| Українська демонологія на прикладі чорта, відьми та вовкулаки.
У народних легендах про створення світу розповідається про те,що творили його разом Бог Сатанаїл. Отже,споконвіку в світі існували добро і зло,світло і темрява,щастя і горе. Цієї роздвоєності,боротьби протиріч не лише в природі та суспільстві,а і у власній свідомості людина осягнути не могла і втілила своє розуміння діалектики в дивовижних демонологічних образах русалок,чортів,упирів,відьом та ін.. Народжені народною уявою ще до утворення державності за часи язичництва,пережили гоніння християнської церкви,середньовічні спалення і випробування водою,пережили і сімдесят років атеїстичного радянського виховання. Образи і досі живуть в свідомості сучасної людини.
Чорт
Український народ в своєму світогляді змішав давній поганський погляд на темну силу з християнськими образами чортів, а з тієї мішанини народився в народній фантазії новий тип темної демонської сили. Чортитепер у народнійфантазіїщосьсереднєміж русалками, полісунами і домовиками.
Давнійнароднийпереказвиводитьїхіз моря: «Як Бог создав небо, як булатільки вода і не булощеземлі, сатана сидів у піні і пищав. Бог взяв його з піни і звелівйомусіятикаміння, а сам почав сіяти землю. Сатана насіявкаміння і воновиросло аж до неба: з того часу стали на землі гори. Бог дозволив сатанісоздатисобіпомагача, раз тріпнути пальцем, помочивши його в воді. Чорттріпнув раз і побачивпозаду себе такестраховище як сам. Тодівіннатріпавсобібагаточортів, схотів стати на рівні з Богом і для того звелівчортамзбудувативисокубашту. Як тільки вони повилазилитуди, Бог зваливстовпа, і чорти сорок день і сорок ночей летіли і попадали: хто в воду — став водяником, хто в ліс — став лісовиком, хто в болото — став болотяним, хто в очерет — став очеретяником, хто в поле — став польовиком, хто в хати — став домовиком.
Походження фантастичної істоти відомої під назвою чорт можна простежити так: в австралійських дикунів душі померлих ,яким відмовлено яким у похованні, перетворюються на інгів — духів, схожих па людей, але довгими гострими вухами і хвостом. За новозеландськими уявленнями, душі померлих ідуть у ліси, стають злими духами і шкодять навіть своїм близьким. Китайці, індокитайці та індійці бояться душ непохованих, хворих на проказу, чуму, померлих насильницькою смертю та від пологів. Бували випадки самовбивств і вбивств з метою помсти ворогам після смерті в образі злого духа. У класичних народів непоховані душі також ставали злими духами — лаврами . У малоросіян потопельники, тіла яких не були поховані, перетворювалися на водяників . Чортами стають і діти, вбиті матерями при народженні.
З тієї причини вода буває найулюбленішим чортячим місцем і вода нечиста, темна: болота з багном, ковбані під греблями, повні гною й грязюки. Чорти вночі вилазять з води, сідають на греблях, під мостами й на мостах, гуляють у млинах і в фабриках, в очеретах, в лісах, часом сидять у старих руїнах хат і тим нагадують свого родича домовика. Чорт з'являється людям чоловіком, дуже поганим, мохнатим, з собачою мордою, з цапиними ріжками, з цапиною бородою й ногами. В нього куций хвіст, довгі руки з лазурями на пальцях, лице чорне, ніс довгий, зуби вискорені, очі червоні, огневі. Часом чортпоказується людям паничем, німцем, ляшком, у куценькомуфраці, з-підкотроготеліпається невеликий хвіст; у німецькомубрилі, з-підкотрогостирчатьріжки. Чортперекидаєтьсязвіром, птицею, собакою, цапом, півнем, бараном, часом помершими людьми, навітьсвящеником, абитількипіддуритичоловіка. Розказують, як один чоловіквертався з весілля і на гребліпобачивсвященика. Вінпідійшовпідблагословення, а священикзареготався й щез. Раз чоловік продав вівцю на базарі і вертавсяввечерідодому, коли дивиться, аж йоговівця ходить подорозі. Чоловікпіймавїї та й каже: «бідна моя овечка!», а вівцявирвалась з рук, зареготалась та й собікаже: «бідна моя овечка!». Другийчоловік, вертаючись з базару, знайшов на дорозізв'язаногопівня, привіздодому, посадив підпіч і жде, покивінзаспіває. Прийшов уже час співати, а півень не співа. Чоловікзасвітивсвітло; коли гляне, аж перед півнемлежить золото та срібло. Вінтодіодніспівня і кинув з мосту в воду. Захвилюваларічка, схопивсявітер і трохи не зваливчоловіка з мосту в воду. Вернувсявіндодому і знайшовтільки смолу, де лежало золото та срібло. Чортз'являється часом і урядником. Утакімобразі, кажуть, він приходив уночі до одного слабого чоловіка, щобнаписатийомудуховну. Розказують, щочорти, перекинувшись панами, затягувалидосебе людей, а найбільшемузик, приводили їх у розкішніпалати, заставляли гратицілуніч, давали їсти й пити, танцювалицілуніч і щедро платили червінцями. Але як тількизаспівалипівні, все щезало, і піддуренийчоловік лежав у пущах, у нетрях, у болоті. Замість грошей в кишенібули черепки. Розказують, щочортипоказуються часом і в церкві, вишкіряютьзуби з віконуночі. Чортиженяться, справляютьвесілляпо-панськи, родятьдітей і ніколи не вмирають. Чортимаютьнезліченну силу грошей, та все золотих. Щоброзбагатіти, то треба датичортові записку на свою душу, написавши їїсвоєюкров'ю з мізинногопальця. Одному чоловіковічортнасипавповенльох золота. Про того, хтошвидкозабагатіє, народ каже, щовіннакладає з чортом, і кличе таких людей фармазонами. Зчортаминакладаютьмірошники, знахарі й відьми. Чортиприходять в образімерців до тих жінок, щопритужятьсвоїхчоловіків, літають до дівчатперелесниками, приймаючи на себе образ тих хлопців, за котримидівчатадужепобиваються в розлуці. Чортиз'являються і в вихорах, і треба на тому місці, де крутиться вихор, застромити ножа, що ним ріжутьсвяченупаску, то на землі буде кров. Ту одежу, те полотно, щовхопить вихор, оддають на церкву, бо покрутить того, хтоїїноситиме. В градовиххмарахпищитьчорт. Як ідедощ при сонці, то кажуть,що з відьмою жениться чорт.
Що ж до стосунків з жінками, то чорти з'являються до дівчат в образі парубків, між іншим, і для того, щоб женитися. У народній оповіді, записаній на Лубенщині, дівчина лише тоді, коли зачепилася і впала, помітила, що наречений її — чорт, і відмовила йому. В багатьох народних оповідях Лубенського повіту чорт іще приходить до безутішної вдови в образі покійного чоловіка. Наприклад: «Чоловік з жінкою жили хороше, потім він умер. Скучала вона за ним, каже: «Коли б же він прийшов до мене!» Наварила вечерять і сіла, та знову: «Коли б мені, Господи, Василь прийшов». Коли гука: «Марія, одчини!» Одчинила вона,— коли Василь. Посідали вони вдвох вечерять. «Буду я,— каже,— до тебе ходить, буду і тішить, і тебе любить». Послали постіль і полягали спать. І він неї ходив так, що неділь зо двоє, і вона зробилась гладка- так він її втішив. Стала вона кумі своїй хвалитися: «Кумо! До мене чоловік ходить». Кума пита: «Який?»— «Мій Василь».— «Е, ні, кумо, то не Василь».— «А що ж воно таке?» — «А ти з ним удвох вечеряєш?» — «Вечеряю».— «Навари вечерять і вріж йому скибку хліба і солі, а ложки не вмочай в страву. Та впусти ложку додолу під стіл і тоді побачиш, які в його ноги». Зробила вона так, та як глянула, а в його ноги у вовні. Вона злякалась, а він пита: «Чого ти мене лякаєшся? Тепер холодно, я грошей ніде не зароблю, то я поліз на хату, та взяв кожух, та ло-шив собі кожушані чоботи — того в мене і ноги такі страшні тобі, а ти не бійся мене, стели постіль та лягай спать зо мною». Так вони ту ніч переспали. Вона на утро пішла до куми знов, каже: «Еге, кумасю, правда ваша,— каже,— ноги в вовні, ще й хвіст ззаду». А кума каже: «Тепер ти, кумо, вечерятьне вари, а візьми своє благословеньєта, як прийде, то ти його перехрестиш та швидко тікатимеш до мене». Прийшов він до неї, ще й сонце не зайшло. Вона й перехрестила його своїм благословеньем та й тікає прямо до куми. Він за нею в погонь. А кума вже одчинила двері сінешні і хатні. Вона мерщій в сіни вскочила, а кума зачинила двері» (від селянки с. Литвяки Є. Пулькіної).
Відомо,що угода укладається на перехресті кров'ю з мізинця контрагента . Такий спосіб застосовувався звинувачуваними: Ільком Човпилом, «що записався кровію своєю князю бісовському і всім бісам на службу душею і тілом на тридцять років», і Іваном Роботою, який відступився від Бога і віддав себе демону . При всій стислості малоруських відомостей про угоди із чортами помітно, однак, що тут диявол зображується далеко не таким, як на заході, блискучим юристом, знавцем теорії угод, який колись затягнув папу Сильвестра до пекла із хвальковитим вигуком: «Tunonpensaviguioloicofossi».Навпаки, у нас юридичні здібності диявола визнаються посередніми, що видно, між іншим, із оповіді, яку я записав від Н. Кедевої з села Литвяки: «Живе чоловік бідненько, надумав: «Піду десь грошей чи не розживусь». Іде лісом, а проти його дід: «Здоров. Куди ти ідеш?» — «Піду, чи не дасть хто грошей».— «Еге! Іди, й я дам. В тебе жінка хороша?» — «Хороша».— «І діти є?» — «Є».— «Я тобі дам грошей, а ти ж мені оддаси матір із дітьми?» — «Оддам».— «У вівторок прийдеш за грішми». Пішов той чоловік у вівторок за грішми. Виходить до його ірод. «Ну, іди,— каже,— мішок наставляй». Узяв насипав. «Ну,— каже,— неси, а я прийду до тебе у середу ввечері за матір'ю і за дітьми». Чоловік приніс гроші додому і не хвалиться жінці, що буде. Просяться до нього в середу два старці на ніч. Він і каже: «Я б пустив вас, люди добрі, так не пущу».— «Чому не пустиш?» — «Я так бідно жив і ходив грошей шукать, то дав мені ірод, а я пообіцяв матір з дітьми оддать, так сьогодні прийде увечері». Старці кажуть: «Нічого, хоть і прийде, ми не боїмось». Коли се так як часів у дванадцять іде під вікно, каже: «Здоров був один!» А старець і каже: «Удвох добре говорить, а втрьох молотить, а четверо коліс — то буде віз, а п'ятого колеса не треба до воза»,— а тоді чоловікові: «-Є в тебе квочка з курчатами? Візьми влови та викинь йому». Чоловік той узяв, уловив і викинув йому квочку — матір з дітьми. А ірод і зговорив: «Ну, щастя твоє, що так ізробив: і деньги пожив, і жінка дома зосталась».
Значно більшу спритність виявляє диявол у поширенні зла, як це видно із усних і друкованих джерел: чорт, навчивши чоловіка музиці, при цьому калічить його ; краде гроші у скнари, який вішається; спалює пасічника в курені; заморочує чоловіка так, що той ріже дружину замість вівці. Чорти, прийшовши на досвітки у вигляді парубків, відрізають голови дівчатам і вішають за коси на кілках .
Особливо характерною є казка, записана в с. Хитці від І. Нагорянського: «Був бідний парень і зачав свататись. Не посватавсь. Іде дорогою, зустрічає його нечистий дух. «Де ти був?» — питає. «Свататься ходив, і давно сватаюсь, і ніяк не посватаюсь через те, що я бідний, нема у мене нічого». Нечистий каже: «Я тобі совіт дам, тільки послухай мене. Піди ти у город і найми собі хату, і до тебе щоб ніхто не ходив, опроче я ходитиму; і сім год не стрижись, сім год не вмивайся, сім год нігті не зрізай, а я буду до тебе ходить, деньгиізносить. І заживеш собі грошей много. Будеш ти людей рятувать тими грішми — позичать. Прийде до тебе генерал позичать гроші по нещастю, що він визичив із казни денег, казна його хоче цінувать, і ти йому зговориш: «Визичать — визичу, а ти за мене дочку оддаш заміж». А в генерала три дочки, і він скаже: «Не можу так, треба розпитаться дочки». Так і було, як казав нечистий. Пішов генерал, спитав старшої дочки: «Желаєш заміж за такого-то вийти?» — «Не хочу!» — «Сейчас голову долой!» Середульша сказала: «Я піду, хоч він некрасивий, я вас пожалію». Пішов генерал, говорить: «Оддам дочку, тільки не старшу; середульша охотиться».— «Для мене все рівно, хоч і найменшу»,— каже парень. І визичив грошей. «Ну, голубчик,— каже генерал,— прибувай, коли ти схочеш, оддам дочку». Явився до того парня чорт: «Ну тепер я тобі дам друге наставлєніє: іди до цирюльника, хай тобі бороду побриє, хай тобі волосся підстриже, хай нігті позрізує. Піди у лавки і купи собі саму найдорогшу одежу і надінь на себе убрання». Прибрався він, тоді пішов до генерала дочки сватать, і на середульшій батько благословив вінчаться. І тоді уже старша із своєї досади пішла та повісилася. Приходять вони з вінчання, і ніхто не бачив, а молодому ввидівся той самий, що наставлєніє давав. «Наставив,— каже,— тебе хазяїном і хорошу жену тобі дав, а собі другу узяв, старшу дочку генеральську. З тим і розійдемося!»
Про жертви розповідається в таких переказах Лубенського повіту:
«Був собі чоловік, і в його була дівка, їздив риби ловить, і хто не поїде — нема, а в його повен човен. Ну, до того дійшлося, що явилися нечисті йому на лицо і кажуть: «Ти не сам ловиш, а ми тобі наганяєм. Що ти нам за те даси?» А він каже: «Що я вам дам, як у мене нічого нема?» І він саме насеред ями. Вони кажуть: «Як ти нам нічого не обіцяєш, ми тебе утопим». Так він сказав: «Єсть у мене дочка Марина, беріть її». Ось приїхав додому і хвалиться. Баба каже: «Хай тебе самого візьмуть, як Марину оддавать!» Через время поїхав він з Мариною по дрова. Ось їдуть з дровами, він сів на сані наверх дров. І де взялося три квака й кажуть: «Ти нам пообіщав Марину, а баба твоя не повеліла». Ось поки привезла додому та дівка, а його й духу нема» (від Г. Нагорянського, с. Хитці).
«Найшла мати собі дитину, і стало воно плакать, а мати каже: «Щоб тебе чорти взяли!» Стала та дівчина рости. Росте, росте, як з води йде. І стала вже дівка така, що стали люди сватать. Посватали її люди, і то вже таке до вінця іти. Пішли вони: ідуть од вінця і стали через греблю йти, і молода в жовтих чоботях. І вмазала молода чобіт, каже: «Тепер же ви ідіть помаленьку, а я чобіт обмию». Вона тільки стала чобіт обмивать, взяла у воду впала. Тут зробили крик, що втопилась молода. Стали люди її шукать, витягать... Потім її не знайшли. А той молодий остався вдовцем. Так її почали поминати, що вона умерла. І так, може, й год, може, й два не було звістки ніякої. Потім у сусіда знайшлася дитина в жінки. Прийшов він просить тії молодої мати: «Ходім, бабусю, до нас». Вона пішла, побула, своє діло зробила, вернулась додому і лягла спать. Коли щось під вікно стука і гука: «Бабусю, одчиніть! Ходімте до нас».— «Я у вас вже була».— «Ходім, пожалуста, ще». Вона вбралась, пішла. Він її вів, вів, узяв та вкинув у воду. Коли там у воді такий дім хороший і дочка її рідна, та, що втопилась, там сидить, каже: «Спасибі вам, мамусю, що прийшли до мене, мене одвідали». Бабувала стара у своєї дочки, потім пита: «Коли ж ви мене, діти, одведете додому?» А він каже: «Коли привів, тоді й одведу». Діждали вечора, він її взяв і поніс додому. «Ну,— каже стара,— приходьте, прошу покорно, і до мене в гості».— «Спасибі, що кличете, прийдем». Діждали Великодніх свят, посходилися до матері всі три дочки і всітри зяті. Гостювали вони вдень, як слідує буть, а то — вже вечір, і допилися вони до того, що той нечистий пішов поверх столутанцювать. А ті старші сестри зробили з соломини хрестик та йому ззаду встромили за комір. Так він там так і лопнув. Його молода плаче: «Нащо ви мене осиротили? Тепер вже мені ні до вас, ні до їх. Лучче б мене не кликали» * (від селянки с. Литвяки €. Пулькіної).
Любовчортів до музики і пісеньнатякає на шум хмар і дощу, на свист вітру. Тим-то кажуть, щосвистітивхатігріх, босвистятьтількичорти, а свистом можнаприкликатичортів.
Звіриний образ чорта, з рогами, з хвостом, з шерстю показуєйогодавніший образ міфічного тура-оленя з дев'ятьма рогами. Чортовігроші, чортове золото, срібло й багатство — то блискавка, захована в хмарах, або та плодюча сила дощової води, котрахоч і захована в чорних, болотяногоцвітухмарах, все-таки сипле на землю багатство, урожай хліба. В народнихоповіданняхчортирозливаються смолою, як тількивдаритьїхгрім. Та смола — то темна дощова вода, чорна грязь од дощу в осеніабо зимою. Треба пам'ятати, що в народнихоповіданняхчортивиходять не такілихі й страшні, як їхпоказуєхристиянство. Видно, що народ ще не зовсім притулив до їхморальнийелемент і дивиться на них як на стихійнихдухів. Чортисобівеселі, жартовливі, танцюристі, реготуни, люблятьдуріти, як веселі пани давнього часу, підводячичоловіка, як кажуть, підмонастир, але ніколи не шкодятьсерйозно. Звідтіль і вийшлиприказки: «не такийчортстрашний, як йогомалюють; чорт не такийлихий, лишйого люди на зуби взяли; і чортові часом треба свічкупоставити». В українськихказкахчортскрізьописуєтьсядурненьким: йогодурятьнавітьмолодиці й баби. Є казки, де чортописуєтьсядобрим. В однійказцірозказують як парубок пас товар коло ставу і побачив, щововкзакрадається до якогось сонного чоловіка і хочейогоз'їсти. Парубок крикнув, вовкутік, а чоловікпірнув у ставок. Потім як парубка вловилипесиголовці і хотілизарізати, той чортвизволив парубка, набрав для нього у песиголовців грошей ще й на своїйспиніпривізйогододому.
Відьма
Відьми й відьмаки — то напівміфічні істоти. З того часу, як народ почав забувати міфічну старовину, почав мішати міфи з життям, з того часу він багато дечого переніс на землю, що діялось на небі. Народна фантазія переробила чисто міфічні образи відьом на звичайних людей з незвичайною силою знахарства. Але всі прикмети відьом і відьмаків показують на їхній давній чисто міфічний небесний образ.
У народних оповіданнях відьми й відьмаки витворяють надприродні справи: держать у своїх руках дощ, град, росу, хмари й вихрі, крадуть з неба зорі й місяць, літають на повітрі на Лису гору й справляють там з чортами чудні ігрища, перекидаються звірами, клубками й іншим способом. Всі такі прикмети показують, що відьми й відьмаки — небесні образи, перенесені на землю пізніми часами на людей.
Гидка, зловісна баба із гачкуватим носом, червоними очима, що дивляться вниз,— такий портрет відьми в малоруських та західноєвропейських етнографічних збірниках . Усі народні оповіді Лубенського повіту додають до цього портрета ще такі риси: «Відьма в лиці міняста, жовта, очі чорні — глибоко. Погляд у неї негарний, її по очам пізнають. Вона на сонце праведне не буде дивиться і в церкві усе дивиться униз». Крім характерних рис обличчя, головною ознакою відьми вважається хвіст. Упевненість в існуванні хвостатих людей поширена між віддаленими арабськими, африканськими, меланезійськими племенами. Ще одна ознака відьми — чорна смуга волосся від потилиці до пояса — трапляється тільки в народних оповідях про відьму в Харківській губернії.
Перелічені особливості можуть належати, звичайно, тільки «родовитій» відьмі; ученою ж — може стати кожна жінка, що отримала випробування. Це випробування, як випливає з друкованих джерел та усних народних оповідей, що були записані в Лубенському повіті, полягає, окрім наруги над святинею ,ще й в образному уявленні майбутньої діяльності відьми та її долі. Та, що має пройти випробування, йде опівночі до річки, звідки вилазить гаддя, вона його видоює і бере зубами; потім гади хапають сир з такою жадібністю, з якою потім вони розірвуть відьму або її душу. Дещо інше випробування відьми в таких народних оповідях: «Жінка просила своєї куми: «Навчи й мене відьмити». А кума каже: «Не видержиш».— «Видержу».— «Приходь завтра». Увечері прийшла та жінка до куми, і кума повела на їх собраніє. Здохла кобила, і в кобилі і гади, і черепахи, і жаби; і туди тій кумі пролазить. Вона те побачила та й назад, а ті відьми навели їй причину, і вона ошалимоніла, ума тронулась» (від селянина с. Піски І. Рябича).
Самий образ, сама фігура відьом показує, що вони не прості жінки. Відьми бувають родимі і вчені. Родимі відьми мають невеличкий на два пальці хвостик, а як вони відьмують, то в них виростає хвіст, як у собаки. Вони багато знають, але нікому не шкодять і навіть помагають людям своїм знахарством. Про одну бабу (в СтеблевіКанівськ. пов.) розказували, що вона родима відьма, багато знає, але нікому не шкодить; раз вона серед літа вилила в ночви чавун окропу, і окріп замерз, як зимою на морозі. Вчені відьми бувають лихі. Серед ночі вони розпускають по плечах коси і в одній довгій білій сорочці йдуть доїти корів. Такий образ відьми з розпущеними косами, в білій сорочці, з хвостом, з цідилком та з дійницею в руках нагадує образ водяної німфи русалки з розпущеними косами і в білій сорочці, або міфічної білої дівчини, котра гасить палаючу діброву водою з цебра та решета. Відьма — то образ німфи небесної води, перенесений на землю в побутове життя народу. І хмари бувають шкодливі і нешкодливі, вважаючи на те, чи сиплять вони літній дощ, чи град та сніг. Сама літня хмара може сипнути на землю серед літа льодом, як родима відьма обертає літом окріп у лід .
В основі будь-якої діяльності відьом лежить уміння обертатися на живі істоти та неживі предмети, без чого сама діяльність ця не завжди була б можливою. Здатність до перевтілення часом обмежується лише дванадцятьма видами предметів, у які перетворюється відьма 7, а часом така здатність визнається майже безмежною. Відьма обертається, між іншим, на собаку з жіночим обличчям , кішку, пацюка, мишу ', на птахів , зміїв, жаб .
Такі ж перетворення відьом відомі і в зарубіжному фольклорі. Шотландські відьми переслідують парубків у вигляді кішок, італійки особливо часто на початку XVII ст. обертались на кішок ,валлонки і фламандки — на собак, кішок, ворон і сорок, сицилійки — на жаб . І в перетвореннях, і в літанні відьом важливу роль грає мазь, яка виготовляється за західноєвропейським рецептом із людського, особливо дитячого, жиру, стружок від олтарів та церковних годинників ; у малоросів — з котячих мізків, собачих кісток і людської крові або тільки майського масла і сажі . Вже в казці Апулея «Золотий осел» Памфіла після вживання подібної мазі перетворилась на сову і полетіла; французька відьма кричить: «Emenhetan!»—і летить на лозині; вимазана маззю німецька відьма летить гола на помелі, кочерзі, мітлі ; фламандські відьми літають на козлах, ґратах, вилах, дрючках, мітлі. Вилітаючи, теж кричать: «Через трубу! Вище дерев, будинків, вище всього!» ,малоросіянка, намазавши під плечима, «пурхне, як горобець, уверх» на коромислі, частіше— на мечику з терниці. «Якось ноччю зійшлись відьми у хату до хазяйки, а наймит не спить, дивиться. Мотаються вони по хаті, наварили вареників і, хто їх зна у віщо, вмочили. Кожна з'їсть вареника і летить уверх» (від селянки м. Снітин Д. Сизоненкової).
Перша прикмета відьом та, що вони крадуть з неба дощ і росу і держать їх у себе в горшках у хаті або в коморі. Розказують, що одна відьма сховала дощ у горшку під покутям. Раз відьма пішла в поле, а дома покинула наймичку і веліла їй не зачіпати горшка під покутям. Наймичка не втерпіла, розв'язала горщок і чує звідтіль голос: от буде дощ! Не встигла вона вискочити в сіни, а дощ ллє, як з відра. Коли се прибігає з поля хазяйка. Тільки вона накрила горщок, дощ зараз перестав. «Якби ще трохи постояв одкритий горщок, то дощ затопив би все село!» — сказала відьма. Про другу відьму розказують, що в неї у коморі стояли якісь позав'язувані діжки. Як відьми не було дома, наймичка пішла і порозв'язувала діжки. Звідтіля так і полізли жаби, ужі і всякі гади. Піднявся страшний шум, налетіли чорні хмари, зашумів вихор і полив страшний дощ. Відьма прибігла, повкидала гади в діжки, знов позав'язувала і дощ зараз перестав. Те саме розказують і про відьмаків. Один знахар жав на полі з другими женцями. Бувало в жнива серед дня насунуть чорні хмари: женці кидаються зносити снопи, а він собі ні гадки! Жне та каже: не буде дощу! І хмари проходять без дощу. Раз найшла страшна хмара. Коли се іде до знахара на чорному коні чорний чоловік і каже йому: «Пусти!» «Не пущу», — каже знахар, — «було не набирати так багато». Чорний чоловік щез, хмари посизіли й побіліли. Женці думали, що от-от посиплеться град. Коли се іде до знахара другий чоловік увесь білий, на білому коні і кричить: «Будь ласка, пусти, бо не видержу!» Знахар підвів голову та й каже: «Та вже йди, тільки на той байрак, що за полем». І над байраком зараз заперіщив град.Раз один чоловік робив на полі, коли дивиться, аж на нього летить вихор. Він ухопив сокиру та й кинув у вихор: сокира ввігналась у вихор, як у дерево, і він поніс її геть. Після того той чоловік заїхав на ніч у село до одного мужика. Він увійшов у хату, а в хаті лежить хазяїн і стогне. От чоловік і питає в дітей, чого то батько так стогне, а діти кажуть, що то батько скалічив себе сокирою. Коли дивиться він під лаву, аж там лежить його сокира. Чоловік догадався, що кинув сокирою в знахаря та мерщій з хати. З цього усього можна бачити, що відьми й відьмаки мають владу над хмарами й вітром, що вони держать у своїх руках дощ, град, погоду й непогоду, можуть насилати засуху й неврожай. У давні часи відьми були одним із образів німф небесної води, а відьмаки були демонами вітру й хмар.
Друга прикмета відьом та, що вони крадуть з неба зорі. Народ розказує про падаючі зорі, що їх крадуть відьми та ховають у глечики. Найбільше зірок крадуть відьми на празник Коляди й Купала; часто вони тоді крадуть і місяця, а як часом впустять яку зорю, то ловлять її плахтою. Розказують, що було село, де жило мало не тисяча відьом. Вони так багато покрали зірок з неба, що вже не було чим світити. Бог послав св. Андрія; Андрій ударив палицею, і все село з відьмами пішло крізь землю, і на тому місці стало болото. Вночі, як тільки поснуть люди, відьми виходять надвір у довгих білих сорочках з розпущеними косами, обводять руками зоряне небо, закривають місяць хмарами, і потім хмари заволікують усе небо. Зараз починається надворі грім і блискавка, і відьми тоді біжать доїти корів. Вони так видоюють корів, що з дійок разом з молоком дзюрчить кров. Часом відьми заганяють місяця в хлів і при його світлі доять корів .
З цього всього можна пересвідчитись, що відьми — то давні образи хмар, що собою закривають зорі й місяць од людського ока, і як почнеться грім і блискавка, то з небесних корів-хмар дзюрчить дощ.
Третя прикмета відьом та, що вони літають на Лису гору. Як тільки відьма хоче летіти на Лису гору, то приставляє до огню в горшку тирлич-зілля. Починає зілля кипіти, відьма скидає з себе сорочку, маже під колінами, під пахвами якоюсь маззю, сідає верхом на помело або на кочергу, хапає в руки мечик од терлиці або од бительні і летить через вивід на Лису гору. Лисих гір, куди злітаються відьми, показують багато: і в самому Києві, і нижче Києва, понад Дніпром. На Лисій горі над відьмами верховодить відьмак. При світлі багаття відьми починають гуляти, танцювати, граються у війну, кидаються одна до другої з мечиками і приказують: «Втну та не дотну!» Як тільки заспівають півні, відьми сідають на кочерги й помела і вертаються додому. Розказують, як один москаль, ставши на квартирі у відьми, підглядів, як його хазяйка, зробивши свою відьмачу операцію, шугнула через комин у вивід, вхопивши в руки мечика од терлиці. Цікавий москаль приставив до огню те саме зілля. Зілля почало кипіти і москаль почув, що його щось піднімає вгору. Він помазався маззю, вхопив у руки тесака і шугнув у вивід на Лису гору. Оглянувся москаль, аж він сидить на горі серед відьом і між відьмами, зараз впізнав свою хазяйку. Він злякався і сховався за камінь. Дивиться він, аж відьми почали прискакувати одна до другої з мечиками, приказуючи: «Втну та не дотну». Москаля розібрала охота; він не втерпів, вискочив з-за каменя, кинувся з тесаком на відьму і крикнув: «А я втну та й перетну!» Як махне тесаком, та й одрубав своїй хазяйці пальця. Відьми розлетілись, прилетів москаль, прилетіла й хазяйка і ввійшла в хату нишком-нишком, але за те вона виссала з нього кров і він умер.
Відьми не тільки самі літають, але можуть поробити, що й другі люди літатимуть. Як тільки відьма любить якого парубка, або сердита на кого, приставляє до огню зілля; зілля починає кипіти, і чоловік здіймається з місця і летить. Кипить зілля помаленьку, чоловік летить низько, на половині лісу і часом може розбитись; кипить зілля дуже, чоловік летить високо, вище од лісу. Чоловік летить і все <102> кричить: «Пити, пити!» Його можна зсадить, заткнувши в землю ніж, що сім літ ним ріжуть свячену паску.
Професія відьом — доїти корови. Відьми заправляються в цьому ділі на Великдень і на діяння вночі держаться в церкві за замок (бо весною одмикається земля й вода). Відьми доять корови і просто і наднатуральним способом. Скільки відьма може збагнути оком, там вона має силу навести голод і відняти молоко від корів. Яку корову вона встигне видоїти на Благовіщення і на Юрія, ту буде вона доїти здалека, коли схоче: заб'є кілок в одвірок коло дверей, або в стовп у хижці, і тільки одіткне, то й потече молоко. Одна наймичка служила у відьми, пішла в хижку і одіткнула кілок. З дірки потекло молоко, а потім почала текти кров. Наймичка злякалась і забула заткнути кілок, поки не прибігла хазяйка і не заткнула кілка. Часом відьми доять молоко прямо з стріхи, підставивши дійницю. Відьми ссуть і кров. Один наймит підглядів, як до його хазяйки раз зібрались відьми, напали на сонного хазяїна, виссали з нього трохи крові і напекли з неї коржиків. Відьми перекидаються собаками з довгим вим'ям, кішками, жабами і навіть клубками. Один чоловік піймав відьму, а вона перекинулась жабою. Чоловік махнув сокирою і одрубав жабі два пальці на нозі, а другого дня довідався, що його сусіді одрубані два пальці на нозі. Один наймит, прокинувшись сонним, підглядів, як його хазяйка мазала сметаною пироги. В полумиску нестало сметани домачати пирогів. Хазяйка каже: «Скакухо, рябухо! Дай мені сметани!» З-під полу вилізла здорова жаба; хазяйка підставила полумисок і жаба наригала повний полумисок сметани.Розказують, що відьми на Юрія збирають у цідилки росу, і видавлюють вже молоко, а сусідські корови зостаються без молока.
Ще один переказ про відьму:«В Хитцях є баба, усі кажуть — відьма. Вона і других обучала. Узяла собі двох молодиць, і узяла паляницю, і повела їх до комашні; узяла розломила надвоє паляницю і половину устромила у комашню, а другу половину пере¬ломила ще раз на два куски, і ті молодиці танцювали кругом комашні і їли той кусок. А відьма приказує їм: «Танцюйте, танцюйте , а то ї поклоніться тій комашні». Потім сказала: «Ідіть додому і не оглядайтеся назад, поки аж додому не дійдете, а вранці встанете до схід сонця і підете туди до комашні і той шматок візьмете». А чоловік ішов та й чув їх розговор та взяв той шматок вийняв та собаці й оддав. Встали ті молодиці утром, пішли до тієї комашні, довбались, довбались, та нема нічого — уже взя¬то. Пішли вони до тієї, що вчила, і давай її допрошувать: «Пащо ти взяла? Сама клала, сама й узяла!» А вона їм божиться, що не брала. Давай вони спориться і за коси водиться, так що і люди взнали. Жінки ті кажуть відьмі: «Сяка-така, дочко! То хоч як-небудь було молоко в наших корів, а тепер нема ніякого» (від селянина с. Хитці Д. По¬горілого).
Такий спосіб доїти корови і добувати з жаби сметану, а з роси молоко, — показує, що в давні часи відьми були богинями хмар, з котрих доїли небесне молоко і сметану-дощ, так як індійський громовик Індра любив доїти небесні корови (хмари) і посилати їх молоко на землю; а перекидання відьом звірами, жабами, огневими клубками і навіть огневими зміями нагадують зміну форми хмар на небі, одвічених блискавкою.
Упирі та вовкулаки
Упирями бувають знахарі й вовкулаки. Упирі родяться од чорта й відьми, як каже народна приказка: «упир і непевний усім відьмам родич кревний . Упирі бувають живі й мертві. Живого упиря легко пізнати: в нього лице дуже червоне, неначе налите кров'ю, і він дуже любить пити горілку. Упиреві дуже важко вмирати; він мучиться і конає кілька день, закриває очі й рот, лежить зовсім уже мертвий, але знов лупає очима, розкриває рота, дише і знов замирає. Кажуть, що одному дідові упиреві, щоб він скоріше вмер, заливали очі й рот топленим воском, але упир, полежавши трохи, ніби зовсім уже мертвий, знов лупав очима, роззявляв рота і топлений віск одлітав з очей і рота . Щоб упир скоріше вмер, кажуть, треба зірвати дошку з стелі. Як тільки він умре, то зараз підіймається коло хати страшний вихор, чорти хапають упиреву душу і несуть у пекло. Мертвий упир лежить на лаві червоний і поглядає одним оком. Як його поховають, він не гниє в домовині, лежить червоний, і в нього виростають пазурі на пальцях і довге волосся. На упиревій могилці буває дірочка або пора, кудою він вилазить мишею або ящіркою в глупу північ, ходить по хатах і смокче кров з людей, а найбільше з маленьких дітей. Упир ходить через зачинені двері або прогризає залізними зубами дірку в дверях. З кого упир виссе кров, той швидко вмре. Кажуть, що треба потрусити в хаті попелом або тертою сіллю, то зостануться сліди од його ніг на долу. Як тільки заспівають півні, упирі тікають на кладовище в домовину, а як опізняться, то падають додолу навзнак. Упирі не тільки ссуть з людей кров, але держать у своїх руках дощ, насилають засуху і неврожай. Щоб упир перестав шкодити, кажуть, треба одкопати упиря і пробити його за одним разом осиковим кілком в груди або в спину, або забити осиковий кілок просто в могилку. Як упир і потім не перестане ходити, то треба його викопати і спалити. Недавно в Таращанському повіті в засуху народ викопував одного старовіра; його били по голові, лили на нього воду з решета, приказуючи: «давай дощ!». Розказують, як одного упиря викопали і вкинули в огонь з осичини. Тільки що схопилося полум'я, упир лопнув, з нього полізли гадюки, черви, полетіли сороки й ворони. Люди обступили багаття з мітлами, лопатами й кочергами і загрібали всю нечисть в огонь, щоб упир не виліз яким-небудь черв'яком або гадюкою.
Прикмети упиря такі самі, як і прикмети відьми. Упирі люблять ссати кров, а за життя люблять дудлити горілку, як відьми люблять доїти, а часом і ссати молоко з корів, або доїти й кров; вони крадуть дощ, насилають засуху, перекидаються звірами й птицями так само, як і відьми. В домовині в упирів росте довге волосся, як і відьми люблять розпускати по плечах коси. В упирях бачимо напівміфічну істоту, таку саму як і відьми, тільки в чоловічому образі, од чого народна фантазія тільки трохи змінила поетичні фарби. Упир то демонічний образ хмари, то сам демон хмари, що висисає з неї дощ, змінюється на всякий спосіб і пропадає зовсім у небесному огні, в блискавці. На Червоній Русі в засуху й холеру палили упирів і відьом навіть на терновому вогні, а терновий огонь — то символ небесного огню, блискавки, і грає чималу роль в українській міфології. Сам вихор, що хапає упиреву душу, показує, що упир не хто інший, як сам демон вітру й хмар, втілений в образі червономордого п'яниці-знахаря.
Міф про вовкулаків не розвивається гаразд у народній фантазії. Кажуть, що вовками перекидаються самі знахарі, а часом обертають у вовків парубків, на котрих вони сердиті. Стрічаючи людей в лісі або в полі, вовкулаки не рвуть їх, а тільки жалібно дивляться їм в очі. Як їм хто кине хліба, то вони їдять, а овечок тільки душать, але не їдять. Хто догадається і назве вовкулаку людським йменням, то він зараз знов стає чоловіком. Кажуть, що вовкулаки ссуть кров як і відьми.
Віра у вовкулаків є у всіх індоєвропейських народів, а Поляки навіть вірять, що люди стають вовкулаками два рази на рік: на Коляду й на Купайла, тоді саме, як відьми збираються на Лису гору. Вовкулаки належать до одного міфічного типу з відьмами, відьмаками і упирями; вони напівміфічні істоти, стоять на переході од зооморфічних до антропоморфічних міфічних образів.
Широке коло характеристик вовкулаки-зловмисника, вовкулаки-чаклуна знаходимо в одній західнополіській оповідці. "Десь за озером був чулувік, що знався з вувкаме. І сам вовком прикидався. То техвувків вин напускав на людей, на якех мав зло. Пирикениться, піде в ліс — і вже потакують, що десь напустев вовчу зграю на того чи генчого чоловіка. А коє-кого і вовком пускав".
Здатністю довільного перевтілення у вовкулак у записах XIX ст. найдені тільки знахарі: "Знахурмиг... стати вовкулакою. Пасуть людеввичкє, а вин пирикеницячиризпиньок тре разедогоре — і вже зробевся вовком. Забиреввечку, прейде назад чиризпиньок, знов пирикениця, тилько вже в другий бик — і вже знов чоловік і має що їсти. Нолюдени вовк вже ничепить".
Дуже часто вовкулака у народних оповідках відчуває момент наближення лаконтронії: "Як прийшла до його тая пора, що вже цому треба бігти, то він так стогне! Вийшов за клуню, устрамив ножа в землю, почав розбиратися, геть рзібрався, голий зостався. Потім перекинувся через той ніж й став вовком".10
У народній міфології хмари часто описуються як череда вовків, а св. Юрія народна фантазія настановила пастухом вовчої череди, перенісши на нього прикмети громовика, як пастуха небесної череди.
Легенда,записана на Закарпатті:"Поїхав чоловік по сіно на болото. Дєвиця — коло стужка два вовке. Оден зразу втік, а другий стоїть, ни одходить. Пуд'їхав ближчий — і другий вовк одступев, але далеко не одходить. Він розвернув сане за вітром, щоб добре було кедат сіно, коле дєвиця — дитенаподстужком гола-голісінька. Десь тилько-новроделось. Вин — кожуха з сибе, вгорнув, визе до хати. Думає хтось покенув. Вглядається — вовк іде слідом. Чоловік в хату — і вовк за їм. Жинка в крик! А вин уже догадався, що то воно таке. Обмеле ту дитину, ввиртіла, обдслужелемолебінь з попом і стале з того вовка жинка. Казале, що весіллє вовками пустеле, а що має бутедитє, мусить не знале, то й низакляле. То воно й родилося ни вовченям, а таке люденою."
Або на Київщині: « Розповідають, закохався у красуню Марію відьмин син і довго ходив за нею, аж поки відьма не прийшла сватати дівчину. Старий козак, Маріїн батько, вигнав її з хати ні з чим. Із того дня всі корови в господі старого почали давати, замість молока, кров. Незабаром знахарка, яку прикликали, відшептала корів — молоко знову з'явилося. Та раз на тиждень — саме того дня, коли відьма наробила лиха, із вимені все одно текла кров. Минуло кілька тижнів — і Марію засватали за сотникового сина. Весілля почалося весело та щасливо. Тільки під час вінчання люди помітили стару відьму на середині перехрестя доріг. Сказали про це дружбі, та він не зауважив собі цього. Щасливі молоді вийшли із церкви в оточенні весільних гостей і вирушили кіньми додому. Та щойно передні колеса воза торкнулися перехрестя, молодий князь і княгиня (так називали колись наречених) стали вовками й обоє стрілою помчали до лісу, що виднівся на обрії. Гості остовпіли, проте встигли помітити відьму, що розтанула, наче дим. Та ще ніж — він лезом догори виблискував на перехресті. Старий батько заплакав-затужив і послав за сином, який служив у війську. Приїхав молодий козак і, добре все розвідавши, зробив засідку біля обори — того дня, коли корови давали кров, замість молока. А опівночі вигулькнула з мороку відьма. Схопив її тоді за волосся та й почав періщити батогом, аж поки не випитав, як повернути сестрі та зятю людську подобу. "Ну, — каже відьма, — умів ти мене зловити, дай же тепер слово, що не вб'єш мене, коли правду тобі скажу". І коли козак пообіцяв зберегти їй життя, відьма дала йому тоді жмуток свого волосся, щоб він зробив із нього заряд для пістоля. Вистреливши в зачаклованих вовкулаків, він зможе перетворити їх на людей. Так і сталося, коли біля одного села козак побачив двох змучених вовків із сумними людськими очима...
Наведені свідчення про демонологічних істот показують,що в їх основі лежить сама людина з її інстинктами,пристрастями і діяльністю.
Література:
1. «Світогляд українського народу» І.Нечуй-Левицький.
2. «Українська відьма» В.Милорадович.
3. «Записки о ЮжнойРуси» П.Куліш.
4. «Рассказы о ведьмах» П.Іванов.
5. «Культурныепереживания»М.Сумцов.
6. «Золотая ветвь» Д.Фрезер.
7. «Слов'янськамміфологія» М.Костомаров.
8. http://www.polissya.eu/2009/09/mifi-i-ta-legend-ukrainski-pro-vovkiv.html#ixzz1Nefo4Z00
|