ЭРНСТ ТЕОДОР ВІЛЬГЕЛЬМ АМАДЕЙ ГОФМАН

(1776–1822)

Знаменитий німецький романтик народився в 1776 р.

в Кенігсберзі. Гофман мав універсальні здібності в різних сфе-рах мистецтва. Він був автором першої німецької романтичної

опери, диригентом, професійним музичним критиком, теат-ральним декоратором, письменником, музикантом, блискучим

юристом, графіком. У кожній галузі Гофман виявляв високий

професіоналізм. У німецькому романтизмі не було митця більш

складного й суперечливого і, разом з тим, більш своєрідного та

самобутнього, ніж Гофман. Вся незвичайна, на перший погляд,

безладна і дивна поетична система Гофмана, з її подвійністю та

розірваністю змісту і форми, змішуванням фантастичного і ре-ального, що сприймалось як свавілля автора, приховує в собі

глибокий внутрішній зв’язок з німецькою дійсністю, сповне-ною гострих і болісних протиріч і з суперечливими муками

зовнішньої та духовної біографії самого письменника. Він пи-сав у найпохмуріший і найважчий час німецької історії, коли

більшість європейських країн охопила політична й церковна

реакція, а Германія була роздробленою.

Мати його була дуже набожною, нервовою і відлюдькува-тою жінкою, батько служив адвокатом, був творчо обдарова-ний, але беспутний. Батьки розійшлися, коли дитині було лише

три роки; мати переїхала в будинок своєї родини Дерферів;

хлопець виховувався під впливом свого дядька юриста, людини

розумної і талановитої, але фантаста й містика. У Ернста рано

виявилися чудові здібності до музики та живопису, його навіть

вважали вундеркіндом, хоча був він замкнений. У школі Ернст

навчався прекрасно, хоча й витрачав багато часу на малювання

і музику. У дванадцять років хлопець вільно імпровізував на клавірі, органі, грав на скрипці, вивчав теорію музики. Ернст прекрасно закінчив курс юридичних наук у кенігсберзькому

університеті у 1795 р., хоча не почував до юриспруденції особ-ливого тяжіння і продовжував ретельно займатися мистецтвом.

У Кенігсберзі він зустрів своє перше кохання Дору Хатт, вона

була за нього на 10 років молодша, він давав їй уроки музики.

Перебуваючи в Берліні, Ернст захопився вируючим жит-тям театрів, салонів; сам намагається поставити на сцені

зінгшпіль «Маска», але його пропозицію відхилили. Здавши

в 1800 р. блискуче свій останній іспит, він одержав місце асе-сора в Познані. Доля звела його з чарівною Міхаліною Рорер-Тіщінською, і він, не роздумуючи, повінчався з нею 26 липня

1802 р. Цей шлюб із донькою міського писаря став приводом

для остаточного розриву з родиною Дерферів. Гофман не міг

більше розраховувати на підтримку впливового дядька. Хоча

всюди в місті він був бажаним гостем, як дотепний співрозмов-ник, прекрасний музикант і талановитий карикатурист, його

непросте становище ускладнилося карикатурами, які він на-малював на відомих людей міста, — що дуже зашкодили його

службовій кар’єрі. Через ці карикатури він потрапив до Плоц-ка на набагато гірше місце. До цього ж часу належать його пер-ші літературний спроби в журналі.

У 1804 р. Гофмана перевели радником до Варшави. Тут він

зійшовся з Гітцигом, своїм майбутнім біографом, і з романти-ком Захаром Вернером; тут же він заснував музичне товарис-тво, зал якого прикрасив своїм живописом. У цьому місті він

вперше побував за диригентським пультом; тут було зіграно

п’ять його сонат. У 1805 р. народилася дочка Ернста Цецилія.

Незабаром після вторгнення військ Наполеона всі прусські чи-новники у Варшаві були звільнені зі служби. Гофман поїхав до

Берліна — з партитурами кількох опер у портфелі і з наміром

цілком присвятити себе мистецтву. Але там ніхто не зацікавив-ся його операми, не знайшов він і місця вчителя музики. На-решті, йому пощастило влаштуватися капельмейстером у Бам-берзі; але справи театру йшли так погано, що Гофман змушений

був покинути його і перебиватися приватними уроками та му-зичними статтями. Постійним супутником його життя стають

злидні. Все пережите спричинило нервову гарячку у Гофмана.

Це було в 1807 р., а цього ж року взимку померла його донька.

У 1810 р. один його знайомий, Гольбейн, збирався відновити

бамберзький театр. Гофман допомагав йому, працюючи як ком-позитор, диригент, декоратор, машиніст, архітектор і начальник репертуару. Та через два роки театр закрився. Гофмана

знову посіли злидні. Двадцять шостого листопада 1812 р. він

пише в щоденнику: «…Продав сюртук, щоб пообідати». З по-чатку 1813 р. справи його пішли краще: він одержав маленьку

спадщину і пропозицію посісти місце капельмейстера в Дрез-дені. Страшні дні серпневих битв Гофман пережив у Дрездені:

він виніс на собі всі жахи війни, але був бадьорий духом і навіть

веселим, як ніколи; він у цей час зібрав свої музично-поетичні

нариси, написав трохи нових, дуже вдалих речей і приготував

до друку низку збірників своїх творчих здобутків (серед них

повість «Золотий горщик»).

Жан-Поль Ріхтер помітив у Гофмана письменницький

талант і написав передмову до першого тому. Повість мала

значний успіх. Невдовзі Гофман знову залишився без роботи

і переїхав до Берліна. Там він знову став до роботи. На цей

час припадає його зустріч з Гітцигом, який познайомив його

з берлінськими романтиками, поетами і художниками. Місце

радника в камергерихті цілком його забезпечувало й водночас

залишало йому багато вільного часу, тож його творчий талант,

підтримуваний успіхом, міг повністю розкритися. Але він

марнував свій час, проводив багато вечорів, а іноді й частину

ночі у винному погребі, де біля нього завжди збиралася весела

компанія. Підхльоснувши свої нерви вином, Гофман серед ночі

приходив додому і сідав писати. Жахи, створювані його уявою,

іноді наводили страх на нього самого. Тоді він будив дружину,

яка сідала коло його письмового столу з панчохою, яку плела,

а в певну годину, якщо це був робочий день, письменник уже

сидів у суді й ретельно працював.

Значні за обсягом твори Гофмана виходять один за одним

у такому порядку: «Чортовий еліксир» (1816); романи та нове-ли для збірки «Нічні оповідання» (1817); «Дивні страждання

одного директора театру» (1819); «Крихітка Цахес на прізвись-ко Циннобер» (1819); «Серапіонові брати» (1819); «Життєві

погляди кота Мурра» (1820); «Принцеса Брамбілла» (1821);

«Мейстер Фло, казка в сімох пригодах двох друзів» (1822).

У 1819 р. хвороба знову наздоганяє його, і він з дружиною їде

на лікування в Селезію. У цей час влада вирішила поквитати-ся з письменником-сатириком, який вже перебував у важкому стані. Прикутий до ліжка, він продовжував диктувати свої оповідання. У сорок сім років сили Гофмана були остаточно вичерпані. У нього розвинулося щось подібне до туберкульозу спинного мозку. Він помер 26 червня 1822 р. Гофман підводить підсумки німецькому романтизму, є найповнішим виразником кращих його прагнень, яким він надав небувалої доти яскравості та певності. У творчості Гоф-мана, найсуб’єктивнішого письменника, котрий перетворив кожну свою сторінку на палку особисту сповідь, зіштовхну-лись у нерівному єдиноборстві велична, але самотня у своїх муках душа поета, що потребувала правди, свободи, краси від жорстокого погано влаштованого світу, в якому панує со-ціальна кривда, в якому все прекрасне і добре приречене на загибель або злиденне безпритульне існування. Основний для

всього романтизму конфлікт — розлад між мрією і дійсніс-тю — набуває у Гофмана безвихідного, трагічного характеру.

Основна тема його творчості — тема взаємовідносин мистец-тва та життя.

Надзвичайна проза німецького життя є сіреньким тлом, на

якому яскраво виграють барви його фантастики. Як психолог

Гофман обрав для себе галузь невизначених почуттів, неясних

прагнень, незвичайних відчуттів, магнетичних впливів, усього

страшного й болісно зворушливого; марення, галюцинація, без-причинний страх, утрата душевної рівноваги — улюблені мо-тиви його тонких психологічних етюдів. Як новеліст, історик

і етнограф, він чудово відтворює епоху Реформації та XVII ст.;

італійські звичаї і природу описує так, ніби десятки років про-жив в Італії. Але, вірний життю у подробицях, він завжди пе-ретворює його на строкату казку. Інший темний бік поезії Гоф-мана — його прагнення сповнювати читача жахом, змушувати

його вірити в існування якихось похмурих сил. Таким чином,

крізь усю творчість Гофмана проходять два потоки фантастики.

З одного боку, радісна, барвиста фантастика, що завжди давала

насолоду дітям та дорослим, і могла надихнути таких компози-торів, як Вагнер, Чайковський, Шуман («Лускунчик», «Чуже

дитя», «Королівська наречена»). З іншого боку — фантастика

кошмарів і страхіть, всіляких видів божевілля як художнього

втілення «нічного боку» душі й суспільного життя людей, яки-ми володіють темні, страшні сили («Еліксир диявола», «Піща-на людина», «Майорат»).

Твір Е. Гофмана «Крихітка Цахес на прізвисько Циннобер»

(1819) розповідає про події, що мали місце в маленькій державі

князя Деметрія. Дійовими особами твору є карлик Цахес, фея Розабельверда, студенти Балтазар і Фабіан, професор Мош Тер-пін і його дочка Кандида, маг Проспер Альпанус. Розповідь ве-деться від особи автора. Історія про маленьку потвору викриває

побут і звичаї карликових князівств, які ще мали місце в Ні-меччині.

У державі князя Деметрія кожен мешканець мав повну

свободу, тому сюди злетілася велика кількість фей і магів, які

понад усе на світі ставлять свободу. Але незабаром Деметрій

помер. Його місце посів Пафнутій, який вважав, що чарівни-кам на його землях не місце. У князівстві залишилася лише

фея Розабельверда, яка умовила Пафнутія надати їй місце

у притулку для шляхетних дівчат. Одного разу, коли Розабель-верда в чудовому настрої гуляла в лісі, на узбіччі дороги вона

побачила селянку Лізу, яка спала. Поряд з нею лежав кошик

із хмизом, в якому був її син, крихітка Цахес. Це була страш-на потвора зі старечим обличчям, тонесенькими, мов гілочки,

ніжками. Пожалівши цю потвору, фея почала розчісувати

своїм гребінцем його заплутане волосся. Коли мати прокинула-ся, феї вже поряд не було. Селянка вирушила в путь. Дорогою

вона зустрілася з місцевим пастором, який був дуже вражений

потворністю малюка, хоч і сказав, що той гарний собою, і на-віть запропонував взяти дитину на виховання.

Ліза була рада позбавитися цього тягаря, але не могла збаг-нути, чим саме міг сподобатися її потворний син пасторові.

А тим часом у Керпеському університеті навчається молодий

поет Балтазар, який кохає Кандиду, дочку свого професора

Моша Терпина. Несподівано серед університетського люду

з’явилось нове обличчя — крихітка Цахес, який має чудесний

дар привертати до себе людей. Якщо хтось у його присутності

говорить щось дотепне, всі вважають, що це сказав Цинобер

(так тепер називають крихітку Цахеса), але якщо Цинобер

мерзенно нявчить, що він полюбляє робити, обвинувачують не

його, а когось іншого. Всі захоплюються витонченістю і сприт-ністю Цинобера, він зачарував навіть Кандиду. Чвари Цинобе-ра діють на всіх людей, стан яких схожий на масовий психоз.

Тільки два студенти — Балтазар (за задумом автора, він ревно

охороняє казковий світ природи та поезії від вторгнення вуль-гарності й повсякденності) і Фабіан — помічають, що карлик

насправді потворний і лихий. Щодалі, то більше благ досягає

карлик брехнею. Він стає експедитором у міністерстві інозем-них справ. Глибокий задум втілений у незвичайній долі потво-ри Цахеса, долі, що обумовлена тим загадковим для романтика

законом, за яким матеріальні та духовні блага в буржуазному

суспільстві розподіляються нерівномірно: той, хто має владу,

присвоює собі плоди розуму і рук тих, хто нічого не має. Одного разу до князівства прибуває доктор Проспер Аль-панус, який насправді є магом. За допомогою магічного дзер-кала він показує Балтазару та Фабіану, яким є в дійсності кар-лик, потім викликає фею Розабельверду і повідомляє їй, що

в майбутньому карлик наробить багато лиха. Фея погоджуєть-ся більше не опікувати Цинобера і ламає гребінець, що ним

вона колись розчісувала його кучері. Чарівна сила гребінця

була у трьох вогняних волосинках, які вона наділила чаклун-ською силою: всі чужі заслуги приписувалися йому, а всі його

вади — іншим, і тільки дехто міг бачити правду. Тепер ці воло-синки слід було вирвати, що й зробили Балтазар і Фабіан. Це

відбувається саме в той момент, коли мали відбутися заручини

Цинобера з Кандидою. Всі враз побачили карлика таким, яким

він був насправді. Його викидають геть, він біжить до свого па-лацу і тоне у срібному горщику, застрягає й помирає. Однак

фея після смерті робить останнє благодіяння — перетворює

його на красеня. Не забуває фея і про матір карлика, селянку

Лізу: на її ділянці виросла чудова солодка цибуля, і жінка стає

постачальницею князівського двору цією цибулею. А Балтазар

оженився на красуні Кандиді на радість її батькам.

Автор доходить висновку, що багатство й людська глухо-та, те, що люди забувають закони природи і краси, призводить

до панування безглуздості та вульгарності. Але Гофман вірить

у велику силу мистецтва — перемога його на сторінках казки

можлива, але у світі людей все набагато складніше: цим і пояс-нюється іронічний фінал твору.

Основні твори:  «Золотий горщик», «Чортовий еліксир»;

«Нічні оповідання»; «Дивні страждання одного директора те-атру»; «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»; «Серапіонові

брати»; «Життєві погляди кота Мурра»; «Принцеса Брамбіл-ла»; «Мейстер Фло, казка в сімох пригодах двох друзів», «Лус-кунчик», «Чуже дитя», «Королівська наречена», «Еліксир ди-явола», «Піщана людина», «Майорат».

Література: 1. Э. Т. А. Гофман. Жизнь и творчество. —

М., 1987. 2. Карельский А. В. От героя к человеку: Два века

западноевропейской литературы. — М., 1990.