ЗМІСТ

1.       Вступ………………………………………………  ст. 1

2.       Загальна характеристика літератури: Античність-Класицизм ……………………………………………………….ст. 2

3.       Діяльність Григорія Сковороди…………………ст.5

4.       Література Просвітництва та Романтизму .……ст.6

5.       Політичні мотиви в творчості Т. Шевченка…..ст. 8

6.       Література ХІХ століття………………………….ст.10

7.       Література ХХ століття…………………………..ст..11

8.       Висновки……………………………………………..ст.12

9.       Список використаної літератури…………………ст.13

… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

                     Т.Г. Шевченко

 «Література – моє покликання. Політика – мій обов’язок»

Роман Кухарук

 «Письменники були і будуть в опозиції до будь-якої влади»

Василь Шкляр

Сьогодні вислів «політика і література» набуває нової актуальності. Не увійшовши повністю (на щастя?) у простір постмодерної культури, ми знову опиняємося перед брамою антиколоніальної стадії української культури — вибір писати чи не писати українською мовою набуває екзистенційного звучання. Все це потверджує, що не лише історія, а й рух естетичних ідей має своє циклічне розгортання. Останнім часом в українському гуманітарному просторі точаться дискусії про те, чи має література корелювати з життям. Якщо така кореляція існує, то в який спосіб літературний твір має виконувати націєствердну функцію? Чи є література націософською матрицею? Світова література, починаючи з часів Античності, коли ще Вергій, на замовлення  імператора Октавіана Августа, написав «Енеїду» і закінчуючи модерністичними творами  Б. Брехта, А.Камю, Ф. Кафки  свідчить, що література невіддільна від політики, адже вона повинна крокувати в ногу з часом.  В історії української літератури ми також мали синусоподібні коливання — між Франком і Драгомановим, між неокласиками і пражанами, між У. Самчуком і В. Домонтовичем, між І. Малковичем і О. Ірванцем… Тому в даній роботі спробую довести, що література невіддільна від політики, беручи до уваги напопулярніші  класичні твори.
   Отже, часи Античності.  Тут можна пригадати творчість Гомера,   який зображує в «Ілліаді» та «Одіссеї»  період  ХІІ-ІХ ст.. до н.е.  існування  Греції, який ввійшов  в історію під назвою «темні  віки». І тут праці Гомера стають чи не єдиним джерелом вивчення історії того періоду.  Троянська війна, яка повинна була розв’язати політичне протиборство між ахейцями та Троянцями,  зображена як негативне явище, Гомер, зображуючи натуралістичні батальні події, формує негативне ставлення до війни як способу вирішення проблем.  Проте, Гомер не писав на замовлення. В цьому плані його перевершив Вергілій. Вергілій  був давнім знайомим і другом по навчанню тодішнього першого Римського імператора Октавіана Августа. Октавіану необхідно було обґрунтувати божественне походження роду Юліїв,бо це б зміцнило його політичну владу. І тут в пригоді стає давній знайомий « мужик із Мантуї» - Вергілій.  Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він облишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні роповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.