Головна » Файли » Реферати із світової літератури

Реферат на тему: МОЛЬЄР (ЖАН БАТІСТ ПОКЛЕН)
02.02.2014, 19:54

МОЛЬЄР (ЖАН БАТІСТ ПОКЛЕН)

(1622–1673)

Великий французький драматург, театральний діяч наро-дився в Парижі 15 січня 1622 р. у буржуазній сім’ї й мав успад-кувати професію свого батька, придворного шпалерщика, або

стати юристом, але він вирішив стати актором. За розповіддю

Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив ону-ка до Бургундського готелю на вистави трагедій, трагікомедій,

в яких блискуче виступав Бельроз. Але ця професія вважалась

однією з найнікчемніших. Актори були прокляті церквою, їх

не дозволяли ховати на кладовищі, якщо перед смертю вони

не відмовилися від свого заняття. Коли Мольєр став найус-лавленішим письменником свого часу, Французька Академія

запропонувала йому стати академіком, але за умови, що він

покине театральну діяльність. Мольєр залишився актором

і керівником свого театру, тому двері Академії для нього на-завжди зачинилися.

Випробувавши свої акторські сили у шкільних спектак-лях і постановках, він вступив до трупи «Блискучого театру»

(1644), але цей театр аж ніяк не процвітав, всі актори були

аматорами, а не професіоналами. Зрештою він зазнав фіас-ко, і Поклен, який відповідав за фінансування театру, навіть

якийсь час сидів у борговій ямі. Актори вирішили покину-ти Париж у пошуках щастя у провінції. Там вони пробули

12 років (1646–1658). Спочатку їх спіткали серйозні невдачі:

вони грали лише трагедії, оскільки класицисти вважали ко-медії низьким жанром, що не міг торкатися значних проблем,

бо дійсність у комедіях відображалася дуже поверхово й вуль-гарно, широко використовувалися грубі жарти, непристойні

ситуації. Комедія мала розважати. Аристократичний глядач із презирством ставився до комедії, а паризька театральна тру-па могла розраховувати на успіх, тільки підкоривши аристок-ратів, інакше їй було не бачити ані слави, ані грошей.

Класицизм із його презирливим ставленням до комедій

стримував розвиток цього жанру. Мольєр — теж класицист

за способом відображення дійсності, але цей геніальний дра-матург вільно ставився до правил і норм, заявляючи, що люди

повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони

є, щоб у дійових особах можна було впізнати сучасне суспільс-тво; а якщо правила класицизму не допомагають цьому, на них

не треба звертати уваги.

Працюючи у провінції, Мольєр починає опановувати прин-ципи та прийоми комедійних жанрів, пише сценарії для своєї

трупи. Трупа знайшла свій репертуар і свого глядача. Актори

досягли вершин комедійної майстерності, й Мольєр у їх складі

формував свій талант. Він сипав жартами, імпровізував, його

легке заїкання давало комічний ефект, а обличчя з масивним

носом, великим ротом і густими бровами сяяло веселістю. Че-рез декілька років актор стає на чолі театрального товариства.

Слава про провінційну комедійну трупу доходить до Парижа.

Мольєр не тільки сам цілковито віддавався сцені, він став пер-шим учителем нових принципів сценічної гри.

У 1658 р. трупа Мольєра повернулася до Парижа. Вона

зіграла перед Людовіком ХІV і його двором трагедію Корнеля

«Нікомед». Знову невдача. Але Мольєр, бажаючи виправити

становище, одразу ж показав свою комедію «Закоханий док-тор» у дусі італійських комедій масок. Успіх був величезним.

Король залишив трупу в Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон,

виділив Мольєру щорічну пенсію. Першою п’єсою для нового

театру стала одноактна комедія «Смішні манірниці» (1659).

У ній висміювалися провінціалки, які захоплювалися преціоз-ною культурою, мріяли про аристократичне життя, відмовив-ши своїм буржуазним нареченим. Комедія мала величезний ус-піх, але аристократки образилася на Мольєра, вважаючи, що

він висміяв їх. Дійсно, Мольєр зі злістю висміяв наміри арис-тократії відгородитися від народу за допомогою умовної куль-тури, химерної мови та манер. Вороги вирішили помститися

драматургу. Трупу виселили з Пті-Бурбона, а будинок театру

знесли так швидко, що в ньому загинули декорації та костюми.

Актори опинилися на вулиці, але не покинули Мольєра, хоча

їх запрошували до інших театрів. Король виділив трупі нові

приміщення — залу в палаці Пале-Ройяль. У цьому приміщенні Мольєр буде працювати до кінця свого життя. Король опіку-вав молодий мольєрівський театр: з 28-ми спектаклів половина

була вперше показана саме королю, а значна кількість комедій

були написані й зіграні за спеціальним наказом короля.

Постановка трагедій, що не приносила успіху трупі, на-штовхує Мольєра на думку перемістити моральну проблемати-ку з трагедії з її умовними античними персонажами на комедію,

котра зображує сучасне життя звичайних людей. Вперше ця

ідея була втілена в комедії «Школа чоловіків» (1661), слідом

за нею була «Школа жінок» (1662), в яких драматург поставив

проблему виховання. Прославляючи вільне гуманне вихован-ня, право людини на шлюб через кохання, Мольєр виступив

проти офіційної моралі свого часу. Феодальне суспільство,

церковники, багаті буржуа не могли вибачити Мольєру пору-шення феодальної моралі. Однак, попри злостивість ворогів,

комедія йшла з великим успіхом.

Мольєр своїм завданням у творчості бачив безжалісне

викриття пороків — егоїзму, честолюбства, святенництва

й користолюбства, що породжувалися суспільством, заснова-ним на дворянських привілеях і власницьких інстинктах. На

1664–1670 рр. припадає найвищий розквіт творчості велико-го драматурга. Саме в цей час він створює свої кращі комедії:

«Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич». Найзначніша комедія Мольєра «Тартюф» мала

найважчу долю. Постановка вперше відбулась у 1664 р. під час

грандіозного свята, що було влаштовано королем на честь своєї

дружини й матері. Мольєр написав сатиричну п’єсу, в якій

викривав «Товариство святих дарів» — таємничу релігійну

установу, що намагалася підкорити своїй владі всі сфери

життя у країні. Королю комедія сподобалася, він побоював-ся посилення влади церковників. Але королева-мати Анна

Ав стрійська була глибоко обурена сатирою, вона опікувалася

цим товари ством. Церковники вимагали, щоб автора спалили

на вогнищі за неповагу до церкви. Комедія була заборонена,

але Мольєр продовжував працювати над нею. Художня форма

третього варіанта була найдосконалішою — її надрукували, її

читають і виконують на сцені вже понад 300 років.

Мольєр помер у своєму театрі одразу ж після постановки

останньої комедії «Удаваний хворий» (1673), де він виконував

головну роль. Тільки після тривалих клопотань його удови

й особистої вказівки короля Людовіка ХІV змогли поховати тіло

Мольєра за християнським обрядом, проти чого заперечувала церква. Мольєрівська трупа була за наказом короля об’єднана

з трупою Бургундського готелю, внаслідок чого з’явився театр

«Комеді Франсез» — «дім Мольєра», як його й донині назива-ють французи.

Остання визначна комедія Мольєра «Міщанин- шляхтич»

(1670) написана в жанрі «комедії балету»: за вказівкою коро-ля до неї були включені турецькі танці. Мольєр зміг, вводячи

танцювальні сцени в сюжет комедії, зберегти єдність її струк-тури. Основний закон структури полягає в тому, що комедія

характеру постає на фоні комедії звичаїв. Носії звичаїв — це

всі герої комедії, за винятком головної дійової особи Журдена.

Сфера звичаїв — традиції, звички суспільства. Персонажі здат-ні виразити цю сферу лише разом (такими є дружина й дочка

Журдена, його слуги, вчителі, аристократи Дорант і Доримена,

які мають мету нажитися за рахунок багатого буржуа Журде-на). Вони наділені характерними рисами, але не характером; ці

риси комічно загострені, але не порушують правдоподібності.

Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як

комедійний характер. Особливості мольєрівських характерів

полягають у тому, що тенденція, що існувала насправді, до-водиться до такого ступеня концентрації, що герой виходить

із рамок природного, розумного порядку. Такими є Дон Жуан,

Альцест, Гарпагон, Тартюф, Аргон — герої найвищою мірою

чесні й безчесні, мученики шляхетних пристрастей і дурні. Та-ким є Журден, буржуа, який вирішив стати дворянином.

Постановці самої комедії передувала увертюра, після чого

на сцені з’являлися вчителі музики і танців, вони надзвичай-но задоволені, що відшукали собі багатого покровителя — пана

Журдена, прихильного до дворянства та світського обходжен-ня. Так одразу ж, з перших реплік п’єси, визначається її ос-новна тема. Журден марить вирватися з нікчемності й стати

знатною особою. Це визначає всі його помисли, бажання та дії,

повністю підкоряє його натуру, робиться сенсом його життя.

Знаменним є перший вихід пана Журдена: вбравшись так, як

вбирається знать, — йому вже здається, що його мрія — мрія

буржуа — стає дійсністю. Пан Журден дуже охоче входить

у нову роль і справді вважає себе гідним цього високого зван-ня. Він підтримує дружбу з тими людьми, які близькі до ко-ролівського двору. Але що впевненіше поводиться Журден, то

більш пихатим стає, тим комічніше виглядає його бажання

бути аристократом. Що ж спричинило «божевілля» пана Жур-дена? А те, що його уявлення про виключність дворянства були облудними. І тому сатира народжувалась із кричущої невід-повідності суджень про велич і шляхетність знаті та справжнь-ої вартості панівного стану. Сміючись над Журденом, який так

хоче стати аристократом, Мольєр одночасно сміявся і над тим

ідеалом, що його вигадав для себе Журден. Але хоч як намагав-ся шляхтич Журден не бути схожим на самого себе, все ж таки

він залишався таким, яким він був. Позичаючи графові гроші,

він рахує їх до останнього су; сварячись із кравцем, служни-цею або дружиною, він вдається до лайки і навіть до бійки,

забуваючи про всі «великосвітські» уроки; вивчаючи науки,

він вибирав ту з них, у якій бачив практичну необхідність,

а перед тужливим співом віддавав перевагу простій веселень-кій пісеньці. Його жага до дворянства менш за все була хитрим

розрахунком буржуа, суб’єктивно вона ставала щирою мрією,

яка захопила всю натуру Журдена. Це призводить до того, що

шановний пан Журден легко вступає в останній, буфонний акт

комедії й вільно діє у примхливому маскараді посвячення в сан

«мамамуші». Дарма що його лупцюють палками, зате він досяг

бажаної мети. І дуже знаменно, що в цій атмосфері загальних

веселощів лунають серйозні слова, що відверто виражають по-зицію автора. На запитання, що ставить Журден Леонту, на-реченому своєї доньки Люсіль, дворянин він чи ні, Леонт не

без гордощів відповідає, що він не має наміру привласнюва-ти собі дворянське звання і не є дворянином. Він прослужив

6 років у армії й почуває себе людиною, яка корисна державі

та суспільству. Шляхетність Леонта, на думку Мольєра, набута

його способом життя і діяльності, тоді як поведінка змальова-них у п’єсі аристократів — графа Доранта й маркізи Доримен-ти — повністю позбавили їх тієї шляхетності, що була надана

їм від народження. У загальній композиції п’єси її карнаваль-ний фінал був спрямований на осміяння ганебної та вульгарної

пристрасті до «одворянення» — пан Журден стає загальним

посміховиськом.

Основні твори: «Школа чоловіків», «Тартюф», «Дон

Жуан», «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич».

Література: 1. Бордонов Ж. Мольер. — М., 1983. 2. Бул-гаков М. А. Жизнь господина де Мольера. — М., 1991.

Категорія: Реферати із світової літератури | Додав: uthitel
Переглядів: 1789 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]