес до утопічного соціалізму, заклика-ючи до революційного союзу народів. Під час Кримської війни

1853–56 рр. Міцкевич вирушив з політичною місією до Константинополя, де помер від холери (похований у Парижі, прах

був перенесений до Кракова в 1890 р.).

Поезія А. Міцкевича мала величезне значення для поль-ського національно-визвольного руху, для розвитку демокра-тичної думки, відновлення польської літератури; вона збага-тила літературну мову, віршування, поетичні жанри. Істотною

є роль Міцкевича у розвитку польського театру (постановки

його «Дзядів», численні висловлення з питань драматургії).

Однак значення А. Міцкевича не вичерпується його літе-ратурною діяльністю. Міцкевич був передовим політичним

діячем свого часу. Він стояв у центрі польського революцій-ного руху. Першорядне значення Польщі в розвитку передо-вих революційних ідей століття визначило і світове значення

А. Міцкевича, котрий ще за життя був для усього світу симво-лом боротьби свого народу за волю.

Основні твори:  «Пан Тадеуш», «Кримські сонети», «Дзя-ди», «Світязь», «Ода до молодості».

Література: 1. Ростоцкий Б. И. Адам Мицкевич и те-атр. — М., 1976. 2. Дерналович М. Адам Мицкевич. — Варша-ва, 1981.